КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 

Справа №22-а-1223/08   

                                              

                                                                 

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

 

22  січня 2008 року                                                                                         м. Київ

 

                Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

 

Головуючого:                                           Бєлової Л.В.      

Суддів:                                                       Ситникова О.Ф.,

                                                                   Бистрик Г.М.

при секретарі:                                           Гладишко О.М.

 

         розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача - ОСОБА_1 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва, 3-тя особа - Академія прокуратури України про визнання неправомірними дій та зобов'язання до перерахунку пенсії і відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2007 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва, 3-тя особа - Академія прокуратури України про визнання неправомірними дій та зобов'язання до перерахунку пенсії і відшкодування моральної шкоди.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2007 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач - ОСОБА_1 звернувся з заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою, в якій зазначає що оскаржувана постанова постановлена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

            В запереченнях на апеляційну скаргу, що надійшли від третьої особи Академії прокуратури України, представник Академії пояснила, що постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2007 року постановлена судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить суд апеляційної інстанції відмовити скаржнику - ОСОБА_1. у задоволенні апеляційної скарги

        

Суддя-доповідач - Бєлова Л.В.	Справа в апеляційній інстанції №22а - 3344/07 перереєстровано на № 22-а-1223/08
Головуючий в першій інстанції -Калініченко О.Б.	Справа в першій інстанції № 2а-191/2007 р.

            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу,  перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

    Судом першої інстанції встановлено, що позивач наказом Генерального прокурора України від 01.06.2004 року № 1661ц був прийнятий на роботу проректором Академії прокуратури України при Генеральній прокуратурі України - першим заступником начальника управління по підготовці і підвищенню кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників у порядку переведення з Національного університету „Києво-Могилянська академія". З урахуванням його посади в подальшому наказом Генерального прокурора України від 14 червня 2004 року № 588 йому було присвоєно класний чин старшого радника юстиції.

Наказом Генерального прокурора України від 25 лютого 2005 року №33-шц були затверджені відповідності посад працівників Академії прокуратури України посадам оперативних працівників Генеральної прокуратури України.

У зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Академії наказом Генерального прокурора України від 22 березня 2005року позивач за його згодою був переведений на посаду проректора з навчальної роботи Академії прокуратури України, яка відповідала посаді першого заступника начальника Головного управління Генеральної прокуратури України.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач працював в Академії проректором з навчальної роботи. Однак до наукового стажу можна віднести лише роботу на посадах, визначених Переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації для отримання наукової пенсії. Слід зазначити, що посада проректора з навчальної роботи навчального закладу до цього переліку те входить.

Також судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи що Наказом Генерального прокурора України від 15 листопада 2005року №3515-ц позивача було звільнено з посади за власним бажанням.

Працюючи в Академії, позивач отримував заробітну плату як прокурорський працівник, що складалася із посадового окладу, надбавок за класний чин, вислугу років, преміальної винагороди та інших доплат, передбачених для оперативних працівників прокуратури. Крім цього, йому нараховувалася доплата за науковий ступінь, як цього вимагає ч.2 ст.23 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та постанова Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 року № 134.

Як встановлено судом першої інстанції, - за весь час роботи в Академії позивач науковою діяльністю не займався, а виконував організаційно-управлінські функції, що підтверджується наказами ректора Академії про розподіл обов'язків. Згідно наданих представником 3-ї особи довідок за період роботи в Академії за розкладом будь-яких занять зі студентами позивачем не проводилося, прочитано було лише 3 лекції у Харківській філії Інституту підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів за окремими проханнями директору філії. Більш того, на посаді викладача у науково-педагогічному складі за внутрішнім сумісництвом в Академії прокуратури України, як цього вимагає чинне законодавство, позивач не перебував, договорів з ним з цього приводу керівництво Академії не укладало.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того що посадові особи Пенсійного фонду діяли в межах своїх повноважень та у відповідності до норм діючого законодавства України, жодним чином не порушуючи конституційні та соціально-економічні права і свободи позивача, їх дії були обґрунтованими та адекватними, а вимоги позивача щодо зарахування часу його роботи  в Академії Прокуратури України до наукового стажу є необґрунтованими.

А також з тим, що за відсутності з боку відповідачів неправомірних дій на них не може бути покладена і відповідальність за моральну шкоду.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновками суду першої інстанції про те що відповідно до ст. 22-3 ЗУ "Про наукову і науково-технічну діяльність" до стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, визначених у ч. 2 ст.48 Закону "Про вищу освіту".

А також про те що  до наукового стажу можна віднести лише роботу на посадах, визначених Переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників ПУО, вищих навчальних закладів ІІІ-ІV  рівня акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 04.03.2004 року № 257.

Судом першої інстанції також встановлено що Академія за рішенням ДАК отримала ліцензію з надання освітніх послуг навчальним закладом, пов'язаних з одержанням вищої освіти на рівні кваліфікаційних вимог магістра, лише по одній спеціальності - правознавство за четвертим рівнем 19.04.2005 року, продовжену 20.12.2005 року та 27.02.2007 року.

Академія отримала акредитацію з напряму правознавство відповідно до рішення ДАК від 26.12.2006 року на підставі наказу МОН України від 16.01.2007 року № 29-Л, про що виданий відповідний сертифікат від 25.01.2007 року, і стала акредитованим за статусом вищим закладом освіти 4 рівня відповідно до рішення ДАК від 27.02.2007 року на підставі наказу МОН України від 07.03.2007 року № 29-Л, про що також виданий відповідний сертифікат від 29.03.2007 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 257 відповідно до вимог статті 24 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність" був затверджений перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників, підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення наукової пенсії.

В цій постанові також безпосередньо вказано, що наукова пенсія надається лише тим науковим (науково-педагогічним) працівникам учбових закладів, які працювали у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Враховуючи що такого Державного сертифікату про ІІІ-ІV рівень акредитації на час звільнення позивача із займаної посади Академія прокуратури України від Міністерства освіти та науки України не отримувала.

Тобто Академія не входила до зазначеного переліку, тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те що  науково-педагогічні працівники Академії відповідних правових підстав для зарахування їх роботи до загального стажу для нарахування наукової пенсії не мали згідно постанов Кабінету Міністрів України про затвердження Положень про ліцензування га акредитацію навчальних закладів та сертифікатів про акредитацію Академії прокуратури України.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того що для зарахування до наукового стажу позивача час його роботи в Академії прокуратури немає підстав, так як  Академія не мала акредитації в період роботи там позивача; посада проректора з навчальної роботи відсутня в Переліку; робота позивача в Академії не була пов'язана із спеціальністю, з якої йому присуджено науковий ступінь.

Таким чином, суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, проаналізував усі матеріали справи та зібрані по справі докази, та виніс законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

            Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Згідно ст. 200 КАС України, - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

 

       Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав її скасування не вбачається.

            Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205,206  КАС України, суд, -

 

УХВАЛИВ:

Апеляційну  скаргу позивача - ОСОБА_1 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2007 року - залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва, 3-тя особа - Академія прокуратури України про визнання неправомірними дій та зобов'язання до перерахунку пенсії і відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

 

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

 

 

            Головуючий:

 

 

 Судді: