ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/1831/24 Номер провадження 22-ц/814/3097/24Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.

суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Галушко А.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 червня 2024 року, ухвалене суддею Кузіною Ж.В.,

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2024 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що позивач є військовим пенсіонером, отримує пенсію за вислугу років (30 років) та перебуває з 2005 року на обліку у ГУ ПФУ в Полтавській області. Пенсія призначена та виплачується виходячи з грошового забезпечення в основному розмірі 85% грошового забезпечення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволені. Визнано протиправним дії ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку з 01.04.2019 року основного розміру пенсії з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення на підставі довідки Північного-східного міжрегіонального управлення з питань виконання кримінальних покарань Мінстерства юстиції. Зобов`язано ГУ ПФУ провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року у розмірі 85% від суми грошового забезпечення на підставі довідки Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Рішення суду набрало законної сили 14.06.2022 року.

На виконання вказаного рішення суду проведено перерахунок пенсії, сума доплати (заборгованості) пенсії за період з 01.04.2019 року по 31.06.2022 року складає 120347 грн. 82 коп., однак вказана сума виплачена на картковий рахунок не була. У зв`язку із не виконанням рішення суду позивач неодноразово звертався до суду з заявами щодо встановлення судового контролю за невиконнання рішення суду, звертався за виплатами до ГУ ПФУ, але йому відмовляли. Рішення суду від 12.05.2022 року ні в добровільному, ні в загальному порядку залишається невиконаним. Завдана моральна шкода виразилась у протиправності дій відповідача щодо порушення зобов`язань за рішенням суду, яке набрало законної сили та яке не виконується більше 1 року 10 місяців. Завдана моральна шкода полягає у душевних стражданнях та у хвилюванні через необхідність повторного звернення до суду, порушення прав, неможливості реалізувати своє конституційне право на належний  розмір допомоги (пенсії).

Також у позивача погіршився  стан здоров`я,  почалась тривожність, що супроводжується підняттям тиску, яке в свою чергу тягне за собою звернення до медичного лікування та витратою коштів на ліки. Тож позивач обґрунтовує моральну шкоду тривалим невиконанням відповідачем рішення суду та просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та витрати по справі.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 8000 грн компенсації моральної шкоди .

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 96 грн. 90 коп. судових витрат .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач Головне управління Пенсійного фонду України та подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що Управлінням добровільно виконано рішення адміністративного суду від 12.05.2022 у справі № 440/2093/22 за позовом ОСОБА_1 в межах покладених зобов`язань та затверджених бюджетних асигнувань відповідно до чинного законодавства, йому проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 та нараховано доплату пенсії з 01.04.2019 по 30.04.2022 в розмірі 120347,82 грн, яка облікована в реєстрі судових рішень.

При цьому зазначає, що облік судових рішень здійснюється в підсистемі «Реєстр судових рішень», яка входить до інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України. Виплату пенсії перераховану на виконання вищевказаного рішення розпочато 01.07.2022 у розмірі 12404,18 грн.

Фінансування пенсій особам, яким призначена пенсія відповідно до ЗУ від 09.04.1992 №2262-ХІІ з 01.04.2021 здійснюється з рахунку Пенсійного фонду України централізовано без перерахувань відповідних коштів на рахунок Головного управління..

Фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості за рішеннями судів, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.

Зазначені кошти входять до складу запланованих асигнувань з державного бюджету по бюджетній програмі за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду».

Головним розпорядником коштів державного бюджету , що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі є Міністерство соціальної політики України та Пенсійний фонд України.

Отже на думку апелянта Управлінням добровільно виконано рішення адміністративного суду від 12.05.2022 у справі № 440/2093/22 за позовом ОСОБА_1 в межах покладених зобов`язань та затверджених бюджетних асигнувань відповідно до чинного законодавства.

Також зазначає, що з вересня 2018 року по 2024 рік виплата Головним управлінням боргів за рішеннями судів залежить від видатків головного управління, запланованих за рахунок коштів Державного бюджету. Кошти, які виділялися, Державним бюджетом профінансовані в повному обсязі.

На даний час виплату заборгованості на виконання рішень судів проведено в межах коштів, виділених на це у 2023 році, дата набрання чинності яких 20.09.2020 включно.

Вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не допускало дій чи бездіяльності, які заподіяли позивачу моральну шкоду, а позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення суду, яке вважає обґрунтованим та законним.

Просить розгляд справи провести у його відсутність.

Також надіслав суду письмовий виступ у дебатах у цій справі, який просить врахувати при розгляді справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 374 ч.1 п. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції встановив і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 року у справі №440/2093/22 позовні вимоги  ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволені повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку з 01 квітня 2019 року основного розміру пенсії з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення на підставі довідки Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 772/4.3/8-21 від 28 вересня 2021 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року у розмірі 85 відсотків від суми грошового забезпечення на підставі довідки Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальнихпокарань Міністерства юстиції № 772/4.3/8-21 від 28 вересня 2021 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто судові витрати по справі.

Рішення суду набрало законної сили 14.06.2022 року.

На виконання зазначеного рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії, сума доплати (заборгованості) пенсії за період з 01.04.2019 року по 31.06.2022 року складає 120347 грн. 82 коп., що підтверджується розрахунком з автоматизованої системи Розрахунку пенсій Пенсійного фонду України.

Проте вказана сума позивачу виплачена не була, що не спростовано відповідачем.

У зв`язку з невиконанням рішення суду позивач звертався до Полтавського окружного адміністративного суду із заявами про встановлення судового контролю.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2022 року, 06.01.2023 року встановлено, судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язано ГУ ПФУ подати до суду протягом 30 днів з дня отримання ухвали суду звіт про повне виконання рішення суду. Проте рішення залишається не виконаним.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 року, 08.06.2023 року, 15.09.2023 року, 12.02.2024 року встановлені нові строки для подання звіту про повне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі № 440/2093/22.

Рішення суду на даний час залишається не виконаним.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмовою Головного пенсійного фонду України в Полтавській області у перерахунку пенсії, а також невиконанням рішення суду в частині виплати заборгованості, позивачу завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, суд, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в сумі 8 000 гривень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої-другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня2012 року № 11-рп/2012).

Виконання судового рішення - сфера регулювання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 р. у справі «Войтенко проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу №1).

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Разом з тим, згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16 та від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18.

Крім того, у пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.»

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою.

Суд першої інстанції, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про завдання позивачу протиправними діями та бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області моральних страждань, вину вказаного органу, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції, з урахуванням фактичних обставин справи, принципів розумності, співмірності та справедливості, зробив обґрунтований висновок про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 8 000 грн.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), згідно з якою визначаючи розмір відшкодування суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про те, що відсутність доказів, які підтверджують заподіяння позивачці моральної шкоди є підставою для відмови в позові.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди.

Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не надано доказів, які підтверджують відсутність його вини у завданні такої шкоди, а тому шкода, завдана таким органом внаслідок його неправомірних дій повинна бути відшкодована за рахунок Державного бюджету України. Вказане відповідає дії презумпції заподіяння позивачу моральної шкоди через порушення принципу належного врядування.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №761/24143/19 та від 8 грудня 2022 року у справі №370/2383/20.

При цьому, правильним є висновок суду про те, що шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, відповідачем у справі є Держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 215/3408/18.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Не заслуговують на увагу посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не зазначено, а судом не встановлено в чому саме полягає моральна шкода та чим вона підтверджується, оскільки судом установлено, це підтверджується матеріалами справи і не спростовано відповідачем, що позивач неодноразово звертався до відповідача, до суду, змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку з неотриманням пенсії, відчував безпорадність і пригніченість від таких дій державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Вказане є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, та порушено звичний спосіб життя

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

       Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність коштів для виплати нарахованої заборгованості з пенсії колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не спростовує факту заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 382-384,389 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя                                                                  О.В.Чумак

Судді:         Ю.В.Дряниця

         Л.І.Пилипчук