КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-2274/08
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєлової Л.В.,
суддів Бистрик Г.М.,
Малиніна В.В.
при секретарі Гладишко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації про визнання незаконною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та стягнення 2223 гривень 35 копійок недоплаченої щорічної разової грошової допомоги, -
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації про визнання незаконною бездіяльність суб'єкта владних повноважень та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2004 - 2006 роки у сумі 2223 гривень 35 копійок .
Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007р. року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації про визнання незаконною бездіяльність суб'єкта владних повноважень та стягнення 223 гривень 35 копійок недоплаченої щорічної разової грошової допомоги - задоволено частково: стягнуто з Управління правці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 недоплачену за 2004-2006 роки, учаснику війни, щорічну, разову грошову допомогу в сумі 2250 гривень 35 копійок.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації подав заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007р., не погоджуючись з судовим рішенням по справі, в якій зазначає що оскаржувана постанова постановлена судом без з'ясування обставин справи всебічно та в повному обсязі, а тому просить її скасувати та закрити провадження по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
|
Суддя-доповідач - Бєлова Л.В. |
Справа в апеляційній інстанції №22а - 5567/07 Перереєстровано на 22-а-2274/08 |
|
Головуючий в першій інстанції - Пороховий Г.І. |
Справа в першій інстанції № 2а-56/2007 р. |
Так, судом першої інстанції встановлено що позивач - ОСОБА_1. є ветераном війни, яка має статус учасника війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1, виданим 09.05.2000 року Липовецьким управлінням праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації (а.с. 2).
З матеріалів справи вбачається що позивачці було нараховано одноразову грошову допомогу до 5 травня у 2005 та 2006 роках - по 50 грн, а в 2004 році не нараховано взагалі.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни щорічно до 5 Травня повинна надаватись разова грошова допомога в розмірі 3-х мінімальних пенсій за віком (згідно Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23.11.1995 року).
Судом першої інстанції встановлено, що недоплачена частина одноразової грошової допомоги підлягає стягненню на користь позивача у примусовому порядку за 2004-2006 роки у сумі 2250 грн. 35 коп.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується виходячи з наступного.
Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Однак, Законами України «Про Державний бюджет України» на 2004 - 2006 роки зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни та встановлений інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету.
Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Законів України «Про Державний бюджет України» на 2004 - 2006 роки, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Рядом Рішень Конституційного Суду України роз'яснено, що окремі положення Законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій є такими, що не відповідають Конституції України.
Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законами України «Про Державний бюджет України» на 2004, 2005, 2006 роки розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги, Закони про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2006 роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов існування ветеранів війни.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги, обґрунтовано керувався положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Законів України «Про Державний бюджет України» за 2004, 2005, 2006 роки.
Судова колегія також вважає за необхідне підкреслити, що невиконання чи неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Стосовно вимоги апелянта про закриття провадження по вказаній справі, апеляційний суд вважає цю вимогу безпідставною виходячи з наступного.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 198 КАС України, - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.
Стаття 203 КАС України визначає підстави для залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 203 КАС України, -
1. Постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
2. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.
Відповідно до ст. 157 КАС України, - суд закриває провадження у справі:
1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
Тобто, серед вказаних підстав немає такої підстави для закриття провадження по справі як застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з порушенням, на яку посилається апелянт в апеляційній скарзі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що постанова Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав її скасування не вбачається.
Так, відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007р. - залишити без задоволення.
Постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2007року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді