Дата документу: 15.06.2011

Справа № 2-676/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ15 червня 2011 року                                                                     м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., при секретарі Польській В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ „Приватбанк”, третіх осіб –приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2, ЗАТ „”Страхова компанія „ІНГОССТРАХ” про визнання кредитного договору,  договору іпотеки, договорів страхування недійсними, спонукання до прийняття суми, зобов”язання виключення майна з реєстру заборон, -

                                          В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Приватбанк”, третіх осіб –приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2, ЗАТ „”Страхова компанія „ІНГОССТРАХ” про визнання кредитного договору,  договору іпотеки, договорів страхування недійсними, спонукання до прийняття суми, зобов”язання виключення майна з реєстру заборон», уточнивши його в ході судового розгляду та зазначивши, що 06 лютого 2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством кредитний банк «ПриватБанк» був укладений кредитний договір, За умовами якого  банк надав їй кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 08.10.2007 р. по 08.10.2017 р. включно у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 18465,00 дол. США на наступні цілі: у розмірі 15 000, 00 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 3 180 дол. США на сплату страхових платежів згідно договору особистого страхування від 06.02.2008 р. та договору страхування майна від 06.02.2008 р. Також кредитним договором передбачений обов'язок Позичальника укладання договору страхування заставного майна та договору особистого страхування Позичальника. При цьому ЗАТ КБ «ПриватБанк»самостійно здійснив вибір страхувальника та надав кредит у розмірі 3 180 дол. на сплату страхових платежів згідно договору особистого страхування та договору страхування майна. Таким чином, Банком була закладена у кредитний договір умова, яка суперечить п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»: договір про надання споживчого кредиту порушує положення цього Закону про несправедливі умови в договорах; таким є положення, згідно з яким Позичальник щоб отримати кредит зобов'язаний укласти договори особистого страхування із страхувальником, визначеним Відповідачем та додатково позичити в нього з цією метою 3 180 дол. США. Згідно з п. 7.3. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв'язку із порушенням умов договору та інших витрат Банку, пов'язаних з одержанням виконання, виступає іпотека будинку загальною площею 113,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Позивач вважає, що кредитний договір від 06.02.2008 р. укладений між позивачем та Банком є таким, що протирічить валютному і цивільному законодавству України, та має бути визнаний судом недійсним. На день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 Ц8Р = 5,05 грн.. та на сьогоднішній день становить 1 Ц8І) = 7.91 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу, яку їй необхідно сплачувати, значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився її фінансовий стан.Такі умови кредитного договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності покладає виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. З ст. 13 Цивільного кодексу України. Вона  на виконання цього правочину, отримала від Відповідача 18 465,00 дол. США, що на день отримання становило 93 248 грн. 25 коп. виходячи з офіційного курсу НБУ на 06.02.2008 р.: 1 долар США = 5,05 грн. Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від Позивача 52 481,84 грн. у вигляді сплати суми кредиту, процентів за ним, комісії за надання кредиту, сплати платежів з особистого страхування і страхування майна. Різниця між отриманим Позивачем та Відповідачем за спірним кредитним договором становить 40 766,41 грн. Відповідно до ст. 373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення суд, у виняткових випадках може розстрочити виконання рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тобто недійсними є умови Договору іпотеки від 06.02.2008 р., відповідно до яких іпотекодавець у разі невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору  від 06.02.2008 р. повинен відповідати перед іпотекодержателем ЗАТ КБ «ПриватБанк»нерухомим майном, а саме будинком АДРЕСА_1. Також недійсним є договір особистого страхування від 06.02.2008 р. та договір страхування від 06.02.2008 р. У зв”язку з чим позивачка просить у судовому порядку визнати недійсним кредитний договір  від 06.02.2008 р.; визнати недійсними договір іпотеки від 06.02.2008 р.; договір особистого страхування від 06.02.2008 р.;  договір страхування майна від 06.02.2008 р.; зобов'язати Відповідача - ЗАТ КБ «ПриватБанк»прийняти у неї суму у розмірі 40 766,41 грн. з розстрочкою платежів на 6 місяців; зобов'язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку у забезпечення виконання кредитного договору від 06.02.2008 р., а саме нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1; стягнути судову витрати.

У судовому засіданні представник позивача за дорученням –ОСОБА_3  позовні вимоги підтримала повністю, просить їх задовольнити у повному обсязі, на підставах зазначених у позові.

Представник відповідача за дорученням –ОСОБА_4 проти позову заперечує, надавши письмові заперечення на позов, відповідно до яких, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа –приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2,  в судове засідання не з»явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку.

Представник залученої на підставі ухвали суду від 26.04.2011 р. в якості третьої особи –ЗАТ „Страхова компанія „Інгострах” у судове засідання не з”явився, про час та місце розгляду повідомлений у встановленому законом порядку.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 06.02.2008 року між позивачем та Банком було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого встановлювалась: процедура та умови надання Банком кредиту позичальнику на споживчі цілі, процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та обов’язки сторін, що виникнуть при наданні Банком кредитів.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.   

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця –гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ч.3 ст. 533 вказаного Кодексу використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.         

На даний час чинне законодавство з цього питання керується у таких випадках вимогами Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993   року.         

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.         

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.         

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 "Про банки і банківську діяльність" - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст. 49 вказаного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.         

Згідно з п.п. 1, 2 і 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" - Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (п.1); генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (п.2); індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.п."в" п.4). Проте, на сьогодні чинним законодавством зазначені межі не встановлені.

Відповідно до п. 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року № 200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за № 656/13923 –фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.      

Також відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028   - використання іноземної  валюти  як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або  отримувачем за  валютною операцією є уповноважений банк (ця  норма стосується лише  тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).       

З вказаного вбачається, що уповноважені особи на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями вправі здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.         

Тобто чинним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті фізичним особам.         

Таким чином, валютне кредитування резидентів України не порушує чинне законодавство України. Більше того, існує багато нормативних актів НБУ, які регулюють діяльність банків щодо кредитування позичальників, зокрема:     

- інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 року №368 (передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику);         

- положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року №279 (встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті);         

- зміни до вказаного Положення, затверджені Постановою Правління НБУ від 01.12.2008 року №406 (посилено вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті).    

За таких обставин, видача Банком кредитів в іноземній валюті, здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки на момент видачі кредиту в іноземній валюті Банк мав:

-          банківську ліцензію № 22, видану Національним банком України 04.12.2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

-          письмовий дозвіл Національного банку України № 22-2 від 29.07.2003 року на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 частини другої та частини четвертої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу;

-          додаток до дозволу Національного банку України № 22-2 від 29.07.2003 року, з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до пункту 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.                       Статтею 627 вказаного ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.                       Ч. 2 ст. 524 ЦК України, передбачено, що сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.                                                             

Відповідно ст. 1054 ЦК України, банк надає фінансові послуги у вигляді банківської операції, яка реалізується шляхом передачі грошових коштів позичальнику в строкове платне користування.          В кредитному договорі іноземна валюта виступає як предмет договору, а не як засіб платежу в розрахунках між резидентами (що не заборонено чинним законодавством).                                   Відповідно до статті 36 Закону України “Про Національний Банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.                                 Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України.   

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.   

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.   

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь –яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.   

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.   

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на Позичальнику й не може бути підставою для визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В даному випадку було взаємне волевиявлення сторін на укладення кредитного договору в іноземній валюті.

Позивач, заявляючи позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним, вважає, що він укладений з порушенням вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України та його зміст суперечить Цивільному Кодексу України, та іншим актам цивільного законодавства, зокрема Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.       

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного  Суду України в п. 7 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.   

Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Отже, підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного  законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо визнання недійсними кредитного договору від 06.02.2008 р.; договору іпотеки від 06.02.2008 р.; договору особистого страхування від 06.02.2008 р.;договору страхування майна від 06.02.2008 р. ; зобов'язання Відповідача прийняти у неї суму у розмірі 40 766,41 грн. з розстрочкою платежів на 6 місяців; зобов'язання приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 виключити з реєстру обтяжень та заборон  переданого в іпотеку будинок АДРЕСА_1;. є необґрунтованими, безпідставними, та не підлягають задоволенню.

            На підставі ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215 ЦПК України, суд, -

                                                                      В И  Р І Ш И В :

Позов  ОСОБА_1 до ПАТ КБ „Приватбанк”, третіх осіб –приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2, ЗАТ „”Страхова компанія „ІНГОССТРАХ” про визнання кредитного договору,  договору іпотеки, договорів страхування недійсними, спонукання до прийняття суми, зобов”язання виключення майна з реєстру заборон, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

    Суддя                                                                                            Рибалко Н.І.