ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 473/1031/16-к

провадження № 51- 1874 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

у режимі відеоконференції

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2023 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015150000000147, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у виправдувальному вироку, ОСОБА_6 обвинувачувався у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.

25 червня 2015 року приблизно о 00:05 год, ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «DAF 95 XF», реєстраційний номер НОМЕР_1 АТ з причепом «ПП SCHWARZMULLER SPA» р.н. НОМЕР_2 , рухався по проїзній частині вул. Кольчака в с. Ракове Вознесенського району Миколаївської області з порушенням вимог п.п.12.4 ПДР України, зі швидкістю більше 60 км/год, з боку м. Нова Одеса у напрямку м. Вознесенська. В цей час у зустрічному напрямку зі сторони м. Вознесенська у напрямку м. Нова Одеса, рухався автомобіль ВАЗ 21013 реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_10 , в салоні якого знаходилась пасажир ОСОБА_11 .

Під час руху, водії ОСОБА_6 та ОСОБА_10 грубо порушили вимоги п.п.2.3 «б» та п.13.3 ПДР України а саме: проявили неуважність до дорожньої обстановки, що склалась та її змін, під час зустрічного роз`їзду не дотримались безпечного інтервалу та зіткнулись на розділювальній лінії горизонтальної дорожньої розмітки 1.6 розділу 34 ПДР України, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, неподалік будинку №1. В результаті ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень, а водій ОСОБА_10 та пасажир його автомобіля ОСОБА_11 від отриманих тілесних ушкоджень загинули на місці пригоди.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_6 п.п.2.3 «б», п.п.12.4,13.1 та 13.3 ПДР України, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати вирок та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування своїх вимог вказує, що суд першої інстанції, зазначаючи про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення та про недоведеність стороною обвинувачення порушення ОСОБА_6 п. п. 2.3 (б), 13.1 та 13.3 ПДР України, не спростував обвинувачення ОСОБА_6 в частині порушення п. 12.4 ПДР України, а саме дозволеної швидкості руху в населеному пункті та вважає, що зазначена обставина впливає на доведеність обвинувачення. Наводить доводи про невідповідність обвинувального акту у кримінальному провадженні вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України. Вважає, що при перевірці доводів апеляційної скарги представника потерпілого апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не дав належних відповідей на них та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок без змін.

На судові рішення щодо ОСОБА_6 подавав касаційну скаргу прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, проте до початку касаційного розгляду від заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури надійшла заява про відмову від касаційної скарги, в зв`язку з чим касаційна скарга прокурора не розглядається.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор яка брала участь у касаційному розгляді не підтримала касаційну скаргу представника потерпілого та, обґрунтовуючи законність та правильність виправдання ОСОБА_6 , просила оскаржені судові рішення щодо нього залишити без зміни.

Захисник ОСОБА_7 надіслала заперечення на касаційну скаргу в яких, посилаючись на безпідставність наведених стороною обвинувачення доводів, просила оскаржувані щодо ОСОБА_6 судові рішення залишити без зміни.

Під час касаційного розгляду виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , обґрунтовуючи законність оскаржуваних судових рішень, просили залишити їх без зміни, а скаргу представника потерпілого - без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі представник потерпілого, як на підставу скасування оскаржуваних вироку та ухвали судів, посилається на невідповідність висновків судів, викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, не погоджується з оцінкою судом доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Натомість, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.

При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийняли законні та обґрунтовані рішення про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що рішення суду про виправдання ОСОБА_6 є правильним.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Так, виправдовуючи ОСОБА_6 , суд першої інстанції оцінив всі досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку та дійшов висновку, що обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_6 не доведене, а досліджені судом показання свідків, письмові докази, висновки експертиз і пояснення експертів, не підтверджують винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст.286 КК України, в частині достатньої доведеності об`єктивних даних, які б вказували на те, що в даній дорожньо-транспортній пригоді саме порушення водієм ОСОБА_6 п.п. 2.3 (б), 12.4, 13.1 та 13.3 стали причиною ДТП.

Також суд першої інстанції констатував, що стороною обвинувачення не доведено, що автомобілі під керуванням ОСОБА_6 та ОСОБА_10 зіткнулись на розділювальній лінії горизонтальної дорожньої розмітки 1.6 розділу 34 ПДР, оскільки згідно з висновком експерта №30213/30214/8293-8295 від 28 лютого 2023 року місце зіткнення транспортних засобів розташовувалось перед початком осипу, на смузі руху автопотягу у складі автомобіля DAF 95 XF з причепом ПП SCHWARZMULLER SPA, тобто на смузі руху з боку м. Нова Одеса в напрямку м. Вознесенська. В момент первинного контактування автопотяг розташовувався на «своїй» смузі руху, тобто на смузі руху з боку АДРЕСА_2 . В момент первинного контакту передня частина автомобіля ВАЗ НОМЕР_4 , розташовувалось на зустрічній (для себе) смузі руху, тобто на смузі руху з боку АДРЕСА_2 . В даній дорожній ситуації саме дії водія автомобіля ВАЗ 21013 не відповідали вимогам ПДР і, з технічної точки зору, знаходились в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

Не погодившись з таким висновком суду першої інстанції прокурор та представники потерпілих подали апеляційні скарги, в яких вказували, що виправдувальний вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Апелянти вважали, що приймаючи до уваги одні висновки експертиз та відхиляючи інші, суд першої інстанції не в повній мірі обґрунтував та не мотивував свого рішення. Не погоджувалися з посиланням на висновки комісійної комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №30213-30214/8293-8295 від 28 лютого 2023 року, на вирішення якої судом було поставлено ряд питань, більшість з яких залишилися не вирішеними, на їх думку, та вважали безпідставною відмову суду першої інстанції в задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи. Також наголошували на залишенні без спростування пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення в частині порушення ним п. 12.4 ПДР України.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що такі доводи вказаних учасників кримінального провадження за результатом апеляційного розгляду були ретельно перевірені апеляційним судом та обґрунтовано залишені без задоволення.

Так, відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких її визнано необґрунтованою.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд встановив, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 суд першої інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення ОСОБА_6 .

Визнаючи доводи апеляційних скарг про те, що саме дії ОСОБА_6 призвели до дорожньо-транспортної пригоди, апеляційний суд обґрунтовано погодився з тим, дорожній ситуації, яка мале місце 25 червня 2015 року саме дії водія автомобіля ВАЗ 21013 не відповідали вимогам ПДР і, з технічної точки зору, знаходились в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, взявши за основу висновок комісійної комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №30213-30214/8293-8295 від 28 лютого 2023 року, зміст якого детально відображений в судових рішеннях.

Даний висновок узгоджується з висновком комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №4941/4942/16-52 від 20 травня 2016 року, відповідно до якого первинне контактування автомобілів DAF та ВАЗ відбувалося на смузі руху в напрямку м. Вознесенська, між передніми частинами даних автомобілів. В даній дорожній обстановці водій автомобіля DAF не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ. Водночас, практична можливість уникнення даної ДТП з боку водія автомобіля ВАЗ, забезпечувалась у випадку дотримання ним вимог ПДР.

Окрім того, наведені висновки узгоджуються з висновком додаткової комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №17763/18136/16-52 від 23 листопада 2016 рроку, згідно з яким виходячи з обсягу зафіксованої слідової інформації, автомобіль DAF безпосередньо перед зіткненням, знаходився повністю у смузі руху в напрямку до м. Вознесенська, а автомобіль ВАЗ 21013, більшою частиною перебував у цій же смузі руху. Зіткнення даних автомобілів відбулось в смузі руху в напрямку до м. Вознесенська, перед ділянкою з подряпинами «4» та «5».

Аналогічні висновки містяться і у висновку судової транспортно-трасологічної експертизи №4/71 від 31 липня 2015 року, в якому експерт зазначив, що зіткнення автомобіля DAF з напівпричепом з автомобілем ВАЗ НОМЕР_4 відбувалось в межах смуги руху в напрямку до м. Вознесенська, а саме в місці близькому до визначеного розташування подряпин ( поз.4,5 схеми до протоколу огляду місця ДТП).

Тому, спростовуючи доводи апеляційних скарг про те, що відповідно до висновків комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №928 від 16 листопада 2015 року та №1336/1 доп/115 від 22 січня 2016 року місце зіткнення транспортних засобів за даним кримінальним провадженням, розташовувалось в районі осьової лінії дорожньої розмітки та водіям обох транспортних засобів, у своїх діях необхідно було керуватись вимогами п.п. 13.1, 13.3 ПДР; дії водіїв обох транспортних засобів перед ДТП не відповідали п.п. 13.1,13.3 ПДР та з технічної точки зору знаходяться з причинному зв`язку з ДТП, що сталось, апеляційний суд правильно виснував, що у вироку цим доводам також дана належна оцінка. Суд першої інстанції навів мотиви неврахування зазначених висновків експертиз, з якими обґрунтовано погодився апеляційний суд і погоджується колегія суддів.

Представники потерпілих та прокурор вважали, що ДТП відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.12.4 ПДР, так як він керував транспортним засобом DAF у населеному пункті зі швидкістю більш ніж 60 км/год, але відповідно до наведених вище висновків експертиз, зазначене не знайшло свого підтвердження і незначне перевищення швидкості не знаходиться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією, яка відбулась 25 червня 2015 року.

Тому колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано виснувала, що саме потерпілий ОСОБА_10 , керуючи автомобілем ВАЗ 21013, виїхав на смугу руху, по якій рухався автомобіль «DAF 95 XF» з причіпом під керуванням ОСОБА_6 , де і відбулось зіткнення, а твердження представників потерпілих та прокурора про протилежне, правильно спростувала.

В цій справі суди дійшли обґрунтованих висновків щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України і прийняли законні та справедливі рішення про виправдання останнього, оскільки як правильно зазначив суд першої інстанції у своєму вироку, причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КК України. Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП та чітко встановити, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли. Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП та є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України.

З матеріалів кримінального провадження видно, що судом першої інстанції досліджені всі фактичні обставини, з`ясування яких мало істотне значення для прийняття правильного рішення, а тому доводи апеляційної скарги представника потерпілого та прокурора про істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону, про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність обґрунтовано були визнані апеляційним судом безпідставними та залишені без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, вона містить докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою.

Колегія суддів погоджується з наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками про законність і обґрунтованість виправдувального вироку суду першої інстанції та звертає увагу, що в даній справі було ретельно досліджено та перевірено всі можливі версії дорожньо-транспортної пригоди, проведено ряд експертиз, в тому числі додаткових та комплексних, допитано експертів щодо висновків цих експертиз та не доведено винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 286 КК України.

Що стосується інших доводів касаційної скарги, зокрема, щодо невідповідності, на думку представника потерпілого обвинувального акту в даній справі вимогам ст. 291 КПК України, то вони також були предметом перевірки апеляційного суду і обґрунтовано визнані безпідставними.

Отже, касаційна скарга представника потерпілого не містить доводів на обґрунтування наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і таких порушень, у цій справі, колегією суддів не встановлено, а також доводів на обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог, немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2023 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_12