ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" липня 2011 р.Справа № 28/141-10-4535
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Журавльова О.О.
суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.
при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, за паспортом
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 28.12.2010р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова спілка”
на рішення господарського суду Одеської області від 10 травня 2011 року
у справі №28/141-10-4535
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова спілка”
про стягнення 168110,87 грн., -
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова спілка” 168110,87 грн.
В процесі розгляду справи позивачем неодноразово подавались до суду першої інстанції заяви про уточнення позовних вимог. Згідно з останньою заявою про уточнення позовних вимог (а.с. 28-31 т.ІІ), наданої до суду 10.05.2011р., позивач просив стягнути з відповідача 42225,50 грн. заборгованості, 4286,20 грн. пені, 18462 грн. наднормативного простою автоцистерн, 5800 грн. вартості оформлення втрачених документів, 1362,83 грн. трьох відсотків річних.
Рішенням господарського суду Одеської області від 10 травня 2011 року у справі №28/141-10-4535 (суддя Гуляк Г.І.) позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково; З ТОВ „Торгово-промислова спілка” на користь позивача стягнуто 42222,54 грн. заборгованості, 18462 грн. наднормативного простою, 5800 грн. вартості оформлення втрачених документів, 4286,20 грн. пені, 1362,83 грн. трьох відсотків річних, 721,34 грн. держмита та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу; в решті позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення основного боргу, пені, трьох відсотків річних, наднормативного простою, вартості поновлення документів є частково обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи і підлягають част ковому задоволенню на підставі ст.ст. 11, 204, 526, 530, 549, 617, 626, 929 ЦК України, ст. 193 ГК України.
Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи. За доводами скаржника в даному випадку позивачем не надано доказів, які б свідчили про виконання його зобов’язань за договором транспортно-експедиційного обслуговування вантажів автомобільним транспортом.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі і наполягав на їх задоволенні.
Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ТОВ „Торгово-промислова спілка”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наданому до апеляційного господарського суду 19.07.2011р. за вх.№1934/11/Д2.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та перевірено під час апеляційного перегляду справи, 14.01.2010р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова спілка” (Замовник, відповідач) було укладено договір №1 на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування, за умовами п.1.1 якого Експедитор взяв на себе зобов’язання за дорученням Замовника за винагороду укладати від свого імені і за рахунок Замовника договори спрямовані на забезпечення виконання робіт з організації транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних вантажів Замовника автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученню.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору оплата вартості робіт Експедитора, що виконуються ним за даним договором здійснюється по факту завантаження транспортного засобу, впродовж одного календарного дня, до виїзду транспортного засобу з місця замитнення, шляхом банківського переказу на рахунок Експедитора, якщо інше не встановлено в транспортному замовленні. У випадку прострочення оплати рахунків Експедитора, Замовник виплачує Експедиторові неустойку (пеню) в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Згідно з п.4.3 за кожну почату добу простою транспортного засобу при завантаженні, розвантаженні, проходженні МПП тощо, внаслідок невірного та невчасного оформлення товаротранспортних та інших супровідних документів залежно від виду вантажу і його специфічних особливостей внаслідок порушення Замовником (вантажоодержувачем) митного, податкового законодавства країни завантаження, країн транзиту чи країни розвантаження вантажу Замовник сплачує Експедитору штраф в розмірі 1000 грн./добу, та 350 грн./добу за перевезення в межах України, якщо інше не вказано в транспортному замовленні.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що останній вступає в дію з моменту його підписання і діє до 31.12.2010р.
Відповідно до п.6.3 договору Експедитор має право передавати свої права і обов’язки за даним договором третім особам без попереднього письмового погодження Замовника.
На виконання зазначеного договору позивач надав транспортно-експедиційні послуги по маршруту м. Ізмаїл - м. Москва (РФ) виноматеріалів загальною вартістю 131306,50 грн.
При цьому у відповідності до п.6.3 договору Експедитор (позивач) доручив перевезення іншим особам, які здійснили перевезення на підставі належним чином оформленої заявки.
В свою чергу відповідач здійснив часткову оплату наданих позивачем послуг в сумі 88000 грн., а згідно з заявкою вартість послуг складає 0,124 доларів США за літр, безготівковий розрахунок по курсу НБУ, попередня оплата. За актом прийому-передачі робіт №23 від 26.04.2010р., укладеним між Експедитором - позивачем та виконавцем ФО-П ОСОБА_4, були надані транспортно-експедиційні послуги відносно трьох автоцистерн: держ. номер НОМЕР_5 за ТТН №0016235 від 27.04.2010р. - 22000 літрів на суму 20749,74 грн., держ. номер НОМЕР_1/НОМЕР_6 за ТТН №0016234 від 27.04.2010р. - 21500 літрів на суму 20278,16 гривень, держ. номер НОМЕР_2/НОМЕР_7 за ТТН №0016233 від 27.04.2010р. - 22000 літрів на суму 20 749,74 грн. Згідно з актом виконаних робіт №5 від 07.05.2010р., укладеним між позивачем та експедитором ФО-П ОСОБА_5, були надані транспортно-експедиційні послуги відносно двох автоцистерн держ. номер 487-81ОВ/300-70ОА від 27.04.2010р. - 22000 літрів та держ. номер НОМЕР_3/НОМЕР_8 від 27.04.2010р. - 22000 літри, та автоцистерни держ. номер НОМЕР_4/НОМЕР_9 від 30.04.2010р. - 23000 літри, всього було прийнято до перевезення 135500 літрів, вартість яких складає 16430 доларів США, за розрахунками позивача заборгованість відповідача складає 42225,50 грн.
Під час виконання договору з вини відповідача був допущений наднормативний простій автоцистерн на завантаженні в м. Великі Копані, за що передбачена відповідальність п.4.3 договору, та що підтверджується підписаним сторонами актами №0025, №0026, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача 18462 грн. наднормативного простою автоцистерн.
Окрім того, внаслідок втрати документів на підприємстві відповідача був допущений простій транспортного засобу та оплачені позивачем кошти за оформлення документів, відповідно до акту №0026, підписаного сторонами, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача 5800 грн.
Також в останніх уточненнях позивача він просив суд стягнути з відповідача 4286,20 грн. пені та 1362,83 грн. трьох відсотків річних.
В порядку ст. 925 ЦК України, ст. 315 ГК України, ст. 7 ГПК України, позивач направив відповідачу претензію №1/03/10 від 18.03.2010р., але кошти не були перераховані відповідачем.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
За ч.1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до вимог ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання, або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За ч.1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов’язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв’язок між порушенням зобов’язання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов’язання.
Так, згідно з умовами договору та заявки на здійснення перевезення сторони узгодили попередню оплату, але відповідач порушив свої зобов’язання та оплату провів частково на суму 88000 гривень. Позивач в свою чергу зобов’язання за договором виконав своєчасно та належним чином, що підтверджується актами та міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR), заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача складає 42222,54 гривень, оскільки всього було прийнято до перевезення 135500 літрів, вартість яких складає 16430 доларів США, на момент перевезення НБУ встановлено курс 7,9259 гривень за 1 долар США, таким чином вартість перевезення складає 130222,537 гривень. Оплату відповідач провів частково в сумі 88000 гривень (130222,537 грн. - 88000 грн. = 42222,54 грн.), сума заборгованості відповідача складає 42222,54 грн.
Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем доказів належного виконання зобов’язання у розумінні ст.ст. 32-33 ГПК України на день розгляду справи до суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача основного боргу є частково правомірними, частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню на суму 42222,54 грн. Позовні вимоги про стягнення з відповідача 18462 грн. наднормативного простою автоцистерн, який був допущений відповідачем, та 5800 грн. вартості оформлення втрачених документів, також підлягають задоволенню на підставі вищевикладених вимог чинного законодавства, п.4.3 укладеного між сторонами договору, і з врахуванням при цьому того, що саме з вини відповідача було допущено наднормативний простій автоцистерн та втрата документів, які відповідач не заперечує та визнає згідно з актами №0025, №0026 здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Водночас частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивачем надано розрахунок заявленої до стягнення суми пені, яка складає 4286,20 грн.
Апеляційний господарський суд приймає до уваги вказаний розрахунок пені, вважає його обґрунтованим та таким, що здійснений згідно з вимогами чинного законодавства та умовами укладеного між сторонами договору. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4286,20 грн. пені.
Щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний господарський суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних, вважає його правомірним та таким, що зроблений у відповідності з вимогами чинного законодавства. За вказаним розрахунком стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1362,83 грн. трьох відсотків річних.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Проаналізувавши положення чинного законодавства, матеріали справи і викладене вище, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення основного боргу, пені, трьох відсотків річних, понаднормативного простою та вартості втрачених документів є частково правомірними, частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Торгово-промислова спілка” без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 10 травня 2011 року у справі №28/141-10-4535 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова спілка” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 22 липня 2011 року.
Головуючий суддя
Судді О.О. Журавльов
М.В. Михайлов
А.І. Ярош