ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

13 листопада 2024 року                               Чернігів                              Справа № 620/8535/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу добових витрат на відрядження за період з 01 по 30 квітня 2022 року та з 06 травня по 16 серпня 2022 року;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу добові на відрядження за період з 01 по 30 квітня 2022 року та з 06 травня по 16 серпня 2022 року, на загальну суму - 39 900,00 (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот) грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01 по 30 квітня 2022 року та з 06 травня по 16 серпня 2022 року перебувала у відрядженні у Київській обласній державній адміністрації, по поверненню з відрядження відповідач не здійснив відшкодування добових витрат на відрядження згідно з авансовими звітами, пояснивши, що оплата добових за період перебування в пунктах прикомандирування або в розпорядженні не здійснюється, позивачка вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, що порушує її права та інтереси.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.07.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для його поновлення з доказами поважності причин його пропуску.

У подальшому, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 позовну заяву повернуто позивачці, оскільки позивачкою не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали її зверненню з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а саме протягом місячного строку, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023 скасовано ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2023, а справу №620/8535/23 направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 15.08.2024 витребувано у військової частини НОМЕР_1 додаткові докази.

Ухвалою суду від 15.08.2024 позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху.

Ухвалою суду від 13.11.2024 поновлено позивачці строк звернення до суду, продовжено розгляд справи.

Представник відповідача подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відсутні підстави для здійснення нарахування та виплати позивачці добових витрат на відрядження за період з 01.04.2022 по 30.04.2022 та з 06.05.2022 по 16.08.2022, оскільки у спірний період вона перебувала у відрядженні  у Київській обласній військовій адміністрації відповідно до розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України, а згідно з Інструкцією №105 про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України на службові відрядження в межах України військовослужбовцям, тимчасово прикомандированим з дозволу Міністра оборони України, першого заступника Міністра оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, командувачів видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувача об`єднаних сил Збройних Сил України до інших військових частин, або тим, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в пунктах прикомандирування або в розпорядженні не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

ОСОБА_1 з 07.03.2020 по 19.08.2022 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.08.2022 №213 з 19.08.2022 виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 67). Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.08.2022 №21 з 20.08.2022 позивачка зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (а.с. 74).

Відповідно до посвідчення про відрядження від 01.04.2022 №43 ОСОБА_1 перебувала у відрядженні у Київській обласній державній адміністрації з 01.04.2022 по 30.04.2022 з метою організації управління та взаємодії в секторах відповідальності Київської області під час відбиття збройної агресії Російської Федерації, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2022 №70, розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.04.2022 №502/326/ІІ/дск (а.с. 68).

Відповідно до посвідчення про відрядження від 06.05.2022 №53 ОСОБА_1 перебувала у відрядженні у Київській обласній державній адміністрації з 06.05.2022 по 16.08.2022 з метою виконання невідкладних завдань з організації управління та взаємодії в секторах відповідальності Київської області під час відбиття збройної агресії Російської Федерації на підставі розпорядження тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_3 від 06.05.2022 №502/2/1/1/271 (а.с. 69).

Згідно з довідкою Київської обласної військової адміністрації від 10.04.2023 №3616/01/2023 позивачка під час перебування у відрядженні з 01.04.2022 по 30.04.2022 та з 06.05.2022 по 16.08.2022 триразовим харчуванням не забезпечувалась (а.с. 75).

Листом від 27.05.2023 №918/72 відповідач повідомив позивачку, що кошти на відшкодування витрат на відрядження за період з 01.04.2022 по 30.04.2022, 30 діб по 300 грн = 9000,00 грн та кошти на відшкодування витрат на відрядження за період з 06.05.2022 по 16.08.2022, 103 доби по 300 грн = 30900,00 грн не були нараховані та не були виплачені, оскільки військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в  пунктах прикомандирування або в розпорядженні не здійснюється (а.с. 76).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати добових за час перебування у відрядженні позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 частини 1 статті 9 Закону №2011-XII).

Відповідно до частин 6, 9 статті 14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов`язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас згідно з абзацом першим пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 №98 (у редакції постанов Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 №880, від 13.01.2021 №18) визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів від 02.02.2011 № 98 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2021 № 1355) визначено, що сума добових витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, в межах України становить 300 грн.

Своєю чергою наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.2017 за №364/30232, затверджено Інструкцію про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Інструкція №105), яка визначає особливості направлення військовослужбовців Збройних Сил України у відрядження в межах України та механізм відшкодування витрат на відрядження.

Відповідно до пункту 2 Інструкції №105 відрядження - направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в інший населений пункт для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).

Згідно з пунктом 3 Інструкції №105  рішення про направлення військовослужбовців у відрядження (за наявності бюджетних асигнувань) та відшкодування витрат на відрядження приймають, зокрема, у військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях командир (начальник, керівник) військової частини (військового навчального закладу, військового підрозділу вищого навчального закладу, установи, організації). Рішення про направлення військовослужбовців у відрядження оформляється відповідним наказом, в якому зазначаються: пункт призначення; найменування військової частини (установи, організації), куди відряджається військовослужбовець; строк та терміни відрядження; мета відрядження. На підставі наказу про направлення у відрядження військовослужбовцям оформлюється у встановленому порядку посвідчення про відрядження.

Строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі (крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами) (пункт 4 Інструкції №105).

Відповідно до пунктів 9, 10 Інструкції №105 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та Податкового кодексу України.

Окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням).

Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.

Пунктом 11 Інструкції №105 визначено, що за кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98.

Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця проходження служби, що зараховуються як два дні.

Сума добових визначається із урахуванням наказу про відрядження та відповідних первинних документів.

За відсутності наказу про відрядження добові витрати не виплачуються.

Відповідно до пункту 20 Інструкції №105 виплата добових та відшкодування витрат на найм житлового приміщення здійснюються за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них).

Приписами пункту 22 Інструкції №105, передбачено, що виплата добових витрат здійснюється також військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які направляються у відрядження у складі підрозділів або військових частин, зокрема, для участі військовослужбовців в антитерористичних операціях, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Згідно із пунктом 24 Інструкції №105 виплата добових військовослужбовцям, у тому числі за час перебування в дорозі, не здійснюється під час відряджень:

у складі військових частин (крім відряджень, зазначених в абзацах другому, третьому, сьомому, восьмому пункту 22 цієї Інструкції);

у складі підрозділів (крім випадків, передбачених у пункті 22 цієї Інструкції);

для ознайомлення з новою технікою або театрами колишніх воєнних дій (для слухачів і курсантів військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів);

пов`язаних зі вступом та навчанням на заочній формі навчання в цивільних навчальних закладах;

на навчальні збори з підготовки до вступних іспитів у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів;

пов`язаних зі складанням вступних іспитів до ад`юнктури при вищих військових навчальних закладах, наукових та науково-дослідних установах, а також з підготовкою та складанням іспитів з кандидатського мінімуму, написанням і захистом дисертацій;

для вивчення нової техніки в навчальних центрах, за штатами яких утримується змінний склад військовослужбовців, які навчаються;

військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, прийнятих на навчання з числа цивільної молоді, ліцеїстів та військовослужбовців строкової військової служби.

Виплата добових військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони (у передбачених законодавством випадках) забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення).

Військовослужбовцям, тимчасово прикомандированим з дозволу Міністра оборони України, першого заступника Міністра оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, командувачів видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувача об`єднаних сил Збройних Сил України до інших військових частин, або тим, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в пунктах прикомандирування або в розпорядженні не здійснюється.

У разі направлення цих військовослужбовців у відрядження з пунктів прикомандирування (перебування в розпорядженні) в інші пункти виплата добових здійснюється їм на загальних підставах з військовослужбовцями тієї військової частини, до якої вони прикомандировані (перебувають у розпорядженні).

Судом установлено, що лейтенант юстиції ОСОБА_1 01.04.2022 прибула у відрядження до Київської обласної військової адміністрації для виконання завдань з організації управління та взаємодії в секторах відповідальності Київської області під час відбиття збройної агресії Російської Федерації та 30.04.2022 вибула із вказаного відрядження, що підтверджується відповідними розпорядженнями Київської обласної військової адміністрації від 01.04.2022 №10/3-3 та від 30.04.2022 №15/0-В (а.с. 70, 71). Також відповідно до розпоряджень Київської обласної військової адміністрації від 06.05.2022 №17-В та від 16.08.2022 №28-в позивачка 06.05.2022 прибула у відрядження до Київської обласної військової адміністрації для виконання завдань з організації управління та взаємодії в секторах відповідальності Київської області під час відбиття збройної агресії Російської Федерації та 16.08.2022 вибула зі службового відрядження (а.с. 72, 73).

Факт прибуття позивачки в пункт відрядження та вибуття з нього і період часу перебування у відрядженні з 01.04.2022 по 30.04.2022 та з 06.05.2022 по 16.08.2022 підтверджується також наказами командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.04.2022 №71, від 06.05.2022 №106, від 17.08.2022 (а.с. 63, 65, 66) та посвідченнями про відрядження з відповідними відмітками на зворотній стороні (а.с. 68, 69).

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що під час перебування у відрядженні у спірний період позивачка триразовим харчуванням не забезпечувалась.

Суд також зауважує, що Київська обласна державна (військова) адміністрація відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» є місцевим органом державної виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади України.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачка перебувала саме у відрядженні до Київської обласної військової адміністрації для виконання завдань з організації управління та взаємодії в секторах відповідальності Київської області під час відбиття збройної агресії Російської Федерації, а не була тимчасово прикомандирована до інших військових частин чи перебувала у розпорядженні відповідних командирів (начальників). Тому посилання відповідача на пункт 24 Інструкції №105 як на підставу невиплати добових під час відрядження є необґрунтованим.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не виплачено позивачці добові витрати на службове відрядження.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 Кодексу Адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати добових витрат за відрядження, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань; безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідач свою думку  з приводу суми витрат на правничу допомогу не висловив.

З огляду на матеріали справи, позивачка просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 24.04.2023; протокол погодження договірної ціни від 24.04.2023 із зазначенням видів послуг, кількості годин та вартості, всього на суму 15 000,00 грн; акт прийняття-передачі наданих послуг від 20.06.2023, квитанцію до прибуткового касового ордера від 20.06.2023 №32, якою підтверджується оплата позивачкою 15 000,00 грн за договором про надання правової допомоги, копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 20.06.2023 №1052767 (а.с. 77, 78, 79, 80, 81).

Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на спірні правовідносини, розрахунок наданих адвокатом послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи наведене, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа №10.12.2019).

Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною.

За таких обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, пропорційним предмету спору і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 10000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачкою сплачено судовий збір за подання позову в сумі 1073,60 грн (а.с. 58), то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки належить стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262,  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 добових витрат на відрядження за період з 01.04.2022 по 30.04.2022 та з 06.05.2022 по 16.08.2022.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 добові на відрядження за період з 01.04.2022 по 30.04.2022 та з 06.05.2022 по 16.08.2022, на загальну суму - 39 900,00 (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової часини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Повний текст рішення суду складено 13 листопада 2024 року

Суддя                                                                                                     Ольга ТКАЧЕНКО