Справа № 189/3523/23

2/189/508/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.11.2024 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лукінової К.С.

при секретарі Копиці С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покровське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 18 квітня 2015 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Міловського районного управління юстиції у Луганській області 18 квітня 2015 року складено відповідний актовий запис № 15 та видано свідоцтво про шлюб. За час перебування у шлюбі у них народились діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружжя прожили у спільному шлюбі більше 8 років, вели спільне господарство та будували сімейні відносини. Однак, ведення між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 спільного господарства та сумісне проживання було припинено у зв`язку з тим, що останній вкотре не впустив її з дітьми у квартиру, де вони

проживали разом у м. Чернігів, у зв`язку з чим, позивачка була змушена поїхати жити до родичів у м. Харків, де планує проживати разом з дітьми. Один з синів вже навчається у Харківському ліцеї № 155. На підставі вищевикладених фактів, позивачкою було подано позовну заяву про розірвання шлюбу до суду. На даний час сторони проживають окремо, спільне господарство разом не ведуть, шлюбно - сімейні відносини не підтримують, також позивачкою до суду було подано заяву про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання дітей. Взаємного рішення щодо визначення місця проживання дітей сторони не дійшли, а тому позивачка змушена звернутися до суду з даним позовом, адже вважає, що визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею відповідатиме їх інтересам, оскільки вона має можливість забезпечити їм належні умови проживання та має можливість займатися вихованням дітей. Також вказала, що відповідач часто притягувався до адміністративної відповідальності за розпиття алкогольних напоїв. Крім того зазначила, що вона не чинить та не чинитиме жодних перешкод для спілкування батька з дітьми і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб діти через розлучення батьків не були позбавлені піклування батька (авжеж якщо у нього виникне таке бажання). Відтак, при вирішенні питання про визначення місця проживання неповнолітніх у даному випадку зазначила, що вона завжди ставить врахування інтересів дитини на першу ланку в своєму житті. Також вказала, що малолітні діти майже рік проживали разом з нею без тата в м. Чернігові, нею добросовісно виконуються батьківські обов`язки, створені для дітей необхідні умови для проживання та розвитку, забезпечує їх усім необхідним. У зв`язку з чим, просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, представник позивачки - ОСОБА_5 надіслала до суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи без її участі та участі позивачки.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце слухання справи в суді був повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не надав, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради - Малько О. в судове засідання не з`явився, у поданих поясненнях просив проводити розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування. Крім того зазначив, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що вона виконує свої батьківські обов`язки, створила належні умови для проживання та розвитку дітей.

У відповідності до вимог ст.ст.211,223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Оскільки, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що з 18 квітня 2015 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі (а.с.6-зворот).

Від даного шлюбу подружжя має малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.5, 5-зворот).

З матеріалів справи вбачається, що діти проживають разом з позивачкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані як внутрішньо переміщені особи (а.с. 25,26,27).

Відповідач, у свою чергу, має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 з 26.07.2022 року (а.с 35).

З наданих позивачкою ОСОБА_1 доказів, вбачається, що остання отримує фінансову допомогу як внутріньо-переміщена особа (а.с. 54-57).

Як вбачається із матеріалів позову, сімейне життя у сторін не склалося, спір про розірвання шлюбу розглядається судом, відповідач фактично проживає окремо від позивачки ОСОБА_1 та синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно висновку Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради щодо доцільності визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 (а.с. 108).

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За ч. 1, 2 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. 3 Конвенції про права дитини.

Враховуючи вимоги ст. 51 Конституції України, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов`язком суду.

Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дитини має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч.2 ст.161 СК України.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

За встановлених обставин, відсутні підстави вважати, що на час звернення позивачки ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , які майже рік фактично проживали і проживають разом з нею, між батьками дітей виник спір саме щодо їх місця проживання, оскільки батько дітей не вимагав від матері дітей змінити їх місце проживання, не порушував в судовому порядку питання щодо відібрання дітей у позивачки, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дітей разом з ним.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду доказів наявності спору між нею та батьком дітей - ОСОБА_2 щодо місця проживання дітей.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимога про визначення місця проживання дитини заявлена позивачкою передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді, а позивачкою не доведено зазначених обставин належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд вважає, що спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, підстав для судового захисту прав дітей шляхом визначення їх місця проживання з матір`ю суд не вбачає та приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати у виді судового збору віднести за рахунок позивачки.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,211,223,259,263-265,268, 280-282 ЦПК України, ст.ст.141,160,161 Сімейного кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Судові витрати у вигляді понесеного судового збору - покласти на позивачку ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: К.С. Лукінова

20.11.2024