КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 

        

Справа № 22а- 114/08

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

             

22 січня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

                  головуючого - судді Бєлової Л.В.,

                  суддів                         Бистрик Г.М.,

                                                      Ситникова О.Ф.

                  при секретарі             Гладишко О.М.

                       

               розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу  за апеляційною скаргою   Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці про стягнення разової щорічної допомоги, -

 

В С Т А Н О В И В :

 

            У лютому 2007 року позивач - ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до  Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці про стягнення разової щорічної допомоги недоплаченої йому за 2004, 2005, 2006 роки у сумі 3252, 25 грн.

            Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2007 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці про стягнення разової щорічної допомоги  - задоволено частково:

 - стягнуто з управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №1 (Центр) на користь ОСОБА_1 1500 гривень недоплати разової щорічної допомоги, як учаснику бойових дій за 2006 рік,

-    в решті позовних вимог - відмовлено. 

            Не погоджуючись із постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2007 року, апеляційну скаргу подав також представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці, в якій апелянт зазначає що оскаржувана постанова постановлена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції, та постановити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовити.

 

           

Суддя-доповідач - Бєлова Л.В.	Справа в апеляційній інстанції №22а - 1457/07 перереєстровано на № 114/08
Головуючий в першій інстанції - Токар Л.В.	Справа в першій інстанції № 2-а-359/07

 

 

 

 

                       

Заслухавши суддю-доповідача, та доводи з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці, колегія суддів вважає що апеляційна скарга відповідача - Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено що позивач - ОСОБА_1. є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, виданого головним управлінням внутрішніх справ МВС України від 10.05.1996 року (а.с. 5).

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій щорічно до 5 Травня повинна надаватись разова грошова допомога в розмірі 5-ти  мінімальних пенсій за віком.

Згідно Довідки № 559 виданої управлінням праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці 02.03.2007 року, позивачу - ОСОБА_1. в 2004 році було нараховано 120 грн. одноразової грошової допомоги, в 2005 році - 250 грн., в 2006 році - 250 грн. (а.с. 7).

            Судом першої інстанції встановлено, що недоплачена частина одноразової грошової допомоги підлягає стягненню у примусовому порядку за 2006 рік. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 2  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Однак, Законами України «Про Державний бюджет України» на  2006 рік зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни та встановлений інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету. 

Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України» на  2006 рік, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

 У Конституції України  Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Рядом Рішень Конституційного Суду України роз'яснено, що окремі положення Законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій є такими, що не відповідають Конституції України.

Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним,  а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, встановлення Законом України «Про Державний бюджет України» 2006 рік  розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги, Закон про Державний бюджет України на 2006 рік  звузив обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов існування ветеранів війни.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги, обґрунтовано керувався положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України» за 2006 рік.

Судова колегія  також вважає за необхідне підкреслити, що невиконання чи неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої  недоплати одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій.

Згідно з  п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

         Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що постанова Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав її скасування не вбачається.

           

 

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

 

                                                                     У Х В А Л И В :

                                                

               Апеляційну скаргу відповідача - Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2007 року - залишити без задоволення.

 

            Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2007 року - без змін.

 

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

            Головуючий суддя

 

       Судді