ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/819/524/24

Номер справи місцевого суду: 761/26519/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

20 листопада 2024 року                                         м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі суддів:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 14 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні № 22023000000000511 від 22 травня 2023 року, стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Херсон Херсонської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора та ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 12.12.2024 року включно.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 14 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_8 скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, та обрати обвинуваченому більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Також просить, у разі якщо апеляційний суд прийде до висновку про обґрунтованість рішення суду про продовження запобіжного у виді тримання під вартою, скасувати зазначену ухвалу з урахуванням безпідставності відмови у визначенні розміру застави та тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , із визначенням застави у розмірі, передбаченому ч.5 ст.182 КПК України, достатньому для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначив, що прокурором під час розгляду клопотання не наведено безсумнівних та об`єктивних доказів існування заявлених ризиків. Натомість наведені стороною обвинувачення аргументи носили характер припущень, або ґрунтувалися на інформації, яка була спростована стороною захисту. При цьому саме по собі посилання прокурора на тяжкість злочину, в якому ОСОБА_8 обвинувачується чи покарання яке йому може загрожувати саме по собі не може бути виправданням для тримання під вартою.

Зазначає, що висновок суду про існування ризику переховування обвинуваченого від суду є безпідставним, оскільки з моменту звільнення м.Херсон та до затримання ОСОБА_8 перебував за місцем проживання та не виїздив за межі міста. При цьому стороною обвинувачення не надано жодних доказів, що ОСОБА_8 мав намір виїхати за межі України або на окуповану територію.

Захисник звертає увагу, що з урахуванням розташування лінії бойового зіткнення по р.Дніпро, інтенсивності бойових дій у вказаній зоні, фактичної заборони виїзду чоловіків віком від 18 до 60 років за межі України, обвинувачений ОСОБА_8 фізично не може вчинити дій щодо переховування.

Крім того, обвинувачений не має можливості знищити чи спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки, і за місцем роботи, і за місцем проживання обвинуваченого було проведено обшуки, під час яких стороною обвинувачення вилучені предмети, що можуть мати значення для досудового розслідування.

Також, відсутній ризик незаконного впливу обвинуваченого на інших учасників кримінального провадження чи свідків, оскільки ОСОБА_8 не інкриміновано вчинення кримінального правопорушення у співучасті. При цьому всі свідки допитані слідчим із використанням відеозапису, а сам обвинувачений не заперечує, що зайняв посаду начальника вокзалу станції «Херсон», лише спростовує її добровільне зайняття та обсяг покладених обов`язків. Також ОСОБА_8 не має жодного відношення до оперативно-розшукової або кримінально-правової сфери.

Крім того, не доведено існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином шляхом повідомлення спільників про те, що правоохоронними органами виявлено факти їх злочинної діяльності, оскільки ОСОБА_8 невідомо про факти протиправної діяльності інших осіб, що виявлені правоохоронними органами. Більш того, він особисто надає викривальні покази щодо протиправної діяльності інших осіб причетних до діяльності ГУП «Херсонская железная дорога».

Ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовжити вчиняти правопорушення у якому підозрюється також не доведений, оскільки злочин, передбачений ч.1 ст.111-2 КК України може вчинятись лише на окупованій території, а інше кримінальне правопорушення можливо вчинити навіть знаходячись в умовах ізоляції від суспільства.

Також захисник зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні не навів достатніх та розумних аргументів відмови від можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави в достатньому розмірі щоб гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Звертає увагу, що судом першої інстанції не враховано належним чином репутацію обвинуваченого та його соціальні зв`язки. Так, ОСОБА_8 має міцні соціальні зв`язки, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, постійне місце реєстрації та проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 14 жовтня 2024 року залишити без змін.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, позиції сторін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати чи доведено стороною обвинувачення обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Таким чином, суд, продовжуючи строк дії запобіжного заходу на стадії судового провадження, має перевірити чи не зменшилися на цій стадії кримінального провадження встановлені раніше ризики і чи зможе більш м`який запобіжний захід запобігти цим ризикам.

Окрім цього суд має врахувати у сукупності також інші відомості, зокрема про тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, а також соціальні зв`язки, відомості, що характеризують особу обвинуваченого.

Лише за результатами аналізу всіх перелічених факторів суд може прийти до висновку щодо необхідності продовження стосовно обвинуваченого раніше обраного запобіжного заходу чи щодо недоцільності цього.

На переконання суду апеляційної інстанції, попри доводи апеляційної скарги сторони захисту суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог законодавства.

Так, матеріали провадження свідчать, що на розгляді Херсонського міського суду Херсонської області перебуває кримінальне провадження № 22023000000000511 від 22 травня 2023 року, стосовно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України – пособництво державі-агресору.

В ході судового розгляду даного кримінального провадження прокурор звернувся до суду із клопотанням в якому просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави.

Своє клопотання прокурор обґрунтовував тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за скоєння якого передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років, з конфіскацією майна, при цьому на даному етапі кримінального провадження продовжують існувати ризики, які виправдовують необхідність подальшого тримання ОСОБА_8 під вартою, оскільки обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, чи вчинити інше кримінальне правопорушення. При цьому інші менш суворі запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, розглянувши вказане клопотання, суд першої інстанції встановив подальше існування заявлених прокурором ризиків та дійшов висновку про наявність правових підстав для продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки лише шляхом подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу можливо запобігти наведеним ризикам.

Перевіривши зазначене судове рішення у відповідності із доводами апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже вони в повній мірі ґрунтуються на відомостях, які ретельно перевірені місцевим судом.

Зокрема, суд першої інстанції надав детальну оцінку, як відомостям про тяжкість та характер інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення в контексті застосування запобіжного заходу, так і питанню існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України у поєднанні із відомостями про особу обвинуваченого.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України – пособництво державі – агресору.

Обґрунтованість вказаного обвинувачення за твердженням прокурора підтверджується зібраними матеріалами кримінального провадження. Оскільки на даний час судом першої інстанції досліджуються докази щодо скоєння обвинуваченим зазначеного кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції в ході перевірки ухвали суду про продовження дії запобіжного заходу не вправі надавати оцінку питанню доведеності вини щодо вчинення інкримінованого злочину. Питання причетності обвинуваченого до зазначеного злочину було предметом оцінки під час досудового розслідування.

Що стосується доводів про безпідставність висновків суду про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, то на переконання суду апеляційної інстанції такі посилання сторони захисту є непереконливими, адже відомості, що встановлені судом на підставі матеріалів провадження підтверджують подальше існування вказаних ризиків.

Як встановив суд першої інстанції, існування ризику переховування обвинуваченого від суду обумовлене сукупністю обставин, що встановлені на даному етапі кримінального провадження, серед яких в тому числі тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, що спрямоване проти основ національної безпеки України, адже за вчинення вказаного злочину передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років, з конфіскацією майна. При цьому суд встановив відсутність беззаперечних відомостей щодо наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, які б зменшували зазначений ризик.

На переконання суду апеляційної інстанції такі висновки місцевого суду є обґрунтованими, оскільки з огляду на вказані обставини кримінального провадження існує певна ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_8 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до переховування.

Твердження захисника про те, що обвинувачений одружений та має на утриманні неповнолітню дитину суд апеляційної інстанції, хоч і приймає до уваги, проте вказані обставини в повній мірі не нівелюють встановлений у кримінальному провадженні ризик, адже матеріали провадження не містять відомостей, які б свідчили, що вказані соціальні зв`язки ОСОБА_8 мають на обвинуваченого визначальний вплив з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки.

Посилання захисника на те, що обвинувачений з часу звільнення м.Херсон до моменту затримання проживав за адресою свого проживання та не має намірів переховуватися, апеляційний суд  оцінює критично, адже станом на час розгляду судом клопотання прокурора, встановлено існування ризику переховування обвинуваченого, існування якого в тому числі обумовлене ймовірністю того, що обвинувачений ОСОБА_8 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до відповідних дій.

Що стосується врахування судом першої інстанції тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину, то місцевий суд обґрунтовано врахував зазначену обставину.

Дійсно, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочину враховано поруч із іншими відомостями про особу обвинуваченого. За результатом аналізу зазначених відомостей місцевий суд прийшов до висновку про наявність ризику переховування обвинуваченого.

В контексті даного питання суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26.06.1991р. ЄСПЛ вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Із вказаного рішення Європейського суду вбачається, що попереднє ув`язнення може бути застосоване до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, виходячи із самої тяжкості обвинувачення.

З огляду на обставини даного кримінального провадження, що стосується злочину проти основ національної безпеки України, що в умовах воєнного стану, пов`язаного із взаємодією з державою-агресором, має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки,особлива тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення не може бути залишена поза увагою суду. Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано врахував у сукупності із відомостями про особу обвинуваченого також тяжкість злочину. При цьому наявність у обвинуваченого соціальних зв`язків, в даному випадку, не є достатнім стримуючим фактором, який би свідчив, про безумовну відсутність ризику переховування обвинуваченого.

Крім того, місцевий суд вірно встановив, що продовжує існувати ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні апеляційний суд враховує встановлений КПК України порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.

Відтак, з огляду на ту обставину, що розгляд кримінального провадження триває, вказані особи ще не допитані в ході судового розгляду, при цьому обвинувачений обізнаний із анкетними даними свідків, а тому існує реальний ризик можливого впливу обвинуваченого на свідків в кримінальному провадженні, для зміни ними показань.

Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано послався на існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки з огляду на можливу наявність у ОСОБА_8 зв`язків з представниками держави-агресора в тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, в умовах агресії з боку рф, що продовжується, наявні достатні підстави вважати зазначений ризик таким, що продовжує існувати.

Посилання захисника на те, що стороною обвинувачення безпідставно вказано на існування ризику того, що обвинувачений може продовжити кримінальне правопорушення, знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають значення для кримінального провадження чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки матеріали провадження свідчать, що прокурор в своєму клопотанні не посилався на існування зазначених ризиків. Не встановлено існування вказаних ризиків і судом першої інстанції.

З огляду на перелік встановлених ризиків, відомості про особу обвинуваченого сукупність встановлених судом першої інстанції відомостей виправдовує необхідність подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.

При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

Виходячи із вищенаведеного, запобіжні заходи у виді домашнього арешту, застави, особистого зобов`язання у даному випадку не зможуть запобігти ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні чи переховуванню, адже лише шляхом застосування запобіжного заходу пов`язаного із постійним та безперервним контролем за поведінкою обвинуваченого, можливо запобігти встановленим ризикам.

Що стосується заявленої захисником вимоги щодо визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави, то вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжних захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України - тримання під вартою.

Окрім цього, згідно із абз.3 п. 5 ч. 4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.177 та ст.178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2 КК України.

Відповідно до приписів ч.3,4 ст.183 КПК України питання застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави вирішується саме при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не при продовженні строку його застосування.

Як вбачається із матеріалів провадження 13 квітня 2023 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з`ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вказаний висновок ґрунтується не тільки на тяжкості покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у скоєнні інкримінованого злочину, та суспільній небезпечності інкримінованого злочину, а і сукупності даних про особу обвинуваченого, передбачених ст. 178 КПК України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.

Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не знаходить.

Керуючись ч.2 ст.376, ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 14 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні № 22023000000000511 від 22 травня 2023 року, стосовно ОСОБА_8 – без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2         ОСОБА_3         ОСОБА_4