донецький апеляційний господарський суд

вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40

   

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02.10.2006 р.                                                                                       справа №7/112а

Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

Величко  Н.Л.

суддів

Агапова  О.Л., Алєєвої  І.В.,

при секретареві судового засідання

Щетініна І.О.

за участю представників сторін:

від позивача:

Сапронова Л.А. –за дов. № 30 від 03.06.2006р., Чумак Л.П.– за дов.№ 31  від 03.06.06р., Руппа Н.А. – за дов. № 20  від 03.04.06р., Курочкин В.М. - за дов. № 33  від 04.07.06р. ,

від відповідача:

Малєєва Т.С. - за дов. № 8325 від 29.06.06р., Васильєва Г.А.- за дов. № 8324  від 29.06.06р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державна податкова інспекція м.Харцизьк

на постанову господарського суду

Донецької області

від	24.07.2006 року

по справі

№7/112а

за позовом

Колективне підприємство "Зуївський енергомеханічний завод"  м.Зугрес

до	Державна податкова інспекція м.Харцизьк

про	Про визнання недійсним рішення

1.Стислий виклад суті постанови місцевого господарського суду

          15.05.2006р. Колективне підприємство "Зуївський енергомеханічний завод" м. Зугрес звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 03.05.2006 р. № 0000632342/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 364654,50 грн.

Ухвалою суду від 23.05.2006р. відкрито провадження в адміністративній справі.

Постановою господарського суду  Донецької області  від 24.07.2006р. (в повному обсязі складена 31.07.2006р.)  у справі № 7/112а (суддя  Малашкевич С.А) позов Колективного підприємства "Зуївський енергомеханічний завод" м. Зугрес задоволений.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Харцизьку від 03.05.06р. №0000632342/0, яким визначено КП „Зуївський енергомеханічний завод" м. Зугрес податкове зобов’язання з ПДВ в розмірі 364654,50 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь КП „Зуївський енергомеханічний завод" м. Зугрес витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн.

Строк розгляду справи склав 2 місяці.

                                                                      

2.Підстави з яких порушено питання про перегляд постанови

Відповідач з постановою суду від 24.07.2006р. не погодився та подав апеляційну скаргу, в  якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Колективному підприємству "Зуївський енергомеханічний завод" м. Зугрес.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зазначає, що в порушення п.п7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємством було занижено ПДВ в сумі 4307грн. в результаті завищення податкового кредиту по податку на додану вартість на суму ПДВ 4307 грн. по складу робіт -ямочний ремонт а/б покриття- об'єктів "Старого заводу" та "Нового заводу" ( без вказання інвентарних номерів основних фондів). В складі основних фондів підприємства об'єктів "Старий завод" та " Новий завод" немає. На дату виникнення порушення п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість" визначав дві умови для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, а саме "податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених ( нарахованих) платником податків у звітному періоді в зв'язку із придбанням товарів ( робіт, послуг) вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або нематеріальних активів, підлягаючих амортизації..."

У даному випадку позивачем ці витрати кваліфіковані як такі, що відносяться до складу валових витрат.

Посилається на те, що згідно п.п. 5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів.

Відповідно до п.п.5.2.10 п.5.2 ст.5 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються зокрема, - сума витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, яким передбачено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Перелік витрат, що не підлягають амортизації наведено у п.п. 8.1.4 п.8.1ст.8 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема, це витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Цією нормою також зазначено, що під терміном "невиробничі  фонди"  слід розуміти  капітальні  активи,  які   не  використовуються  у господарській діяльності платника податку."

Зазначає, що у складі основних фондів підприємства об'єктів "Старий завод" та "Новий завод" ремонт яких було здійснено згідно акту виконаних підрядних робіт за локальним кошторисом немає, тому віднесення позивачем витрат на поліпшення цих об'єктів до валових витрат та відповідно сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є не правомірним.

Зазначає, що у порушення п.4.2 ст.4, п.п 6.1.1 п.б.1 ст.6, п.7.1 ст.7, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємством було занижено ПДВ в сумі 18 тис.грн., в результаті заниження податкового зобов'язання у випадку здійснення операцій по безплатній передачі товарів.

Згідно накладної № 256 від 12.10.2004р. позивачем було передано покупцеві - ТОВ " Донгазбудінвест" кран башенний приставний КБП-5-240 ДУ1 у кількості 1 шт. за ціною 1175000 грн., крім того ПДВ -235000, загальною вартістю продажу-1міл.410тис.грн.

Посилається на те, що накладна на продаж містить тільки 1 найменування товару - Кран башенний приставний, накладна на продаж не містить найменування - Кран башенний з технічною документацією. Відповідно, загальна вартість продажу за вказаною накладною не містить вартості технічної документації у сумі 31тис.700грн. до індивідуального замовлення на виготовлення Крану башенного приставного КБП-5-240 ДУ1 , а також ПДВ на продаж вказаної технічної документації в сумі 6340 грн.

Тобто, на думку відповідача здійснення операції по передачі технічної документації замовнику підпадає під визначений п.4.2 ст.4 Закону України                      "Про податок на додану вартість" випадок, а саме здійснення операцій по безоплатній передачі товарів. Вказана норма Закону не містить виключення для безоплатної передачі товарів, обумовленої контрактом.

Щодо застосування податковим органом норм п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" для визначення податкового зобов'язання по податку па додану вартість при передачі товарів в межах балансу платника для невиробничого використання, а саме: - відпуск матеріалів для пансіонату "Дельфін" та клуба (для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва і не підлягають амортизації) відповідач зазначає, що податкове зобов'язання в Декларації по ПДВ було передбачено у рядку 1 та виділялось у тому числі з цього рядка в рядок 1.1 -  передача товарів( робіт, послуг) у межах балансу платника для невиробничого використання , витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації. Згідно норми абз.5 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" такі товари вважаються проданими.

Зазначає, що  здійснення позивачем операції з продажу на експорт продукції власного виробництва за ціною нижчою за фактичну собівартість призвело до збільшення збитків підприємства.

Згідно п.5.1 ст.5 вимог Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" згідно якому : валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюється як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) , які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку , сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підставою для висновків щодо правомірності формування валових витрат та податкового кредиту було співвідношення фактичної собівартості реалізованої на експорт продукції (наданої підприємством) з ціною її продажу у контексті використання виготовлених товарів у власній господарській діяльності суб'єкта господарювання.

Згідно норм п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах , в разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною і суттєвою.

Відповідно до статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

З 1 січня 2004 року, коли набули чинності норми Господарського кодексу, поняття доходу ототожнюється з поняттям прибутку.

Тому, на думку податкового органу, в податковому обліку до витрат, пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які платником податку (суб'єктом господарської діяльності, який здійснює діяльність, спрямовану на отримання прибутку) використані (направлені) на отримання доходу та прибутку у випадку, якщо товари використані не на потреби власної господарської діяльності - отримання доходу та прибутку, витрати, здійснені на придбання ( виготовлення) таких товарів, не повинні відображатися у складі валових витрат платника податку на прибуток підприємств і враховуватися при обчисленні суми податкового кредиту по податку на додану вартість.

3.Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу в якому зазначає, що апеляційна скарга відповідача у порушення правил статті 187 КАС України не містить вказівок апелянта про те, в чому саме полягає неправильність або неповнота дослідження судом першої інстанції доказів, встановлення ним обставин в справі і (або) застосування судом норм права.

Текст апеляційної скарги містить ті ж доводи, які відповідачем були приведені в ході розгляду справи в обґрунтування своїх заперечень проти позову.

Вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно досліджував всі обставини справи в їх сукупності, ухвалив законне  і обґрунтоване рішення, тому немає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача про скасування постанови суду.

З доводами апеляційної скарги позивач не згоден з наступних підстав.

І. Відносно нібито завищення позивачем податкового кредиту по ПДВ у розмірі 4307 грн.

На думку відповідача, позивач порушуючи положення підпункту 7.4.1 пункти 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в листопаді 2004 року завищив податковий кредит на суму 4307 грн.

Відповідач при цьому застосовує вказану вище норму підпункту 7.4.1 пункти 7.4 статті 7 Закону про ПДВ виходячи з того, що у складі основних фондів позивача таких об'єктів як «Старий завод»і «Новий завод»немає. А, отже, витрати на їх ремонт позивачем не можуть бути віднесені до складу валових витрат виробництва і обігу. З чого, на думку відповідача, витікає, що сума ПДВ в ціні відповідних робіт не може бути віднесена до складу податкового кредиту.

При ухваленні судової ухвали в даній частині суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що висновки Акту перевірки щодо порушення позивачем положень підпункту 7.4.1 пункти 7.4 статті 7 Закону про ПДВ, а саме завищення ним податкового кредиту на суму 4307 грн. в листопаді 2004 року, спростовуються доказами, що є в справі.

Суд правильно відхилив доводи відповідача про те, що оскільки в документації уживаються найменування «Старий завод»і «Новий завод», то можна дійти висновку, що відсутні докази проведення ремонтних робіт за договором від 01.10.2004 року №29 на території заводу.

При цьому суд, досліджуючи докази, що є в матеріалах справи, зокрема: договір від 01.10.2004 року №29, акт прийому-передачі підрядних робіт за жовтень 2004 року, складений для приймання робіт за договором від 01.10.2004 року №29, в якому вказано: "поточний ремонт асфальтобетонного покриття на території заводу", інвентаризаційні описи (порівняльні відомості) від 12.06.2006 року, рішення Зугреської ради народних депутатів від 15.03.1994 року «Про встановлення меж земельної ділянки»,           паспорт на ділянку землекористування (Додаток №6 Технічного паспорта земельної ділянки, відведеної позивачу, виконаного МП «Геодезист»в 1993 році), мотивуючи свою ухвалу, правильно встановив, що на підставі цих доказів, що спростовують вказані вище доводи відповідача, підтверджується той факт, що автодороги (асфальтобетонне покриття), ремонт яких проводився за договором від 01.10.2004 року №29, знаходяться на території позивача і враховуються як основні засоби на його балансі.

Зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що назви «Старий завод»і «Новий завод»є умовним найменуванням двох територіальних ділянок загальної території заводу і уживаються в офіційних документах, на підставі яких позивачу була виділена земельна ділянка зі встановленими межами землекористування, на якій розташований завод.

На підставі цього суд дійшов правильного висновку, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі по тексту - Закон про оподаткування прибутку) позивач правильно відніс суму витрат на оплату робіт до складу валових витрат виробництва, а на підставі підпункту 7.4.1 пункти 7.4 статті 7 Закону про ПДВ до складу податкового кредиту суму ПДВ у складі договірної ціни за договором від 01.10.2004 року №29 у розмірі 4307 грн.

II.          Відносно нібито заниження позивачем податкових зобов'язань по ПДВ у розмірі 18000 грн.

Відповідач вважає, що позивач допустив порушення пункту 4.2 статті 4, підпункту 6.1.1 пункти 6.1 статті 6, пункту 7.1, підпункту 7.3.1 пункти 7.3 статті 7 Закону про ПДВ, оскільки, на його думку, позивач в жовтні 2004 року і в березні 2005 року здійснив безкоштовну передачу товарів - технічну документацію при виконанні контрактів від 24.11.2003 року №176/113 з ТОВ «Донбасстройінвест»і від 22.12,2004 року №183/124 з ТОВ «БК Інжиніринг», не відобразив суми ПДВ у складі цих операцій, що привело до заниження податкових зобов'язань по ПДВ у вказані періоди у розмірі 18000 грн.

Відповідач при цьому посилається на відсутність в накладних на передане позивачем замовникам устаткування крана вказівок на передачу разом з цим устаткуванням технічної документації на нього і на те, що така технічна документація замовникам передавалася. При цьому факт передачі замовникам технічної документації позивач не спростовує. З цього відповідач робить висновок про безкоштовну передачу технічної документації.  

Проте суд при прийнятті постанови, досліджуючи всі надані докази з цього питання в їх сукупності, зокрема, текст контракту від 24.11.2003 року №176/113 з ТОВ "Донбасстройінвест", де в його предметі вказано: «устаткування з технічною документацією...», приходить до правильного висновку про те, що ці докази спростовують вищезгадане твердження відповідача, оскільки підтверджують факт включення в ціну контракту вартість переданої разом з устаткуванням технічної документації на нього. Аналогічні відносини склалися між позивачем і ТОВ «БК Інжиніринг»при реалізації контракту від 22.12.2004 року №183/124.

Вважає, що суд дійшов правильного висновку, що за таких умов не відповідають фактичним обставинам справи висновки відповідача про здійснення позивачем операцій по безкоштовній передачі товарів і не включення ним відповідних сум ПДВ до складу податкових зобов'язань і, як наслідок, заниження позивачем податкових зобов'язань по ПДВ на суму 18000 грн.

III.          Відносно нібито заниження позивачем податкових зобов'язань по ПДВ у розмірі 8995 грн.

Відповідач вважає, що позивач допустив порушення пункту 4.2 статті 4 Закону про ПДВ, оскільки, на його думку, позивач в січні-червні і в серпні 2005 року здійснив передачу клубу і пансіонату «Дельфін»МБП у межах балансу підприємства, не відобразив суми ПДВ у складі цих операцій, що привело до заниження податкових зобов'язань по ПДВ у вказані періоди у розмірі 8995 грн.

До такого висновку працівники відповідача приходять, аналізуючи положення пункту 4.2. статті 4 Закону України " Про податок на додану вартість".

Відповідач вважає, що передача позивачем клубу і пансіонату «Дельфін»МБП для їх подальшого використовування має "податкові наслідки, передбачені вказаним вище пунктом 4.2 ст. 4 Закону України " Про податок на додану вартість", в частині визначення бази оподаткування податком на додану вартість (ПДВ). При цьому відповідач мабуть вважає, що така передача для цілей оподаткування ПДВ є операцією оподаткування.

Проте суд при ухваленні ухвали не згодився з такою правовою позицією відповідача і взяв до уваги наступні доводи позивача.

Згідно підпункту 3.1.1 пункти 3.1. статті 3 Закону України " Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів згідно з угодами, що передбачають передачу права власності.

Під поставкою товарів відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України " Про податок на додану вартість" розуміються будь-які операції, здійснювані згідно з угодами купівлі-продажу, міни, дарування, Іншими цивільно-правовими договорами, що передбачають передачу права власності.

Разом з тим, по значенню частини 1 статті 626 ГК України договором є домовленість сторін. Під сторонами договору слід розуміти осіб, вказаних у Розділі II ГК України. До них, зокрема, відносяться підприємницькі суспільства (Розділ 8 ГК України). Згідно частини 1 статті 113 ГК України підприємницьким суспільством є юридична особа. З чого виходить, що сфера застосування положень пункту 1.4 статті 1 Закону України " Про податок на додану вартість" розповсюджується, зокрема, на юридичні особи - підприємницькі суспільства.

Таким чином, об'єкт оподаткування може виникнути лише при здійсненні операцій між особами (у розумінні Цивільного кодексу України) в рамках цивільно-правових договорів.

Зазначає, що у даному випадку клуб і пансіонат «Дельфін»не є особами, наділеними правом укладення договорів, а є структурними підрозділами позивача, що не спростовує і відповідач.

А між юридичною особою (позивачем) і його структурними підрозділами (клубом і пансіонатом «Дельфін») не можуть виникати цивільно-правові відносини, зокрема, договірного характеру. Тому, на думку позивача,  переміщення позивачем майна, що належить йому, як юридичній особі, на праві власності в межах його самостійного балансу своїм структурним підрозділам (клубу і пансіонату «Дельфін») не є поставкою в розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону про ПДВ і не тягне за собою появи об'єкту оподаткування ПДВ.

Приймаючи дані доводи позивача, суд дійшов правильного висновку про те, що мала місце передача майна в межах балансу однієї юридичної особи - позивача. В цьому випадку, як правильно указує суд, «...відсутні ознаки операції оподаткування в розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону про ПДВ. У зв'язку з чим, податок по таких операціях нарахований бути не може».

IV. Відносно нібито завищення позивачем податкового кредиту по ПДВ у розмірі 211195 гри.

На думку відповідача, позивач порушуючи положення підпункту 7.4.4 пункти 7.4 статті 7 Закону про ПДВ у вересні 2005 року необґрунтовано завищив податковий кредит на суму 211195 грн.

Правова позиція відповідача ґрунтується на ототожненні ним понять «дохід»і «прибуток»з посиланням на статті 3, 42 і 142 Господарського кодексу України, що вступив у дію з 01.01.2004 року.

При цьому відповідач, правильно встановивши факт того, що вироблена позивачем продукція відповідно до умов зовнішньоекономічного субконтракту №05030856/030895-0273/1 від 03.06.2003 року була реалізована ним за ціною нижче за її виробничу собівартість, дав цьому факту неправильну юридичну кваліфікацію. А саме, відповідач, неправильно з'ясувавши значення пункту 1.32 статті 1 Закону про оподаткування прибутку,  дійшов помилкового висновку про відсутність господарської діяльності позивача в частині суми, що дорівнює різниці між виробничою собівартістю виготовленої продукції і ціною її реалізації.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність відповідачем, як цього вимагає стаття 71 КАС України, правомірності визначення ним позивачу в податковому повідомленні-рішенні податкових зобов'язань на суму 211195 грн. і відповідних фінансових санкцій.

Суд при цьому під час судового розгляду повно, всесторонньо і об'єктивно досліджував дані обставини, встановивши їх на підставі наданих позивачем і прийнятих судом доказів, а саме: зовнішньоекономічного субконтракта №05030856/030895-0273/1 від 03.06.2003 року; вантажної митної декларації від 22.09.2005 року №203451; вантажної митної декларації від 22.09.2005 року №203448 і інших.

Суд правильно встановив, що основним видом діяльності позивача відповідно до його статуту і довідки з ЄГРПОУ є виробництво підйомного і такелажного устаткування (КВЕД 29.22.1). В межах саме цього виду діяльності був укладений і виконаний зовнішньоекономічний субконтракт №05030856/030895-0273/1 від 03.06.2003 року на виготовлення крана козлового і мостового. Вказане устаткування виготовлялося відповідно до технічної документації, розробленої проектним інститутом СПКТБ «Запоріжгідросталь». Замовником відповідно до пункту 11.3 статті 11 субконтракту до позивача пред'являлися особливі вимоги до якості виготовлення продукції і визначення постачальників матеріалів і комплектуючих з обов'язковим наданням замовнику письмових звітів про закуплені матеріали, виконані роботи і т.п.

На думку суду, позивач документально підтвердив, що для виготовлення кранів згідно субконтракту їм були закуплені матеріали, комплектуючи і т.п. Понесені при цьому позивачем витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, направленою на отримання доходу від операцій оподаткувань згідно субконтракту.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про безпідставність посилань відповідача в акті перевірки на порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункти 7.4 статті 7 Закону про ПДВ.

Суд правильно взяв до уваги заперечення позивача в частині незгоди з твердженням відповідача про необхідність ототожнення понять «дохід»і «прибуток»при з'ясуванні значення поняття «господарська діяльність», що міститься в пункті 1.32 статті 1 Закону про оподаткування прибутку.

Вказані поняття не є тотожними в розумінні податкового законодавства, зокрема, Закону про оподаткування прибутку.

Вважає, що суд дійшов правильного висновку, що є безпідставними посилання відповідача в Акті перевірки при з'ясуванні значення поняття «господарська діяльність»на норми ГК України, оскільки вказаний кодекс має інший по відношенню до податкового законодавства предмет правового регулювання.

Для цілей оподаткування визначення «господарська діяльність»дане в пункті 1.32 статті 1 Закону про оподаткування прибутку, яким і слід керуватися, у тому числі і відповідачу, про що зробив правильний висновок суд першої інстанції в ухвалі.

4.Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами по справі:

Фахівцями Державної податкової інспекції у м. Харцизьку  була проведена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Колективним підприємством "Зуївський енергомеханічний завод"  за період з 01.10.2004 р. по 31.12.2005 р., за результатами якої складений акт від 19.04.2006 р. № 636/23-3-00110711  (том1,л.с.14-80).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.4.2 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість", зокрема, не включення до складу податкового зобов'язання з ПДВ у січні-червні, серпні 2005р. сум податку на додану вартість на МБП, які передавалися у межах балансу платника для невиробничого використання, витрати по яким не віднесені до валових витрат, для використання в клубі підприємства і в пансіонаті „Дельфін". Внаслідок зазначеного порушення, на думку відповідача, позивачем занижене податкове зобов'язання з ПДВ на суму 8995 грн.

порушення позивачем вимог п.4.2 ст.4, п.п.6.1.1. п 6.1 ст.6, п.7.1 п.п.7.3.1 п.7.3 п.п7.4.1 п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про ПДВ", п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", норм п.2 ст.3, ст.42 Господарського Кодексу України, в наслідок чого виявлено заниження податку на додану вартість за жовтень 2004 р. в сумі 6448 грн., за листопад 2004 р. в сумі 5389 грн., за січень 2005 р. в сумі 2351 грн., за лютий 2005 р. в сумі 406 грн., за березень 2005 р. в сумі 15240 грн., за квітень 2005 р. в сумі 128 грн., за травень 2005 р. в сумі 1287 грн., за червень 2005 р. в сумі 606 грн., за серпень 2005 р. в сумі 53 грн., за вересень 2005 р, в сумі 211195 грн.

Актом перевірки також було встановлено, що позивачем була здійснена безоплатна передача товарів у жовтні 2004р., березні 2005р. без відображення цієї операції в податковому обліку. На думку відповідача, позивачем при виконанні контрактів від 24.11,03р. №176/113 з Т0В „Донгазбудінвест" та №183/124 від 22.12.04р. з ТОВ „БК Інжинірінг", останнім (замовникам) з башеними кранами, виготовленими на їх замовлення, була безоплатно передана технічна документація, що не було передбачено умовами контрактів, в яких відсутня вартість такої документації.

Актом перевірки, також, встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", а саме заниження підприємством в вересні 2005 року ПДВ в сумі 211195 грн. (211195,46) в наслідок завищення податкового кредиту в цьому ж місяці на таку ж саму суму.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 03.05.2006р. №0000632342/0, яким позивачу визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі , у тому числі 243103 грн. основний платіж, 121551,50 грн. штрафні (фінансові) санкції (том1,л.с.13).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин встановлених судом першої інстанції.

У апеляційній скарзі позивач посилається лише на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

5.Мотиви за якими апеляційна інстанція виходила при прийнятті ухвали

Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Згідно п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про ПДВ" об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з поставки товарів згідно з договорами, що передбачають передачу права власності на такі товари.

Поставкою товарів, в розумінні п.1.4 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію".

Операції по передачі майна, по яких відповідач донарахував податкове
зобов'язання, здійснювалися, як слідує з акту перевірки і наявних у справі матеріалів, в межах балансу однієї юридичної особи - позивача. Клуб та пансіонат „Дельфін" згідно зі статутом позивача та положенням про вказані об'єкти, є структурними підрозділами позивача без права юридичної особи.

Та обставина, що господарська операція з передачі майна структурному підрозділу не є об’єктом оподаткування відповідно до ст.. 3 Закону України „ Про податок на додану вартість”, визнана представниками відповідача у судовому засіданні , посилання відповідача про те , що попри відсутності об’єкта оподаткування наявна база оподаткування, судовою колегією не приймаються, оскільки для застосування ст. 4 Закону необхідною умовою є наявність об’єкту оподаткування відповідно до ст. 3 цього ж закону у зв'язку з чим, вважає що податок за спірними операціями у сумі 9601грн. нарахований не правомірно .

          

Спростовуються наявними у справі доказами висновки акту перевірки в частині порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", а саме завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 4307 грн. в листопаді 2004 року.

Відповідно договору від 01.10.04р. №29 , укладеного між позивачем та Дочірнім підприємством „Донецькій облавтодор" ВАТ "Автомобільні дороги України" (підрядчик), підрядник зобов’язався виконати комплекс робіт по поточному ремонту дорожнього покриття по території позивача відповідно до затвердженої сторонами проектно-кошторисної документації вартістю орієнтовно 31637 грн. строк виконання робіт до 30.10.04р.

Договірну ціну на поточний ремонт асфальто-бетонного покриття заводу узгоджено сторонами, шляхом підписання сводного сметного розрахунку, локального кошторису 2-1-1 з розрахунками одиничної вартості. У локальному кошторисі застосовані теміни „старий” та „новий завод”. Такі терміни вжиті у акті від 20.01.1994р.про встановлення меж земельної ділянки в натурі під розміщення проммайданчику КП ЗЕМЗ та у паспорті на землекористування.

Виконання приймання робіт за договором №29 від 1.10.04р. підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2004р. з розрахунком одиничної вартості.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.10 п.5.2 ст.5 цього ж Закону, до валових витрат включаються витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених п.8.7.1 цього Закону та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Асфальто-бетонне покриття, ремонт якого проводився за договором від 01.10.04р. №29 знаходиться на території відведеної у користування позивачу та обліковується як основні засоби на його балансі, що підтверджується доданими до матеріалів справи відповідними інвентаризаційними описами (звіряльні відомості) від 12.07.06р.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону „Про податок на додану вартість", в редакції, що діяла на час здійснення господарської операції, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Враховуючи викладене , В акті приймання виконаних робіт за жовтень 2004 року, дійсно, вказано в графі „Найменування робіт і витрат" розділ 1 „Старий завод", розділ 2 „Новий завод". Назви „Старий завод", „Новий завод" є умовними назвами територіальних ділянок і вживаються в офіційних документах, на підставі яких позивачу виділена земельна ділянка, а саме: рішення Зугреської Ради народних депутатів від 15.03.94р.; Державний акт на право постійного користування землею; акт від 20.07.04р. про встановлення меж земельної ділянки; паспорт на дільницю землекористування ; інвентаризаційні описи від 12.07.06р., складені комісією позивача.

Оскільки факт виконання підрядних робіт, прийнятих актом за жовтень 2004р., саме на об'єктах та території позивача як ремонт його основних засобів (автошляхів) підтверджені матеріалами справи, позивач мав право суму податку на додану вартість у розмірі 4307 грн. віднести до складу податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

Підставою для донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 18000 грн. є встановлені актом перевірки порушення п.4.2 ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6, п.7.1, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України „Про ПДВ".

Відповідно п. 1.1 ст.1 контракту від 24.11.03р. №176/113 позивач зобов’язався виготовити для замовника ТОВ „Донгазбудінвест" башений кран КБП-5-240 у відповідності до технічної документації, розробленої ВАТ „Науково-дослідницький проектно-технологічний Інститут „Укркраненерго". Загальна вартість "обладнання", що поставляється відповідно до п.2.1 ст.2 контракту складає 1410000 грн. з ПДВ.  Загальна вартість включає всі витрати позивача (виконавця) у зв’язку з виконанням замовлення, у т.ч. проектування, виготовлення, доставка до місця монтажу і здача спільно з замовником  обладнання органам державного контролю.

По акту прийомки-передачі від 12.10.04р. крану башенного КБП - 5-240 по контракту від 24.11.03р. №176/113 позивачем був переданий замовнику - ТОВ „Донгазбудінвест" виготовлений башений кран з технічною документацією вартістю 1410000 грн. На передачу крана позивачем виписана, також, накладна від 12.10.04р. №256 в якій зазначено про передачу замовнику крана загальною вартістю 1410000 грн.

Аналогічні обставини склалися й при виконанні контракту від 22.12.04р. №183/124 позивача з ТОВ „БК Інжиніринг". Як зазначено в акті перевірки самим відповідачем, ТОВ „БК Інжиніринг" за умовами контракту є замовником на виготовлення і покупцем крану башеного приставного КБ -471 УІ (разом з технічною документацією). Тобто, умовами контракту встановлено, що технічна документація на кран є його невід'ємною частиною при передачі замовнику і, відповідно, включена до загальної вартості контракту. Контракт був виконаний сторонами відповідно до його умов, що не заперечується відповідачем і описано в акті перевірки.

За таких умов не відповідають "фактичним обставинам справи висновки відповідача про здійснення позивачем операцій по безоплатній передачі товарів та, як наслідок, заниження ПДВ в сумі 18000 грн.

Актом перевірки, також, встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про ПДВ", а саме заниження підприємством в вересні 2005 року ПДВ в сумі 211195 грн. (211195,46) в наслідок завищення податкового кредиту в цьому ж місяці на таку ж саму суму.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем, на виконання субконтракту від 03.06.03р. №05030856/030895-0273/1 в вересні 2005 року було відвантажено готову продукцію одержувачу (імпортеру) ZAIT Handelsellshaft згідно вантажних митних декларацій від 22.09.05р.: №203451 кран козловий спеціальний електричний пересувний на колісному ходу (далі „кран козловий"); №203448 кран мостовий спеціальний електричний пересувний на стаціонарних опорах (далі „кран мостовий").

За даними ВМД фактурна вартість відвантаженої на експорт продукції становила: за ВМД №203451 - 1477630 грн., за ВМД №203448 - 907429,45 грн.

На відвантажений товар виписано накладну від 22.09.05р. на загальну суму 472289 дол.США, що за курсом валюти НЕУ на дату відвантаження склало 2385059,45 грн.

Під час перевірки, на запит відповідача, позивачем надано розрахунок собівартості вантажопідйомного обладнання, реалізованого в 2005 році.

За даними підприємства фактична виробнича собівартість склала:

крана козлового - 2240359,99 грн.

крана мостового - 1200676,3 грн.

Оскільки вартість кранів, що були реалізовані у вересні 2005 року нижча від їх виробленої собівартості, податковий орган вважає, що позивачем неправомірно була віднесена до складу податкового кредиту сума ПДВ у розмірі 211195 грн..

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст..8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо в подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст..3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припаде початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання.

Згідно п.1.32 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

            Пунктом 5.1 статті 5 Закону про оподаткування  прибутку встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

              З матеріалів справи вбачається, що позивач продав виготовлене обладнання за ціною нижчою собівартості ,здійснивши ,таким чином, збиткову операцію.

           Отже , позивач безпідставно, в супереч положенням підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону „ Про податок на додану вартість”, пункту 1.32 статті 1 та пункту 5.1 статті 5 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесло до складу валових витрат 1055,9тис.грн. (різниця між вартістю виготовлення та ціною продажу обладнання) , а 211195 грн. - у склад податкового кредиту.

              Судова колегія враховує ,що такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України , при визначенні правомірності формування валових витрат та податкового кредиту при здійсненні суб’єктами господарювання збиткових операції з купівлі продажу ( постанови ВСУ від 12 жовтня 2004 г. справа N 12/239н., від 26 квітня 2005 року та від 21 вересня 2004 року )

Заперечення позивача в частині незгоди з твердженням відповідача про ототожнювання понять „доход" та „прибуток" та посилання в акті перевірки, при визначенні поняття „господарська діяльність", на норми-Господарського кодексу України ґрунтовними, однак вони не можуть бути підставою для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у цій частині. Посилання позивача про те, що контрактом встановлена фіксована ціна на обладнання, та застереження щодо її незмінності протягом строку виконання контракту, подорожчання енергоносіїв та металу судовою колегією не приймаються, оскільки тенденція до подорожчання енергоносіїв на світовому ринку є загальновідомою і ці обставини повинні були  враховані заводом при укладенні контракту.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.195,198,202,207,212, п.6, п.7 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України судова колегія ,

                                  П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу  ДПІ у м. Харцизьку задовольнити частково.

Відмовити у задоволенні позову КП „"Зуївський енергомеханічний завод" м. Зугрес  про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення  від 03.05.2006 р. № 0000632342/0 у сумі 316793 грн., у тому числі 211195 грн. основного боргу та 105598 фінансових санкцій.

У іншій частині постанову господарського суду Донецької області по справі № 7/112а  від 24.07.2006р. (в повному обсязі складена 31.07.2006р.) залишити без змін.

Судові витрати покласти на позивача

Постанова Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після складання повного тексту постанови. Касаційна скарга подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

          

                                                                      

Дата виготовлення повного тексту постанови  09.10.2006р.

Головуючий:          Н.Л.  Величко

Судді:           О.Л.  Агапов

          І.В.  Алєєва

          

          Надруковано:  4 примір.

          1 –позивачу

          1 –відповідачу

          1 –до справи

          1 –ДАГС