справа № 757/43310/16-ц

головуючий у суді І інстанції Підпалий В.В.

провадження № 22-ц/824/14820/2024

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Мостової Г.І.,

суддів Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання: Лазоренко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Позняка Олександра Миколайовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України, в особі: Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи судом у розумний строк та стягнення компенсації, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Державної судової адміністрації, Державної казначейської служби України, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 234-234а т. 1), просила стягнути на її користь моральну шкоду, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи № 757/43310/16-ц судом у розумний строк, у сумі 50 000 грн.

У подальшому, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути це відшкодування моральної шкоди з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Державної казначейської служби України (далі - ДКС України).

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 особи, що діяли у складі організованої групи, здійснили напад на автозаправну станцію «WOG», розташовану у місті Києві на вулиці Крайня, 1, після чого зникли з місця події на автомобілі «Volkswagen». Автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадського порядку особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) в місті Києві, серед яких був чоловік позивачки - ОСОБА_2 , переслідував цей автомобіль, у якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу ОСОБА_2 загинув від отриманих вогнепальних поранень.

14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування щодо зазначеної події. А 19 серпня 2015 року відповідний обвинувальний акт передано до Дніпровського районного суду міста Києва - зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к.

27 серпня 2015 року у зазначеній кримінальній справі потерпіла ОСОБА_1 звернулась з цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди у солідарному порядку.

Позивач вважає, що з серпня 2015 року вона мала право на законні очікування щодо розгляду судом справи № 755/15795/15-к у розумний строк та виникнення законного очікування щодо стягнення моральної шкоди у справедливому розмірі на її користь з обвинувачених, у разі визнання їх винними. Водночас на час подання цього позову справа № 755/15795/15-к не призначена до розгляду і в розумний строк не розглянута.

Позивач не оскаржує дії та діяльність суддів, а предмет цього позову не є втручанням у правосуддя у кримінальній справі № 755/15795/15-к. ОСОБА_1 вважає, що саме держава Україна, яка відповідальна за діяльність органів судової влади, не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбаченого частиною першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини 1950 року (далі - Конвенція). Неспроможність захистити своє порушене право на розгляд справи судом у розумний строк викликає у позивача почуття приниженості, моральні страждання, у зв`язку з чим на підставі статей 8, 9, 55 Конституції України вона звернулась до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2017 року до участі у справі у якості відповідача залучена ДКС України.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року у справі замінений неналежний відповідач - Державна судова адміністрація України на належного відповідача - Кабінет Міністрів України.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у цивільному судочинстві Держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу у суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів обставин, викладених у її позовній заяві, зокрема, щодо безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Дніпровським районним судом міста Києва кримінальної справи № 755/15795/15-к, того якими діями чи бездіяльністю саме відповідачів завдано позивачці моральну шкоду.

Позивач не аргументувала у чому проявилися її моральні страждання, приниження честі і гідності, у чому проявилася глибока неповага суду до її прав. Також позивач не обґрунтувала належним чином заявлену суму відшкодування моральної шкоди.

Також суд першої інстанції зазначив, що вирок або інше судове рішення у кримінальній справі № 755/15795/15-к не ухвалені, тому вимоги позовної заяви можуть бути розтлумачені як спроба тиску та втручання у діяльність головуючого судді у цій кримінальній справі, що забороняється законом.

Суд першої інстанції також зазначив, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Але при цьому констатував, що позивач не оскаржує дії та діяльність суддів, а предмет позову не вказує на втручання в правосуддя у кримінальній справі № 755/15795/15-к.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Позняк О.М. подав апеляційну скаргу, у який просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Суд не з`ясував обставин, що мають значення для справи, зробив висновки, які їм не відповідають, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Вказує, що на підтвердження обставин, викладених в позові, позивач подала усі необхідні письмові докази та додаткові письмові пояснення, в яких в хронологічному порядку викладена інформація по 32 судовим засіданням, які відбулись у період 2016-217 роках. Суд першої інстанції такі докази не визнав неналежними чи недопустимими.

Вказує, що національним законодавством України не створено правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк і саме тому позивач просила суд безпосередньо застосувати Конвенцію та Конституцію України для правового захисту.

Зазначає, що застосувавши невідповідні правові норми, суд неправильно визначив правовідносини між позивачем та відповідачами, оскільки у цій справі відповідачі лише представляють Державу в спірних правовідносинах, які виникли між ОСОБА_1 та Державою.

Вважає, що суд першої інстанції підійшов до вирішення цього спору формально. Навіть ті критерії, які суд вважав за необхідне застосувати, про що зазначив у рішенні, суд не застосував і відповідної оцінки обставинам, наведеним позивачем, суд не дав. Початок та закінчення строку суд також не встановив, хоча позивач зазначив такий період - 2 роки підготовчого судового засідання.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Позняка О.М. залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 03 липня 2024 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року скасовано.

Направлено справу № 757/43310/16-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд обґрунтував свій висновок тим, що оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам статті 263 ЦПК України (законність і обґрунтованість судового рішення) та підлягають скасуванню.

Однак, оскільки суди попередніх інстанцій взагалі не оцінювали обґрунтованість заявленої позивачем до відшкодування суми, не встановлювали жодних обставин саме з цього питання.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 411 ЦПК України).

Водночас Верховний Суд, враховуючи зміст частини 4 статті 411 ЦПК України, також враховує предмет цього спору у контексті строків розгляду самої цивільної справи № 757/43310/16-ц тому, керуючись приписами частин 1,2 статті 2, статтею 11 ЦПК України, дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав щодо дій, які повинен виконати суд апеляційної інстанції, а саме: відповідно до мотивів цієї постанови на підставі досліджених доказів у справі, встановлених дійсних обставин справи визначитись чи є обґрунтованою заявлена позивачкою до відшкодування моральної шкоди сума або яка саме сума є обґрунтованою та прийняти судове рішення, яке відповідатиме вимогам статті 263 ЦПК України, здійснити розподіл судових витрат.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Позняк О.М. до апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, який призначений на 30 жовтня 2024 року о 11:15 год., у зв`язку з перебуванням на лікуванні.

Вирішуючи подане клопотання, апеляційний суд ураховує, що до клопотання не надано доказів на підтвердження обставин, які у ньому зазначені, представник ОСОБА_1 - адвокат Позняк О.М. подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та реалізував своє право на викладення відповідних аргументів.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц).

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Зважаючи на викладене та вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення учасників справи належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Відповідно до статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частини 1-4,6 цієї статті).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління МВС України в місті Києві, серед яких був чоловік позивачки - ОСОБА_2 , переслідував автомобіль, у якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу чоловік позивачки загинув.

14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100040006385, зокрема за фактом загибелі чоловіка позивачки ОСОБА_2 . У цьому кримінальному провадженні позивачка є потерпілою.

19 серпня 2015 року обвинувальний акт переданий до Дніпровського районного суду міста Києва - зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к.

27 серпня 2015 року у кримінальній справі № 755/15795/15-к позивачка звернулась із цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку.

На час подання позову у цивільній справі № 757/43310/16-ц кримінальна справа № 755/15795/15-к не розглянута.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина 1 статті 9 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1,2 статті 55 Конституції України).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Розумні строки розгляду справи судом - одна із основних засад судочинства (пункт 7 частини другої статті 129 Конституції України).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У такий спосіб Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з практикою ЄСПЛ завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» ЄСПЛ звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду, будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, без наявності яких Суд може відхилити вимогу повністю або частково.

Тож без встановлення фактичних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів неможливо зробити висновок з приводу додержання/недодержання державою Україною вимог пункту першого статті 6 Конвенції щодо забезпечення/незабезпечення права всіх учасників справи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ у його рішеннях, саме до компетенції національних судів належить організувати судовий розгляд так, щоб він був швидким та ефективним (див. mutatis mutandis від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 31), рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 28), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, § 60) й інші).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Метою цієї статті є забезпечення механізму, завдяки якому особи можуть скористатися засобами судового захисту на національному рівні від порушення конвенційних прав перед тим, як вдатися до механізму звернення до ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Ukraine, заява № 30210/96, § 152)). Вирішальним для оцінки ефективності засобу юридичного захисту щодо скарги на тривалість провадження є те, чи забезпечує відповідний засіб, створений державою, адекватне виправлення ситуації постраждалої особи.

ЄСПЛ неодноразово визнавав порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо гарантування права на вирішення судом спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру впродовж розумного строку, а також порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних юридичних засобів захисту від порушення зазначеного права (див., наприклад, рішення від 1 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyuk v. Ukraine, заява № 55109/08, § 22-28), від 12 жовтня 2017 року у справі «Криворотова та інші проти України» (Krivorotova and Others v. Ukraine, заяви № 57166/08 та 3 інші, § 7-11), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява №36545/02, § 55-62, 66)).

З огляду на це для належного виконання рішень ЄСПЛ держава мала би вжити заходи загального характеру, спрямовані на недопущення визнання аналогічних порушень Конвенції у майбутньому (абзац 9 частини 1 статті 1, частина 1 статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Одним із таких заходів є внесення змін до чинного законодавства.

У ситуації, якщо порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку ще триває, законодавство має передбачати, насамперед, можливість запобігання продовженню такого порушення (гарантувати прискорення розгляду справи), тоді як у випадку, якщо суд уже розглянув справу з порушенням зазначеного права, має існувати доступний і ефективний компенсаторний механізм - адміністративний та/чи судовий.

Натомість, на сьогодні в законодавстві України немає спеціальних норм для звернення до суду з вимогою до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду судової справи, як і немає особливих процедур для швидкого розгляду такої вимоги.

Відповідно до частини 10 статті 10 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відтак, вирішення питання про відшкодування особі шкоди за порушення її права на розумний строк вирішення своєї справи судовим органом можливе лише в рамках загальних положень ЦК України про відшкодування шкоди.

Способами захисту цивільних прав та інтересів визначеними ЦК України можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини 2 статті 16 ЦК України).

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою статті 1167 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК України у випадках, встановлених законом, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частиною 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28) зробила, зокрема, наступні правові висновки:

1) Суд не має повноважень представляти державу як відповідача у судовому процесі за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя;

2) Беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення;

3) Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

ЄСПЛ визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. ЄСПЛ, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 14 січня 2011 року у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 52), від 29 березня 2006 року у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) заява № 36813/97, п. 190-191).

Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, а також розмір такого відшкодування суд мав би оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу;поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (див. mutatis mutandis рішення від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України» (Skorokhod v. Ukraine, заява № 47305/06, § 13), від 02 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України» (Fedina v. Ukraine, заява № 17185/02, § 78), від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 29) та ін.

Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції»)) виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами.

У пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини.

Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду, будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, без наявності яких Суд може відхилити вимогу повністю або частково.

Тож без встановлення фактичних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів неможливо зробити висновок з приводу додержання/недодержання державою Україною вимог пункту першого статті 6 Конвенції щодо забезпечення/незабезпечення права всіх учасників справи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої Державою, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що судовий розгляд кримінальної справи № 755/15795/15-к не був розпочатий судом у розумний строк з таких причин: судом ухвалювалися незаконні рішення, які скасовувалися апеляційним судом; судді заявляли самовідводи, через що неможливо було утворити новий склад суду; у справі оголошувалися занадто довгі перерви, закінчення яких співпадало зі спливом строку тримання під вартою обвинувачених.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції копії:

обвинувального акта у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12015100040006385 від 02 травня 2015 року (а.с. 13-111 т. 1);

позовної заяви ОСОБА_1 , поданої у порядку статті 128 КПК України у межах кримінального провадження (а.с. 113-115 т. 1);

ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 27 серпня 2015 року у справі № 755/15795/15-к про повернення обвинувального акта прокурору (а.с. 116-120 т. 1);

ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2015 року у справі № 755/15795/15-к про повернення обвинувального акта прокурору та продовження строку застосування запобіжних заходів відносно обвинувачених (а.с. 117-135 т. 1);

ухвали Апеляційного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 755/15795/15-к про скасування ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2015 року в частині повернення обвинувального акта (а.с. 136-142 т. 1);

ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про призначення підготовчого судового засідання (а.с. 143-144 т. 1);

ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення заяви Марченко М.В. про самовідвід (а.с. 145-147 т. 1)

довідки Дніпровського районного суду міста Києва про те, що судове засідання у кримінальному провадженні № 755/15795/15-к, призначене на 14 березня 2016 року знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді Савлук Т.В. на навчання та судді Арапіної Н.Є. у відпустці (а.с. 148 т. 1);

ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення заяви прокурора про відвід колегії суддів (а.с. 149-152 т. 1);

ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про відмову у задоволенні заяви Дзюби О.А. про самовідвід (а.с. 153-156 т. 1);

ухвали Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про відмову у задоволенні подання голови Дніпровського районного суду міста Києва та направлено кримінальне провадження для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва (а.с. 157-159 т. 1);

подання голови Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року до Апеляційного суду міста Києва про передачу кримінального провадження на розгляд іншого суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для судового розгляду (а.с. 160-162 т. 1);

ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 травня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення подання голови Дніпровського районного суду міста Києва та направлення кримінального провадження для розгляду до Солом`янського районного суду міста Києва (а.с. 164-166 т. 1);

ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 16 червня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення заяви суддів Губко А.О., Захарової А.С., Шевченко Л.В. про самовідвід (а.с. 167-168 т. 1).

ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення заяви суддів Педенко А.М., Українця В.В., Криворот О.О. про самовідвід (а.с. 199-200 т. 1);

ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про об`єднання кримінальних проваджень № 1-кп/760/703/16 та № 1-кп/760/1234//16 в одне провадження (а.с. 201-202 т. 1);

ухвали Апеляційного суду міста Києва від 06 січня 2017 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення подання голови Солом`янського районного суду міста Києва та направлення кримінального провадження для розгляду до Дарницького районного суду міста Києва (а.с. 203-205 т. 1);

ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у справі № 755/15795/15-к про продовження строку запобіжних заходів відносно обвинувачених, повернення обвинувальних актів прокурору (а.с. 206-215 т. 1).

Позивач посилається на те, що судовий розгляд кримінальної справи № 755/15795/15-к не був розпочатий судом у розумний строк, однак із наданих до позовної заяви доказів вбачається, що обвинувальний акт надійшов до Дніпровського районного суду міста Києва 19 серпня 2015 року та ухвалою суду від 20 серпня 2015 року призначено підготовче судове засідання, тобто у межах строку, передбаченого частиною 1 статті 314 КПК України

Позивач вказує на те, що у справі оголошувалися занадто довгі перерви, закінчення яких співпадало зі спливом строку тримання під вартою обвинувачених.

Також зазначає, що під час розгляду справи позивачем подані додаткові письмові пояснення, в яких в хронологічному порядку викладено інформацію про 32 судові засідання, які відбулись у період 2016-2017 років на підтвердження порушення розумного строку розгляду справи, а судом такі докази не визнавалися неналежними або недопустимими.

Однак у матеріалах справи відсутні докази, які б містили інформацію щодо призначених у кримінальній справі № 755/15795/15-к судових засіданнях, їх загальній кількості за період 2016-2017 років, причинах відкладення та тривалість перерв між ними.

При цьому позивачем не надано до апеляційної скарги доказів долучення таких доказів під час розгляду справи судом першої інстанції та не заявлено клопотання про їх долучення на стадії апеляційного розгляду справи.

З наданих позивачем копій ухвал апеляційного суду вбачається, що кримінальна справа № 755/15795/15-к двічі передавалася на розгляд іншого суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для судового розгляду, але ці обставини є об`єктивними та не можуть слугувати підтвердженням протиправності бездіяльності судів.

Відповідно до статті 314 КПК України після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного, виховного характеру, або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п`яти днів повинен призначити підготовче судове засідання.

Статтею 318 КПК України визначено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 28 КПК визначено, що розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Строк розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к оцінюється безвідносно причин його тривалості (можливих дисциплінарних порушень суддів) з точки зору Закону.

Надаючи оцінку наданим позивачем доказам, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судами кримінальної справи, оскільки з матеріалів указаної цивільної справи вбачається, що на тривалість розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к вплинули, зокрема об`єктивні причини, такі як складність справи; неодноразова передача справи на розгляд іншого суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для судового розгляду.

Заявлення суддями самовідводів від розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к також не може розцінюватися як безпідставне затягування розгляду справи.

Крім того, з наданих позивачем копій ухвал судів вбачається, що самовідводи заявлялися одразу після встановлення підстав для цього.

Сам по собі довід позовної заяви про те, що апеляційним судом скасовано ухвалу суду у межах кримінальної справи № 755/15795/15-к про повернення обвинувального акта прокурору, не може свідчити про протиправну бездіяльність органу державної влади.

При цьому апеляційний суд зауважує, що не наділений повноваженнями надавати оцінку діям суддів та судовим рішенням у межах кримінальної справи № 755/15795/15-к на предмет їх законності та обґрунтованості.

Разом з тим, з точки зору принципу розумності, з урахуванням зазначеної практики ЄСПЛ, строк розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к з 20 серпня 2015 року (ухвала про призначення підготовчого судового засідання) по 05 вересня 2016 року (дата подання позовної заяви) є такими, що не відповідає умовам Конвенції.

Відповідно до висновку ЄСПЛ оцінка нанесеної моральної шкоди, якщо тільки сума компенсації не визначена безпосередньо законом, є складним завданням, яке часто вимагає прийняття до уваги висновків у розглянутих судових справах, що мають схожі обставини, з метою визначення прийнятної компенсації (дивитись, наприклад, рішення від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» (Stankov v. Bulgaria), заява № 68490/01, п. 62).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд погоджується з тим, що ОСОБА_1 вочевидь зазнала болю та страждань, спричинених психологічним напруженням, розчаруванням та незручностями у зв`язку із самим лише фактом того, що кримінальна справа, у межах якої вона має процесуальний статус потерпілої, знаходиться на розгляді суду з 20 серпня 2015 року по 05 вересня 2016 року, навіть якщо вона не посилається на вагомі наслідки у вигляді погіршення здоров`я, це може свідчити про завдання їй моральної шкоди.

Разом з тим, позивач у своєму позові не навів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, в чому вона проявилась. Позивачем не аргументовано у чому проявилися її моральні страждання, приниження честі і гідності, чим проявилася глибока неповага суду до його прав, якої, на його переконання, він зазнав.

Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Підсумовуючи, заявлена позивачем до відшкодування сума моральної шкоди є необґрунтованою.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, проте помилився з мотивами такої відмови, а тому оскаржене судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в оскаржуваній частині з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до частини 1, 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції, але виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Позняка Олександра Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25 листопада 2024 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська