ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 380/18012/23

адміністративне провадження № К/990/32872/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,

за участі:

представника позивача: Святогора Є.А.,

представника відповідача: Норця В.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року (суддя Брильовський Р.М.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року (судді: Довга О.І., Глушко І.В., Запотічний І.І.)

у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті", що діє в Україні через Представництво "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті"

до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», що діє в Україні через Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (далі також - АТ «Онур»), звернулось до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також - Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 1 червня 2023 року № 1101/Ж10/31-00-04-02-04.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач заперечує викладені в акті перевірки висновки про порушення порядку і строку складення та реєстрації податкових накладних. Позивач стверджував, що господарські договори між ним і названими контрагентами, зобов`язання за якими були предметом перевірки, є довгостроковими, а дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами) за період, що перевірявся, на момент перевірки не настала, - у Позивача (як виконавця) таких довгострокових договорів (контрактів) податкові зобов`язання не виникли, строк реєстрації податкових накладних по цим зобов`язанням не настав. Відтак, штрафні (фінансові) санкції за порушення строків реєстрації податкових накладних за цими операціями, на думку Позивача, не застосовуються.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 28 грудня 2023 року позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 1 червня 2023 року № 1101/Ж10/31-00-04-02-04.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що договори, які були предметом перевірки, є довгостроковими у розумінні пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) ПК України, а відтак Позивач правомірно застосував пункт 187.9 статті 187 ПК України для визначення дати виникнення податкових зобов`язань з ПДВ за вищевказаними договорами.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишив без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року - без змін.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції й указав, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичної передачі Позивачем (виконавцем) результатів робіт за укладеними довгостроковими договорами (контрактами),- дата виникнення податкових зобов`язань за такими договорами не настала. З урахуванням цього вказав, що Позивач підставно і правомірно не склав та не зареєстрував в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (далі також - ЄРПН) податкові накладні.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Стверджуючи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права Відповідач вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідач наводить положення укладених договорів між Позивачем та його контрагентами й за результатами їх аналізу вважає, що фактично відбулось поетапне виконання робіт та їх здавання.

Зважаючи на це, на переконання Відповідача, договори не є довгостроковими у розумінні пункту 187.9 статті 187 ПК України.

Відтак, Відповідач вважає, що у Позивача виникли податкові зобов`язання та обов`язок зареєструвати в ЄРПН податкові накладні при здійсненні операцій з контрагентами.

З урахуванням цього в уточненій касаційній скарзі Відповідач просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року в частині задоволення позовних вимог скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

За результатами перевірки Позивача Відповідач склав акт перевірки від 26 грудня 2022 року № 1613/Ж5/31-00-04-02-04/26579227.

Згідно з актом перевіркою своєчасності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлено порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних за перевіряємий період, встановлених статтею 192 та пунктом 201.10 статті 201 ПК України.

Податковим повідомленням-рішенням від 1 березня 2023 року № 448/Ж10/31-00-04-02-04/26579227 застосовано штраф у сумі 714 647 970 грн за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України податкових накладних/ розрахунків коригування.

За результатами розгляду скарги на це податкове-повідомлення-рішення Державна податкова служба України (далі також - ДПС України) ухвалила рішення від 26 травня 2023 року №13320/6/99-00-06-01-02-06, яким його скасувала в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за не складення та не реєстрацію податкових накладних за періоди: квітень-грудень 2021 року, січень, березень, квітень, червень, липень 2022 року, та за серпень 2022 року в частині не складення та не реєстрації податкових накладних в ЄРПН по взаємовідносинах з ТОВ «ГЕОМАКС».

У зв`язку із цим Відповідач склав податкове повідомлення-рішення від 1 червня 2023 року № 1101/Ж10/31-00-04-02-04 про застосування штрафу у сумі 5 901 539,49 грн.

Представництво «Онур», не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, подало скаргу до ДПС України. Остання залишила скаргу Позивача без розгляду.

Як установили суди першої та апеляційної інстанцій та підтвердили у суді касаційної інстанції представники Позивача та Відповідача, фактичною підставою прийняття оскаржуваного у справі податкового повідомлення-рішення рішення стали висновки Відповідача про відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 11 803 078,97 грн.

Ця сума податку на додану вартість, як вказали в суді касаційної інстанції представники сторін, виникла як податкове зобов`язання за результатами визнання податковим органом недовгостроковими договорів, укладених між Позивачем й Службою автомобільних доріг у Запорізькій області, Службою автомобільних доріг у Полтавській області, Державним агентством автомобільних доріг України (далі також - Укравтодор).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача та Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У розглядуваній справі спірним є питання відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України рішення Відповідача про нарахування штрафу з огляду на посилання Позивача на те, що договори з контрагентами є довгостроковими в розумінні пункту 187.9 статті 187 ПК України, а отже у відповідний період податкові зобов`язання з ПДВ за цими договорами не виникли, а відтак податкові накладні не виписані і не зареєстровані правомірно.

Щодо суті спірних правовідносин щодо формування податкових зобов`язань у розмірі 11 803 078,97 грн та з огляду на підставу касаційного оскарження й викладені у касаційній скарзі доводи Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Згідно з пунктом 187.7 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов`язаннями перед бюджетом.

За змістом пункту 187.9 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами).

Для цілей цього пункту довгостроковий договір (контракт) - це будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Як передбачає пункт 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У постанові від 20 січня 2022 року у справі №640/9076/21 Верховний Суд сформував висновок, що основними ознаками довгострокового договору для цілей статті 187.9 статті 187 ПК України є: за наслідками виконання договору створюється товар, надаються послуги чи виконуються роботи, які за технологічним циклом не можуть бути створені, надані або виконані менш ніж за рік; договір не передбачає поетапного створення, виконання або надання виконавцем товарів, робіт або послуг. При цьому, в умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, встановлення дійсної сутності укладеного між Позивачем та його контрагентом договору, впливає на правильність формування податкових зобов`язань та податкового кредиту відповідними суб`єктами господарювання.

Інститут Держави і Права імені В.М. Корецького Національної Академії Наук України склав висновок науково-правової експертизи від 27 січня 2023 року № 126/5-с. Цим висновком, що міститься у матеріалах справи, надано науково-правове доктринальне тлумачення поняттю поетапне здавання виконаних будівельних робіт в розумінні пупнкту 187.9 статті 187 ПК України. Так, згідно із висновком під поетапним здаванням виконаних будівельних робіт слід розуміти прямо передбачені договором будівельного підряду взаємні права та обов`язки його сторін (замовника і підрядника), якими узгоджено передачу замовникові закінченого виконанням конкретного обсягу будівельних робіт, що є частиною об`єкту будівництва чи всього погодженого обсягу робіт та задовольняє замовника як окремий результат, на підставі Акту здавання-приймання виконаних будівельних робіт (типова форма, затвердженого в додатку 40 до Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 01 листопада 2021 року № 281) для робіт, що виконуються із залученням бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії, або на підставі аналогічного акту про виконані роботи (в довільній формі) для виконання робіт за рахунок інших джерел фінансування.

Таке трактування поняття поетапне здавання виконаних будівельних робіт в розумінні пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України не оспорюється сторонами спору.

З урахуванням цього, у разі операцій на підставі довгострокових договорів, обов`язок складення та реєстрації податкової накладної виникає саме за датою фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами).

За змістом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, при вирішенні спору суди надавали оцінку відповідності критеріям довгостроковості, що наведені у пункті 187.9 статті 187 ПК України, договорам, що Позивач уклав зі Службою автомобільних доріг у Запорізькій області, Службою автомобільних доріг у Полтавській області та Укравтодором.

Так, суди попередніх інстанцій установили, що операції між Позивачем і:

- Службою автомобільних доріг у Запорізькій області (Замовник) виникли на підставі договору від 3 березня 2020 року №301АМ-20 на виконання робіт з будівництва автотранспортної магістралі через річку Дніпро в м. Запоріжжі (автомобільна дорога Н-08 Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя (через м. Кременчук) - Маріуполь «Під`їзд до о. Хортиця (автотранспортна магістраль через річку Дніпро у м. Запоріжжі) (І черга будівництва);

- Службою автомобільних доріг у Полтавській області (Замовник) за договором про закупівлю робіт від 10 травня 2018 року №12-01-18 та додатковими угодами щодо виконання робіт на автомобільній дорозі державного значення Н-31 Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка, Полтавська область, на різних її ділянках ;

- Укравтодором за:

1)контрактною угодою від 21 травня 2018 року щодо виконання робіт по ремонту та реконструкції автомобільної дороги М-03 Київ-Харків-Довжанський;

2) контрактом від 20 січня 2020 року на виконання робіт з капітального ремонту автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса;

3) контрактною угодою від 20 травня 2020 року щодо виконання робіт з покращення безпеки руху (реконструкція і капітальний ремонт) відповідно до рекомендації EuroRAP на ділянці автомобільної дороги М-12 Стрий - Тернопіль - Вінниця - Кіровоград - Знам`янка.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що умов поетапного здавання закінчених виконанням робіт договори із названими вище контрагентами не містять. Строк виконання кожного з договорів не менше 1 (одного) року.

Суди попередніх інстанцій врахували, зокрема те, що відповідно до висновку науково-правової експертизи Інституту Держави і Права імені В.М. Корецького Національної Академії Наук України від 27 січня 2023 року № 126/5-с акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та/або довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №Кб-3), складені на виконання договорів зі Службою автомобільних доріг у Запорізькій області, Службою автомобільних доріг у Полтавській області та не є підтвердженням поетапного здавання робіт за цими договорами.

Крім того, за змістом цього висновку умовами контрактних угод, укладених між Укравтодором та Позивачем в частині самих Контрактних угод, Загальних та Спеціальних умов цих контрактних угод, поетапне здавання виконаних будівельних робіт в розумінні пункту 187.9 статті 87 ПК України не передбачено.

Також суди першої та апеляційної інстанцій врахували й те, що згідно з наявним в матеріалах справи Висновком експертного дослідження від 19 квітня 2023 року № 8869/23-72 за результатами економічного дослідження, проведеного експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (КНДІСЕ), договори, укладені між Позивачем та Службою автомобільних доріг у Запорізькій області, Службою автомобільних доріг у Полтавській області та Укравтодором, є довгостроковими в розумінні пункту 187.9 статті 187 ПК України.

З урахуванням саме сукупності цих обставин, які не спростовуються Відповідачем у визначений процесуальним законодавством спосіб, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що договори (контрактні угоди), укладені між Позивачем і його контрагентами, є довгостроковими у розумінні пункту 187.9 статті 187 ПК України, а тому відсутні підстави вважати, що Позивач з порушенням вимог законодавства не зареєстрував податкові накладні за відповідними операціями.

Представник Відповідача у судовому засіданні суду касаційної інстанції, стверджуючи про необхідність формування правового висновку (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України), підтвердив, що зміст пункту 187.9 статті 187 ПК України є зрозумілим. Проте, на його думку, суди попередніх інстанцій фактично неправильно застосували положення цієї норми до обставин укладення та виконання договірних зобов`язань між Позивачем і його контрагентами - Службою автомобільних доріг у Запорізькій області, Службою автомобільних доріг у Полтавській області та Укравтодором. Отже, доводи Відповідача у цій частині зводяться до нової правової оцінки обставин у справі.

Вищевказане не доводить існування обставин, за яких у Верховного Суду виникає необхідність формування правового висновку щодо тлумачення положень пункту 187.9 статті 187 ПК України. Суд касаційної інстанції виходячи із змісту касаційної скарги та наведених у судовому засіданні суду касаційної інстанції доводів не повинен здійснювати повторну інтерпретацію законодавчих норм, коли їх застосування є чітким і зрозумілим. Доводи ж Відповідача фактично не стосуються питання щодо тлумачення норми, а зводяться до незгоди з юридичною кваліфікацією, здійсненою судами нижчих інстанцій, і переоцінки обставин, які вже були досліджені.

З наведеного слідує, що Відповідач не погоджується з мотивами судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися при оцінці доказів і встановленні обставин справи, однак касаційна скарга не містить належних міркувань, обумовлених застосуванням саме норм матеріального права, які б спростовували встановлені у ході розгляду справи обставини щодо суті укладених між Позивачем і його контрагентами договорів.

Відповідач у касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції вийти за межі касаційного перегляду справи та дати нову оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, в той час як суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України не наділений повноваженнями дослідження й переоцінки доказів та перевірки обставин, які вже встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить про те, що ці ж аргументи було наведено скаржником під час судового розгляду у судах попередніх інстанцій й такі отримали оцінку суду. В силу окреслених меж касаційного провадження суд касаційної інстанції не вдається до їх переоцінки. А інших аргументів, аніж ті, що вже були наведені Позивачем в судах попередніх інстанцій та яким вже надавалась правова оцінка, касаційна скарга не містить.

Суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).

Доводам щодо встановлення та оцінки обставин, що стосувалися довгостроковості/недовгосоковості укладених договорів, суди попередніх інстанцій надали юридичну оцінку. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів й суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що така оцінка судами здійснена з порушенням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи на підставі належних та допустимих доказів.

Аналіз матеріалів справи, встановлених судами попередніх інстанцій обставин та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин не дає підстави вважати, що суди попередніх інстанцій зробили необґрунтовані висновки щодо відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України відповідного індивідуального акта.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваних рішень, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 341, 349, 352, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлений 14 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх