КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-2272/08
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєлової Л.В.,
суддів Бистрик Г.М.,
Ситникова О.Ф.
при секретарі Гладишко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації про стягнення 3612 гривень 25 копійок недоплаченої разової щорічної грошової допомоги, -
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2007 року позивач - ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації про стягнення 3612 гривень 25 копійок недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2004 - 2006 роки.
Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007 року позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації про стягнення 3612 гривень 25 копійок недоплаченої разової щорічної грошової допомоги - задоволено частково:
- стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації на користь ОСОБА_1. недоплачену за 2005-2006 роки, як сім'ї померлого інваліда війни, разову грошову допомогу в сумі 3185 гривень;
- в задоволенні решті позовних вимог - відмовлено.
Представником відповідача - управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації було подано заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, не погоджуючись із судовим рішенням по справі.
Так в апеляційній скарзі апелянт зазначив що оскаржувана постанова в частині задоволення позовних вимог про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2005-2006 роки постановлена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, а тому просив її скасувати в цій частині і закрити провадження по справі.
В листі що надійшов на адресу Київського апеляційного адміністративного суду 12.10.2007 року - Вх. № 2418н (а.с. 35) апелянт також просив Київський апеляційний адміністративний суд врахувати при розгляді справи ту обставину, що позивачем при зверненні до суду пропущений річний строк звернення до суду з даним видом позову про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги за 2004-2005 роки.
|
Суддя-доповідач - Бєлова Л.В. |
Справа в апеляційній інстанції №22а - 5465/07 перереєстровано на № 22-а-2272/08 |
|
Головуючий в першій інстанції - Пороховий Г.І. |
Справа в першій інстанції № 2а-56/2007 р. |
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено що позивач - являється особою, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1, виданим 29 січня 2002 року Староміським районним управлінням праці та соціального захисту населення м. Вінниці.
Згідно ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5-го травня позивачці як члену сім'ї померлого інваліда війни, має бути виплачена разова грошова допомога в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком.
З матеріалів справи видно що згідно довідки № 82 від 24 квітня 2007 року, ОСОБА_1 отримала одноразову грошову допомогу до 9 травня у 2005 році - 130 грн., у 2006 році - в сумі 130 грн., в 2004 році - не отримала.
Судом першої інстанції встановлено, що недоплачена частина одноразової грошової допомоги підлягає стягненню на користь позивача у примусовому порядку за 2005-2006 роки у сумі 3185 гривень.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується виходячи з наступного.
Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Однак, Законами України «Про Державний бюджет України» на 2005 - 2006 роки зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни та встановлений інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету.
Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Законів України «Про Державний бюджет України» на 2005 - 2006 роки, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Рядом Рішень Конституційного Суду України роз'яснено, що окремі положення Законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій є такими, що не відповідають Конституції України.
Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законами України «Про Державний бюджет України» на 2005, 2006 роки розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги, Закони про Державний бюджет України на 2005, 2006 роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов існування ветеранів війни.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги, обґрунтовано керувався положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Законів України «Про Державний бюджет України» за 2005, 2006 роки.
Судова колегія також вважає за необхідне підкреслити, що невиконання чи неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Стосовно доводів апелянта про необхідність відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог за 2005 рік з причин пропуску строку звернення до суду , колегія Київського апеляційного адміністративного суду вважає їх безпідставними виходячи з наступного.
Так ч. 2 ст. 99 КАС України передбачає що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Проте, спірні правовідносини виникли до 01.09.2005 року, тобто до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України. Так, враховуючи, що виплата разової щорічної грошової допомоги відбувається до 05 травня відповідного року, позивач про порушення свого права на отримання такої допомоги за 2005 рік дізнався відповідно 06 травня 2005 року, тобто до набрання чинності КАС України - в період дії норм Цивільного кодексу України, якими встановлено трьохрічний строк позовної давності, в межах якого він і звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
Так, відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що постанова Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації про стягнення 3612 гривень 25 копійок недоплаченої разової щорічної грошової допомоги - залишити без задоволення.
Постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді