Справа №2-1052/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2011 року                                                              Галицький районний суд м.Львова

                       в складі: головуючого судді      Головатого В.Я.

                                     при секретарі               Кузьмич Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця», з участю третьої особи –начальника відокремленого підрозділу «Локомотивне депо Львів»ОСОБА_2, про стягнення різниці в заробітній платі у зв’язку з незаконним переведенням,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця», з участю третьої особи –начальника відокремленого підрозділу «Локомотивне депо Львів»ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення різниці в заробітній платі у зв’язку з незаконним переведенням, покликаючись на те, що з 23.07.1981 року він працював у Локомотивному депо Львів-Схід, яке на даний час є відокремленим підрозділом «Локомотивне депо Львів»ДТГО «Львівська залізниця», помічником машиніста тепловоза, а пізніше –машиністом тепловоза. Стверджує, що 22.04.2010 року наказом в.о.начальника ВП «Локомотивне депо Львів»№80/ОС ОСОБА_3 його незаконно звільнено з роботи з посади машиніста тепловоза 2-го класу пасажирського руху за п.8 ст.40 КЗпП України а 12.08.2010 року наказом начальника ВП «Локомотивне депо Львів»ОСОБА_2 №232/ОС на виконання рішення Галицького районного суду м.Львова від 05.08.2010 року поновлено на роботі та виплачено середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. Вважає, що поновивши на роботі, адміністрація ВП «Локомотивне депо Львів»не повністю виконала рішення суду та перевела його на нижче оплачувану роботу, оскільки поновлено його було на роботі машиністом з маневрової роботи, внаслідок чого його заробітна плата знизилась. Просить зобов’язати відповідача поновити його на роботі на посаді машиніста тепловоза 2-го класу пасажирського руху, стягнути з відповідача різницю в заробітній платі у зв’язку з незаконним переведенням.

В процесі судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги. Просить суд стягнути з відповідача різницю в заробітній платі у зв’язку з незаконним переведенням в розмірі 12 280 грн. 13 коп., оскільки зазначає, що наказом від 01.03.2011 року його було поновлено на посаді машиніста тепловоза 2-го класу пасажирського руху, таким чином на нижче оплачуваній роботі він пропрацював 980, 04 робочих годин, а середньогодинна заробітна плата становить 39,24 грн.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали, надавши пояснення, аналогічні викладеним у фабулі позовної заяви. Просять позов задовольнити.

Представник відповідача та третя особа в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, надавши пояснення про те, що трудовим договором, укладеним з позивачем, не передбачено конкретно переліку обовязків, які він виконуватиме. Ввпжають, що роботодавець на власний розсуд розпоряджається, який вид роботи повинен виконувати машиніст тепловоза. Крім того, відповідно до Положення про умови оплати праці працівників залізничного транспорту, при роботі в різних видах руху, на маневрових роботах, екіпіровці локомотивів та інших допоміжних роботах без зміни виду тяги, якщо це оговорено трудовим договором, оплата праці робітників локомотивних бригад проводиться за фактично виконаною роботою. Враховуючи наведене, а також те, що немає юридичних підстав стверджувати про наявність переведення в розумінні ст.32 КЗпП України, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що наказом в.о.начальника ВП «Локомотивне депо Львів»№80/ОС від 22.04.2010 року (а.с.5) позивача звільнено з посади машиніста тепловоза 2 класу пасажирського руху за п.8 ст.40 КЗпП України, за вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника.

          На виконання рішення Галицького районного суду м.Львова у справі №2-1950 начальником ВП «Локомотивне депо Львів»винесено наказ №232/ОС від 12.08.2010 року (а.с.6), яким позивача поновлено на посаді в якості машиніста тепловоза 2 класу локомотивного депо Львів ДТГО “Львівська залізниця” з 22.04.2010 року та виплачено йому середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22 170 грн. 60 коп.

          Судом встановлено, що посада “машиніст тепловоза” відповідає вимогам Класифікатора професій ДК 003-2005 затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 року №375 (чинного на момент звільнення позивача 22.04.2010 року), а також Довідника кваліфікаційних характеристик професій “Випуск 66.Залізничний транспорт і метрополітен”, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 17.12.1999 року №601, який передбачає посаду машиніста тепловоза (завдання, обов’язки та кваліфікаційні вимоги до неї), без урахування та прив’язки до видів руху поїздів залізничного транспорту України.

Відповідно до п.5 примітки до таблиці 1 Положення про умови оплати праці працівників залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 12.03.2009 року №171-Ц, при роботі в різних видах руху, на маневрових роботах, екіпіровці локомотивів та інших допоміжних роботах без зміни виду тяги, якщо це оговорено трудовим договором, оплата праці робітників локомотивних бригад проводиться за фактично виконаною роботою. Така система оплати праці була і в позивача.

Таким чином, оскільки робоче місце позивача не змінилося, не змінився і порядок нарахування заробітної плати за виконані ним роботи, тому твердження позивача про переведення його на нижче оплачувану роботу є необґрунтованим. Покликання позивача на те, що переведення (переміщення) з одного виду руху в інший має здійснюватися з додержанням ст.ст.32,114 КЗпП України не береться судом до уваги, оскільки стосується зміни виду тяги тепловоза, що в даному випадку не відбулося, оскільки керування тепловозом можливе як в пасажирському так і в вантажному чи маневровому виді руху.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4,10,11,60,88,209,212,214-215 ЦПК України, ст.32, 232-236 КЗпП України, суд

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий