Справа № 2-730/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"24" червня 2011 р.                                     Бердянський міськрайонний суд

                        У складі: головуючого –судді Троценко Т. А.

                                         При секретарі:            Корнієнко М. Е.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя;

- за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,

Встановив:

          ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати її особистою власністю майно, придбано під час шлюбу, а саме - автомобіль LADA 21093. В позовній заяві в обґрунтування позову вказала, що 02. 10. 2004 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, від якого 22. 09. 2008 року народилась донька ОСОБА_4.

          Весь час перебування у шлюбі її мати ОСОБА_3 надавала сім'ї матеріальну допомогу і фактично утримувала їх з чоловіком та дитиною. ОСОБА_3 є громадянкою Росії, має свій бізнес, і постійно направляла грошові кошти, які отримувала її бабуся ОСОБА_6 , а також і відповідач.

          Крім того, вона отримувала кошти від здачі в оренди квартири, що належить ОСОБА_3, в 2006 році продала належний їй на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1. Всі ці кошти накопичувались і були витрачені на придбання 09. 09. 2009 року зазначеного автомобілю LADA 21093 вартістю 53 122 грн., який був оформлений на чоловіка ОСОБА_2

          Відповідач в період знаходження в шлюбі навчався в технікумі харчової промисловості, самостійного заробітку не мав, після чого працював на ДП "Бердянський аеропорт", де заробітну плату не платили, і тільки з літа 2008 року постійно працює в Бердянському морському торгівельному порту. Отже, можливості заробити на автомобіль не він мав, тому просить визнати автомобіль LADA 21093 її особистою власністю.

          В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_7 позовні вимоги підтримала в повному обсязі і пояснила, що зазначений автомобіль фактично був придбаний ОСОБА_3, матір'ю ОСОБА_1, оскільки сім'я існувала тільки на кошти, що нею постійно направлялись з Росії. Крім того, позивачка продала належний їй на праві власності жилий будинок, і, оскільки грошей не вистачало на купівлю автомашини, направила їх матері на розкрутку в бізнесі, після чого та їй подарувала гроші на придбання автомобілю LADA 21093, хоча юридично договору дарування не укладалось.

          Гроші отримувались грошовими переказами через банк, їх отримувала її бабуся ОСОБА_6, купувала продукти і приносила сім'ї ОСОБА_1. Інколи гроші отримував і відповідач.

          Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав і пояснив, що спірний автомобіль придбаний на його гроші  і його батьків, але він вважає його спільним майном подружжя, а не особистою власністю позивачки. ОСОБА_3 дійсно висилала гроші з Росії, але вони йшли на лікування її матері ОСОБА_6, на навчання ОСОБА_1 в інституті, її лікування в період вагітності, всі інші гроші витрачались на сім'ю.

          Крім того, в період навчання в технікумі він постійно підробляв, після чого працював в аеропорту, а тепер працює в морському торгівельному порту, і всі  гроші вкладав на утримання дружини і дитини, придбання іншого майна.

          ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя, де зазначив, що за період подружнього життя було придбано наступне майно: холодильник "Дніпро" вартістю 1475 грн., бойлер "Електролюкс" вартістю 1197 грн., бойлер "Гореніє" вартістю 970 грн., сплітсистема "Самсунг" вартістю 1960 грн., СВЧ "Самсунг" 400 грн., пральна машина "Самсунг" вартістю 1700 грн., кавомолка "Делонжі" - 355 грн., блендер "Браун" вартістю 288 грн., пилосос "Самсунг" - 1055 грн., телефон "Панасонік" 140 грн., всього на суму 9540 грн.

          Крім того, 09. 09. 2009 року придбаний автомобіль LADA 21093 за 53 122 грн. Враховуючи ту обставину, що перед цим він продав належний йому на праві власності автомобіль ВАЗ 21013 за 15 000 грн., то зазначена сума є його власністю, отже поділу підлягає  частина автомобіля загальною вартістю 38 122 грн., а частки сторін складають по 19061 грн. кожному. На підставі цього просить поділити майно подружжя таким чином: виділити йому автомобіль LADA 21093, виділити відповідачці холодильник "Дніпро", бойлер "Електролюкс", бойлер "Гореніє", сплітсистему "Самсунг", СВЧ "Самсунг", пральну машину "Самсунг", кавомолку "Делонжі", блендер "Браун", пилосос "Самсунг", телефон "Панасонік", стягнувши з нього на її користь грошову компенсацію в сумі 8 951 грн. за частку в автомобілі.

          В судовому засіданні зменшив свої позовні вимоги, не вимагає визнати 15 000 грн. його особистою  власністю і згоден сплатити компенсацію ОСОБА_1 за 1\2 частку в автомобілі 17 021 грн.

          Представник відповідача за зустрічним позовом за довіреністю ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала і пояснила, що бойлери в сім'ю не купувались взагалі, оскільки в квартирі ОСОБА_2 було влаштоване автономне опалення, тому вони не являються спільним майном подружжя, а включені позивачем для збільшення його частки в спільному майні. Все інше майно було придбано на гроші, отримані від держави на народження дитини, а отже, є особистим майном дитини і поділу не підлягає.

          Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 і пояснила, що вона, як мати, бачила, що сім'ї її доньки необхідна матеріальна допомога, оскільки ОСОБА_2 ніде не працював, коли навчався в технікумі, і вона стала допомагати їм грошима, які висилала через грошові перекази. Гроші отримувала її мати ОСОБА_6, купувала на них їжу і передавала у сім'ю ОСОБА_2. ОСОБА_1 продала належний їй на праві власності будинок, переказала їй гроші, які вона розкрутила через свій бізнес і повернула доньці на купівлю автомобілю.

          Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що  її донька ОСОБА_3 переказувала гроші для ОСОБА_2, вона їх отримувала, купувала необхідну їжу і речі і передавала онуці, так вони вирішили з ОСОБА_3, оскільки у ОСОБА_1 з ОСОБА_2 завжди не було грошей, не дивлячись на те, що мати висилала їх достатньо. Бойлери взагалі не придбавались, оскільки в квартирі у онуки  встановлене автономне опалення.

          Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона проживає в тому ж будинку, де ОСОБА_2 і ОСОБА_6 і знає, що ОСОБА_3 допомогла їм в купівлі автомобіля LADA, крім того, ОСОБА_3 переказувала з Росії гроші, які отримувала ОСОБА_6 і на які утримувалась сім'я ОСОБА_2.

          Вислухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 і частковому задоволенню позовних вимог ОСОБА_2 з таких підстав.

Судом встановлено, що з 02 жовтня 2004 року по 14 жовтня 2010 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 знаходились в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Як вбачається з договору купівлі - продажу автомобіля, протягом подружнього життя, 09. 09. 2009 року ОСОБА_2 було придбано автомобіль LADA 21093 55D 1. 68V210934 вартістю  53 122 грн., який позивачка просить визнати її особистою власністю. При цьому посилається на той факт, що відповідач протягом подружнього життя ніде не працював, не мав коштів на придбання автомобілю, а придбаний він був на гроші її матері ОСОБА_3, які були їй подаровані  і отримані від продажу в 2006 році належного їй на праві власності жилого будинку.

В якості правового обґрунтування посилається на п. 3  ч. 1 ст. 57 Сімейного Кодексу України, яка передбачає випадки, коли майно може вважатись приватною власністю дружини, чоловіка, а саме - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

          В якості доказів цього надала копії квитанцій банківських грошових переказів, отримувачем яких є ОСОБА_6, а також посилається на показання свідків ОСОБА_6, яка підтвердила факт отримання грошей від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, і ОСОБА_8, що підтвердила про те, що жителям будинку було відомо про те, що ОСОБА_3 допомогла ОСОБА_1 у купівлі автомобіля.

Згідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тобто, факт дарування грошей ОСОБА_3  позивачці на купівлю автомобіля може бути підтверджений лише нотаріально посвідченим договором дарування, і показання свідків не можуть служити допустимими доказами того, що гроші, що передавались ОСОБА_3, дійсно належали ОСОБА_2 після продажу в 2006 році належного їй на праві власності жилого будинку.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не доведеними і такими, що не підлягають задоволенню.

Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Згідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виходячи з даної вимоги закону, суд вважає, що все майно, придбане подружжям ОСОБА_1 у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя і частки сторін складають по 1\2.

За таких обставин, суд вважає потрібним, задовольняючи в цій частині зустрічний позов ОСОБА_2, поділити спільне майно кожному по 1\2 частині. При цьому суд вважає за необхідне виключити з поділу майна 2 бойлери загальною вартістю 2167 грн., оскільки факт їх купівлі на потреби сім'ї не був доведений позивачем, а сама тільки виписка з дисконтної карти  фірми "Дека" , яка ніким не завірена, не може служити достатнім фактом придбання бойлерів саме подружжям ОСОБА_2.

ОСОБА_2 просив виділити йому в якості 1\2 частки спільного майна подружжя автомобіль LADA 21093зі сплатою відповідачці частини його вартості в розмірі 17028 грн. як неподільної речі. Суд відмовляє позивачу на підставі того, що частина 5 ст. 71 СК України передбачає, що присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Пункт 25 Постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя" передбачає, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки позивачем не було зараховано суму вартості 1\2 частини автомобілю на депозитний рахунок суду, суд вважає за необхідне визнати за кожною із сторін право власності на 1\2 частину спірного автомобіля.

Все інше майно холодильник "Дніпро" вартістю 1475 грн., бойлер "Електролюкс" вартістю 1197 грн., бойлер "Гореніє" вартістю 970 грн., сплітсистема "Самсунг" вартістю 1960 грн., СВЧ "Самсунг" 400 грн., пральна машина "Самсунг" вартістю 1700 грн., кавомолка "Делонжі" - 355 грн., блендер "Браун" вартістю 288 грн., пилосос "Самсунг" - 1055 грн., телефон "Панасонік" 140 грн., всього на суму 7373 грн. має бути поділене між сторонами по 1\2 частині.

Доводи відповідача стосовно того, що пральна машина, і СВЧ піч були придбані на гроші, виділені державою при народженні дитини, і є її особистою власністю, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не ґрунтуються на законі.

Керуючись ст. ст. 60,70,71, п. 25 ППВСУ № 11, ст. ст. 10,59, 60, 212-215 ЦПК України, суд

Вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності за кожним на 1\2 частину автомобілю марки LADA 21093 55D 1. 68V210934.

Виділити в рахунок 1\2 частини спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 спліт систему "Самсунг", СВЧ піч "Самсунг", пральну машину "Самсунг" на загальну суму 4060 грн., виділити ОСОБА_2 холодильник "Дніпро", кавомолку "Делонжі",блендер "Браун", пилосос "Самсунг", телефон "Пансонік" на суму 3313 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію 1\2 частки спільного майна подружжя 747 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення через Бердянський міськрайонний суд.

Суддя:Т. А. Троценко