ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
13 лютого 2008 р. |
№ 18/28 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Козир Т.П. |
|
суддів : |
Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги |
ПП “Декор-Клаб” ТОВ “Моменто” Шевченківської районної у м. Києві ради |
|
на постанову |
від 16.10.2007 р. Київського апеляційного господарського суду |
|
у справі |
№ 18/28 |
|
за позовом |
ТОВ КБ “Експобанк” (надалі -Банк) |
|
до |
ПП “Декор-Клаб” (надалі -Підприємство); ТОВ “Моменто” (надалі -Товариство); |
|
треті особи |
Шевченківська районна у м. Києві рада (надалі -Рада); Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_1; КП “Київське міське бюро технічної інвертаризації та реєстрації прав комунальної власності на об'єкти нерухомого майна” |
|
про |
переведення прав та обов'язків покупця |
|
за участю представників: |
|
|
від позивача |
- Андреєв В.А. |
|
від відповідача-1 |
- Козак А.Ю., Добролюбов В.В. |
|
від відповідача-2 |
- Козак А.Ю., Добролюбов В.В. |
|
від третьої особи-1 |
- Ковальчук Т.М. |
|
від третьої особи-2 |
- не з'явились |
|
від третьої особи-3 |
- не з'явились |
в судових засіданнях 30.01.2008 р. та 06.02.2008 р. оголошувались перерви
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2006 р. Банк звернувся в господарський суд міста Києва з позовом, вмотивованим положеннями ст. 362 ЦК України, про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, посвідченим 11.11.2005 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, реєстровий номер НОМЕР_1, та договором купівлі-продажу, посвідченим 11.11.2005 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, реєстровий номер НОМЕР_2.
Підприємство, Товариство та Рада проти пред'явлених вимог заперечували.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2007 р. (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 р. (судді: Андрієнко В.В., Малетич М.М., Студенець В.І.), позов задоволено: переведено на Банк права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу, посвідченого 11.11.2005 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстровим номером НОМЕР_1; переведено на Банк права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу, посвідченого 11.11.2005 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстровим номером НОМЕР_2.
Не погоджуючись з постановою, Підприємство, Товариство та Рада звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
В судових засіданнях 30.01.2008 р. та 06.02.2008 р. оголошувались перерви для підготовки повного тексту постанови суду касаційної інстанції. Сторони належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т. 2 а. с. 175, 176 на звороті).
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 11.01.1999 р. між представництвом Фонду державного майна України в Радянському районі м. Києва (продавець) та Банком (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач придбав у власність нежитлове (вбудоване) приміщення загальною площею 634,9 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська (колишня Володарського), 2/4 (літера А), про що зроблений запис в Київському міському бюро технічної інвентаризації та здійснений запис в реєстровій книзі за № 2895-П 20.01.1999 р. Актом приймання-передачі комунального майна (нежитлового вбудованого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Володарського, 2/4) підтверджується, що нежитлове приміщення по вул. Золотоустівська, 2/4 (літера А) загальною площею 634,9 кв. м. було передане позивачеві.
Судами досліджено, що 11.11.2005 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (продавець) та Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупцеві нежилі приміщення загальною площею 138,40 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська, 2/4 (літера А). Актом приймання-передачі приміщення від 16.11.2005 p., який складено сторонами, підтверджується передача покупцю нежилих приміщень загальною площею 138,40 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська, 2/4 (літера А).
Судами встановлено, що 11.11.2005 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого продавець передав у власність, а покупець прийняв нежитлові приміщення загальною площею 258,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська, 2/4 (літера А). Актом приймання-передачі приміщення від 17.11.2005 p., який складено сторонами, підтверджується передача покупцю нежилих приміщень 258,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська, 2/4 (літера А).
Приймаючи рішення та постанову про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Банк є співвласником нежитлових приміщень в будинку № 2/4 по вул. Золотоустівська у м. Києві, а продаж іншої частини нежилих приміщень, які знаходяться за зазначеною адресою, здійснено з порушенням переважного права Банку на її купівлю. При цьому, суди керувалися положеннями ст. 362 ЦК України.
Проте, вказані висновки слід визнати необґрунтованими.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується до тих об'єктів, які не були продані на аукціоні чи за конкурсом і були включені до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу і були здані в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України “Про оренду державного і комунального майна”.
Таким чином, Законом конкретно визначені випадки, коли у орендаря виникає право викупу майна, відносно якого є рішення про приватизацію.
В процесі розгляду справи Підприємство та Товариство посилались на те, що до прийняття Радою рішення про приватизацію майна шляхом викупу, придбані за договорами купівлі-продажу від 11.11.2005 р. приміщення перебували в оренді.
Матеріали справи містять укладений Комунальним підприємством житлового господарства Радянського району м. Києва та Товариством тимчасовий договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Радянського району м. Києва № 186 від 17.09.2001 р., укладений Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківського району та Товариством договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 5729/4 від 27.09.2002 р., укладений Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківського району та Підприємством договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 6145/4 від 27.05.2003 р., укладений Радою та Товариством договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 446/4 від 31.01.2005 р.
Проте, вказані обставини судами не досліджувались, юридична оцінка надана не була.
Задовольняючи позов господарські суди мотивували судові рішення посиланням на ст. 362 ЦК України, що слід визнати помилковим.
Колегія суддів зазначає, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Порядок відчуження такого майна визначається, зокрема, Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій наведеного Закону, який містить спеціальні норми матеріального права щодо продажу державного чи комунального майна у процесі приватизації, не врахували.
Крім цього, не можна визнати обґрунтованими висновки судів щодо форми власності нерухомого майна, що відчужувалось за договорами купівлі-продажу від 11.11.2005 р., а саме щодо перебування приміщень у спільній частковій власності.
Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ПП “Декор-Клаб”, ТОВ “Моменто” та Шевченківської районної у м. Києві ради задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 р. у справі № 18/28 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк