У х в а л а

12 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 490/7738/15-ц

Провадження № 61-10550ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційною скарго ОСОБА_1 (далі - скаржник)

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2024 року

у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») до скаржника про стягнення заборгованості за кредитним договором і

за зустрічним позовом скаржника до АТ КБ «Приватбанк» про зобов`язання перерахувати заборгованість за кредитним договором, визнання припиненими зобов`язань за ним і стягнення коштів та

в с т а н о в и в:

1. У липні 2015 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути 17 987,59 доларів США заборгованості за кредитним договором № NKA0GA0000000001, що згідно з курсом Національного банку України долара до гривні складало 370 184,63 грн.

2. У січні 2016 року скаржник звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив 12 746,50 доларів США, сплачених на погашення процентів, і 3 643,44 доларів США, сплачених на погашення комісії, зарахувати до «тіла» кредиту, визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором, стягнути 1 500,03 доларів США як набуті без достатньої правової підстави.

3. 18 березня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

4. 17 червня 2024 року Миколаївський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове: вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнив частково, а у задоволенні зустрічного позову скаржника відмовив.

5. 17 липня 2024 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» та про задоволення зустрічного позову.

6. 16 вересня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Скаржник мав: (1) зазначити про наявність або відсутність у нього електронного кабінету; (2) вказати дату отримання копії оскарженої постанови та надати докази на підтвердження цього, якщо такі докази у нього є; (3) конкретизувати підстави касаційного оскарження; (4) надати квитанцію про сплату7 308,00 грн судового збору з такою кількістю її копій, яка відповідає кількості учасників справи.

7. 4 жовтня 2024 року скаржник подав уточнену касаційну скаргу, у якій усунув недоліки, зазначені в ухвалі від 16 вересня 2024 року. Додав, зокрема, квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 70909495 від 4 жовтня 2024 року про сплату 7 308,00 грн судового збору. Обґрунтував касаційну скаргу так:

- суд апеляційної інстанції не дослідив графік платежів на предмет його прострочення за весь період кредитування з урахуванням положень підпункту 8.1.2. кредитного договору, тобто апеляційний суд не виконав обов`язок щодо повноти оцінки зібраних у справі доказів;

- апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 524/6207/15-ц, щодо нікчемності умов договору споживчого кредитування в частині нарахування банком «комісії за сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, на страхування майна, на особисте страхування, на сплату страхових платежів, винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу»;

- апеляційний суд не оцінив правомірність розподілу отриманих позичальником кредитних коштів, частину яких одразу, у день укладення кредитного договору, позичальник сплатив на виконання нікчемних умов цього договору; не дослідив розрахунок заборгованості на предмет порушень, які зумовили зміну строку кредитування, і не перевірив правильність розподілу коштів, сплачених позичальником на погашення кредиту після закінчення строку кредитування; залишив без уваги доводи скарги про щомісячні платежі за резервування ресурсів, тоді як така умова кредитування є нікчемною; тому «апеляційний суд допустив незаконне збагачення АТ «КБ ПриватБанк» через легітимізацію прав банку на отримання нікчемних платежів та процентів за відсутністю на те правових підстав»;

- «поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов`язання.

У підпункті 8.1.2 кредитного договору сторони передбачили, що у разі порушення термінів оплати, встановлених у пункті 8.1.1 (у тому числі погашення заборгованості не у повному обсязі), на 120 календарних днів строком повернення кредиту (залишку заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) слід вважати останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Таким чином, у кредитному договорі сторони погодили, що порушення позичальником термінів внесення передбаченого кредитним договором щомісячного платежу на 120 календарних днів змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. У такому випадку строк виконання договору вважається таким, що настав, у повному обсязі (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2024 року у справі № 210/3260/16-ц);

- відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд зобов`язаний належно дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

Суд зобов`язаний установити під час вирішення спору обставини, які мають значення для справи, надати їм юридичну оцінку, а також оцінити всі докази, розрахунки, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідити обґрунтованість, правильність розрахунку, доведеність розміру відсотків і пені, наявності доказів, які їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 497/1959/15-ц);

- суди першої й апеляційної інстанцій правильно виснували, що умови пунктів 4.2 і 8.1 кредитного договору від 31 січня 2008 року № PLRHA0000000002, зокрема винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, є недійсними.

Недійсність наведених умов кредитного договору зумовлена не їхньою несправедливістю, а тим, що такі умови порушують публічний порядок, бо встановлення відповідних платежів суперечить положенням статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору.

Нікчемність пунктів 4.2, 8.1 кредитного договору має значення для визначення розміру кредитної заборгованості, яку слід стягнути з позичальника. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення заборгованості у заявленому банком розмірі є помилковими. Сплачені позичальником 739,68 доларів США за резервування ресурсів і 600,00 доларів США за надання фінансового інструменту, які банк безпідставно нарахував відповідно до нікчемних умов кредитного договору, слід зарахувати у рахунок погашення загальної суми заборгованості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі від № 524/6207/15-ц).

8. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

9. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У цій скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 18 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання перерахувати заборгованість за кредитним договором, визнання припиненими зобов`язань за ним і стягнення коштів.

2. Витребувати із Центрального районного суду м. Миколаєва цивільну справу № 490/7738/15-ц.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко