П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

                                                                                                                 0827\2-а-1657\11

                    07 березня 2011 року                                                                             м. Запоріжжя  

                       Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Зарютіна П.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу   

за позовом за захистом ОСОБА_1

          до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги як «дитині війни», -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся до суду  з вище названими позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що він є «дитиною війни», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право одержувати пенсію, яка повинна бути підвищена на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

          Посилаючись на те, що виплати пенсії проведені відповідачем у меншому, ніж передбачено вище вказаним  Законом, розмірі, позивач  просить суд захистити його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги як «дитині війни», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Розгляд справи суд здійснив в порядку письмового провадження, без участі сторін, на підставі наданих доказів.   

          Наданими суду письмовими запереченнями представник відповідача заперечив на позов та зазначив, що дії Шевченківського управління ПФУ повністю відповідають чинному законодавству України, відповідач діяв у межах своїх повноважень і у спосіб, встановлений чинним законодавством, а вимоги позивача не можуть бути задоволені, так як вони не ґрунтуються і не відповідають вимогам чинного законодавства України.

          Всебічно дослідивши обставини справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу встановлено статус «дитина війни». Позивач отримує пенсію за віком, яка нараховується і виплачується  управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя.           

          Предметом спору по цій справі є право позивача на отримання передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду, які проявлені у вигляді відмови суб'єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених Законом  України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р. пільг.

          Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не зупинялась та зміни до неї не вносилися. Закон має вищу юридичну силу по відношенню до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року, на яку посилався відповідач.  

          З огляду на викладене, відповідач має здійснювати виплату позивачу підвищення його пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          На правильність висновку суду не впливають ані відсутність бюджетних коштів та механізму виплати, ані вимоги частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», бо до спірних правовідносин необхідно застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та його права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». А відповідно, суд має застосувати подібні правовідносини (аналогія закону –ч. 7 ст. 9 КАС України).

          Таким чином, при визначенні розміру підвищення до пенсії відповідач зобов’язаний застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком, який дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

          Разом з тим,  виходячи з кола повноважень управління праці та соціального захисту населення щодо виплати разової грошової допомоги, джерел фінансування цих виплат - суд вважає передчасним вирішення щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком і забезпечити її виплату у конкретно визначеній грошовій сумі або щодо стягнення такої суми.  

          Так, на час розгляду справи в суді відповідачем не була донарахована недоотримана позивачем щомісячна соціальна допомога у належному розмірі. Така грошова допомога забезпечується виплатою Міністерством фінансів і Державним казначейством шляхом направлення на конкретно визначені рахунки.

          Суд вважає, що навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат допомоги, відповідач був зобов'язаний діяти на підставі,  у  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України, і використовуючи надані йому  повноваження  з  метою, з якою ці повноваження надані, після надання Конституційним Судом України роз'яснень щодо неконституційності положень бюджетних Законів України, відповідач повинен був донарахувати позивачу допомогу  до розмірів, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни». І такої можливості на погляд суду відповідач не був позбавлений.          

          Крім того, зважаючи на встановлені ст. 104 КАС України вимоги щодо права особи на звернення до суду за захистом  свого права у разі його порушення, вимога позивача про зобов’язання відповідача виплачувати вищеназване підвищення постійно, не є обґрунтованою, оскільки заявлена на-майбутнє, та у її задоволенні, на думку суду, необхідно відмовити.  

          З огляду на вищевикладене, позов підлягає задоволенню, з урахуванням вже виплаченого підвищення до пенсії, в межах шестимісячного строку давності від дня звернення до суду і по день ухвалення рішення у цій справі.    

Крім того, відповідальність за порушення грошового зобов'язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення встановлена ст. 625 ЦК України, проте на думку суду, її дія не поширюється на встановлені судом відносини між сторонами, бо задля виникнення у відповідача грошового зобов’язання перед позивачами, відповідач має насамперед здійснити перерахунок підвищення до їх пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», після чого вже маючи таку необхідну грошову суму, у нього і має виникнути і відповідне грошове зобов’язання до її сплати.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 6, 8, 11, 17-19, 69-72, 87-94, 99, 100, 102, 122, 128, 158-163, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

          Позов задовольнити.

          Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя  щодо непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 21.07.2010р. по 07.03.2011 року.

          Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  з урахуванням різниці, яка була виплачена, за період з 21.07.2010р. по 07.03.2011 року.           

          Постанова може бути оскаржена через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови  апеляційної скарги.

          Суддя                                                                                          П.В. Зарютін