донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
19.06.2006 р. справа №34/19а
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Калантай М.В. |
суддів | Старовойтової Г.Я., Української Р.М., |
при секретареві судового засідання | Абдулазізова О.Д. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Зайцев О.М. – дов. від 17.11.05., Меркулова Н.Г. – дов. від 21.02.06., |
від відповідача: | Яковенко О.В. – дов. від 07.06.06., Квочкіна С.Ф. – дов. від 13.06.06., Борисенко Л.В. – дов. від 13.06.06., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги | Спеціалізована Державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податку м.Донецька Закритого акціонерного товариства “Донгорбанк” м. Донецьк
|
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 11.04.2006 року |
по справі | №34/19а |
за позовом | Закритого акціонерного товариства "Донгорбанк" м.Донецьк |
до | Спеціалізованої державної податкової інспекціїпо роботі з великими платниками податку м.Донецька |
про | визнання недійсними податкових повідомлень-рішень |
Постановою господарського суду Донецької області від 11.04.2006 року у справі №34/19а (суддя Кододова О.В.) частково задоволено позов Закритого акціонерного товариства “Донгорбанк” м. Донецьк до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсними податкових повідомлень від 18.01.2006 року №0000940828/2/953/10/22-013, №0000920828/2/938/10/22-013, №0000930828/2/939/10/22-013.
Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення від 18.01.2006 року: №0000940828/2/953/10/22-013 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у виді штрафної (фінансової) санкції в розмірі 4244,56 грн. та №0000930828/2/939/10/22-013 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 53656,96 грн. та штрафної (фінансової) санкції в сумі 35429,29 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Позивач, Закрите акціонерне товариство “Донгорбанк” м. Донецьк (далі Банк), не погоджуючись з даною постановою, звернувся з апеляційною скаргою про її часткове скасування, так як вважає, що судом при винесенні постанови були неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи та порушені норми матеріального і процесуального права. Просить прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі СДПІ), також не погодився з постановою господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою про її часткове скасування, так як вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права. Просить прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Проти доводів, які викладені в апеляційних скаргах одне одного, сторони заперечують.
У судовому засіданні з 13.06.2006 року по 19.06.2006 року була оголошена перерва.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Податковий орган здійснив планову комплексну документальну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2002 року по 31.03.2005 року.
За наслідками вказаної перевірки був складений акт №226/13-33/20365318 від 02.09.2005 року (далі –акт перевірки).
На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення –рішення від 06.09.05р.: №0000940828/0/27164/10/22-013 про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 1258,56грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1477,90грн., №0000920828/0/27163/10/22-013 про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 5561,57грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 11123,14грн, №0000930828/0/27165/10/22-013 про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у розмірі 486554,00грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 486554,00грн.
Позивач оскаржив вказані податкові-повідомлення рішення в адміністративному порядку. Відповідач рішенням від 11.11.2005 року №33906/10/31-013 (т.1, арк.160-174) скасував податкове повідомлення–рішення від 06.09.2005 року №0000930828/0/ 27165/10/22-013 у частині донарахування податку на прибуток у розмірі 77147,2 грн. у тому числі основного платежу 38573,6грн. та штрафні санкції у сумі 38573,6грн., у іншій частині –залишив без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідач направив позивачу податкові повідомлення-рішення від 16.11.2005 року : №0000940828/1/34333/10/22-013 про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 1258,56 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1477,90 грн., №0000920828/1/34332/10/22-013 про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 5561,57 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 11123,14 грн., №0000930828/1/34331/10/22-013 про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у розмірі 447980,40 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 447980,40 грн.
Позивач звернувся до Державної податкової адміністрації у Донецькій області із повторною скаргою, яка рішенням від 29.12.2005 року №21218/10/25-013-5 (т.1 арк.175-188) залишила без зміни податкове повідомлення-рішення від 06.09.2005 року №0000920828/0/27163/10/22-013 (від 16.11.2005року №0000920828/1/34332/10/22-013); скасувала податкове повідомлення–рішення від 06.09.2005 року №0000940828/ 0/27164/10/22-013 (від16.11.2005 року №0000940828/1/34333/10/22-013) у частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 1258,56 грн., від 06.09.2005 року №0000930828/0/27165/10/22-013 (від 16.11.2005 року №0000930828/ 1/34331/10/22-013) в частині визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 337597,45 грн. та штрафної (фінансової) санкції відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі Закон №2181) у сумі 176279,74 грн. і відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону у сумі 223990,20 грн. та в зазначеній частині рішення від 11.11.2005 року №33906/10/31-013, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, в іншій частині податкові повідомлення –рішення залишені без зміни; збільшила суму нарахованої штрафної санкції з податку на додану вартість відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 на 2766,66 грн.
Відповідачем були направлені позивачу податкові повідомлення –рішення від 18.01.2006 року: №0000940828/2/953/10/22-013 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у виді штрафної фінансової санкції у розмірі 4244,56 грн., №0000920828/2/938/10/22-013 про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 5561,57 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 11123,14 грн., №0000930828/2/939/10/22-013 про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у розмірі 110382,95 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 47410,46грн.
Стосовно податкового повідомлення–рішення від 18.01.2006 року №0000940828/2/953/10/22-013, яким позивачу визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у виді штрафної фінансової санкції у розмірі 4244,56 грн. судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається із акту (т.1 арк.52), в ході перевірки податковий орган встановив, що позивач, у порушення підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” занизив податок на додану вартість у частині заниження податкового зобов’язання за рахунок невключення до об’єкту оподаткування вартості послуг, які отримані від нерезидента в березні 2004 року в сумі 6287,65 грн. В результаті наведеного відповідач визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1258 грн. (6287,65 х 20%).
Податковою службою була направлене позивачу податкове повідомлення –рішення від 06.09.2005 року №0000940828/0/27164/10/22-013 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1258 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 1477,90 грн.
ДПА у Донецькій області рішенням від 29.12.2005 року №21218/10/25-013-5 скасувала дане податкове повідомлення–рішення у частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 1258,56грн. та збільшила суму нарахованої штрафної санкції з податку на додану вартість відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 на 2766,66 грн.
Цим же рішенням ДПА у Донецькій області (т.1 арк.188) вказала СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку згідно з вимогами пункту 6.6. статті 6 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” надіслати позивачу окреме податкове повідомлення–рішення на суму збільшення нарахованої штрафної санкції з податку на додану вартість.
Відповідно до підпункту “б” підпункту 6.4.1. пункту 6.4 статті 6 Закону №2181 податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження.
У підпункті 6.4.3 пункту 6.4 статті 6 цього ж Закону передбачено, що у випадках, визначених підпунктом “б” підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.
У відповідності до пункту 6.5 статті 6 Закону №2181 у разі коли нарахована сума податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу зменшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової вимоги, що містить нову суму податкового зобов'язання (податкового боргу).
У разі коли нарахована сума податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, то згідно з пунктом 6.6 статті 6 Закону №2181 раніше надіслане податкове повідомлення або податкові вимоги не відкликаються, а на суму такого збільшення надсилається окреме податкове повідомлення.
Як правильно вказано судом першої інстанції, статтею 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Відповідач вказівку ДПА у Донецькій області щодо направлення окремого податкового повідомлення–рішення не виконав, що є порушенням пунктів 6.5 та 6.6 статті 6 Закону №2181.
У відповідності до підпункту “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податковий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок діяльності платника податків свідчать як про заниження так і про завищення його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у наведеному підпункті Закону, такий платник податків згідно з підпунктом 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 цього ж Закону зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Пунктом 2.8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 року №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 23.03.2001 року за №268/5459 (із змінами та доповненнями) (далі - Інструкція), визначено, що недоплата - це заниження суми податкового зобов'язання за відповідні базові податкові (звітні) періоди.
Контролюючим органом було визначене податкове зобов’язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 1258,56 грн. Однак, ДПА у Донецькій області рішенням від 29.12.2005року №21218/10/25-013-5 скасувала податкове повідомлення –рішення від 06.09.2005року №0000940828/0/27164/10/22-013 (від 16.11.2005 року №0000940828/1/34333/10/22-013) у частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 1258,56грн. та збільшила суму штрафних санкцій. Тобто відсутня сума недоплати податку на додану вартість.
Крім того, підпункт 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 передбачає залежність та обмеженість застосування штрафної санкції від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання), а саме: не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем у податковому повідомленні –рішенні не визначено будь–якого зобов’язання з податку на додану вартість, яке підлягало би сплаті до бюджету.
Таким чином, відповідач неправомірно застосував до позивача штрафні санкції передбачені підпунктом 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 і тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в цій частині.
Стосовно податкового повідомлення-рішення від 18.01.2006 року №0000920828/2/938/10/22-013 судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
В акті перевірки вказано (т.1 арк.67-68), що позивач у 4 кварталі 2002 року перерахував 221000,0 РФ (37077,17 грн.) Російському Ісламському Університету без справляння податку на доходи нерезидента у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів, що є порушенням пункту 13.2 статті 13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Спірним податковим повідомленням-рішенням відповідач визначив податкові зобов’язання позивача з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 5561,57 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11123,14 грн., усього –16684,71 грн.(т.1 арк.74).
Як вбачається із матеріалів справи до голови Наглядової ради позивача звернувся з листом від 09.12.2002 року ректор Російського Ісламського Університету (т.3 арк.137) з проханням надати спонсорську допомогу у виділенні грошових коштів у сумі 221000 російських рублів Російському Ісламському Університету м. Казань, Росія, для придбання автомобіля ГАЗ-322132-14 (13 місць) Д406. Отримувачем коштів зазначене ТОВ “Автомобільна компанія “АКОС” м. Казань вул. Р. Зорге, 88 та вказані його банківські реквізити.
На засіданні правління ЗАТ “Донгорбанк”, протокол №188 від 09.12.2002року (т.3 арк.138) було вирішено надати благодійну допомогу.
Позивач придбав валютні кошти (російські рублі) 221000,00 руб., що складає 37077,17 грн. та перерахував кошти ТОВ “Автомобільна компанія “АКОС” м. Казань про що свідчать меморіальний ордер №323 від 29.12.2002 року, меморіальний валютний ордер №322 від 29.12.2002 року та меморіальний валютний ордер №17 від 30.12.2002року (т.3 арк.140-142).
Від Російського Ісламського Університету м. Казань, Росія, надійшов лист від 03.01.2003 року №260/10 (т.3 арк.143) з подякою та підтвердженням факту отримання автомобіля ГАЗ 322132-14 (13 місць) Д406.
У відповідності до пункту 13.1 статті 13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі –Закон “Про оподаткування”) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. У підпункті “ї” передбачені доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів.
Згідно з пунктом 13.2 статті 13 цього Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від проведення господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6 статті 13 Закону, зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 % від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Для цілей статті 13 під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти проценти, дивіденди, роялті, послуги типу “інжиніринг”, доходи від фрахту, та інше в тому числі можуть бути і доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв .
Відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, підписаної 08.02.1995року, ратифікованої 06.10.1995року (369/95-ВР), що набрала чинності 03.08.1999 року (далі Угода), прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво (пункт1 статті7).
Статтями 12 і 17 Закону України “Про міжнародні договори” передбачено, що міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають з цих договорів.
Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору, як це передбачено у статті 19 Закону України “Про систему оподаткування”.
У статті 18 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” також вказано, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. У разі укладення договорів з нерезидентами не дозволяється включення до контракту податкових застережень, згідно з якими підприємства, що виплачують доходи, беруть на себе зобов'язання щодо сплати податків на доходи нерезидентів.
Згідно з пунктом 1.21 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” доходами з джерелом їх походження з України визначено як будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).
Статтею 20 Угоди, передбачено, що доходи, які виникають з джерел у Договірній Державі і які не оговорені окремими статтями цієї Угоди, можуть оподатковуватися у цій Державі.
З огляду на це, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідач правомірно визначив позивачу податкове зобов’язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 5561,57 грн. та застосував штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 11123,14грн.
Постановою Кабінету міністрів України від 06.05.2001 року №470 затверджений “Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування” (далі –Порядок).
У пунктом 4 цього Порядку встановлено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.
Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за встановленою формою або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та містити певну інформацію. Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.
Із наданих до матеріалів справи доказів не вбачається, що нерезидент звільнений від оподаткування доходів (отриманих від благодійної допомоги) із джерелом їх походження з України згідно з “Угодою між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків”.
Таким чином, господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Стосовно податкового повідомлення-рішення №0000930828/2/939/10/22-013 від 18.01.2006 року, яким позивачу визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 110382,95 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 47410,46грн. , усього в сумі 158093 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Актом перевірки встановлено, що позивач у порушення пункту 5.1 підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відніс до складу валових витрат витрати на забезпечення найманих працівників (служби охорони банку) форменим одягом, взуттям на загальну суму 13152 грн. у тому числі: за 2004 рік на суму 4032 грн. (3 квартал 2004 року – 330 грн., 4 квартал 2004 року –3702 грн.), що вплинуло на визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1008 грн.; за 1 квартал 2005року –9120 грн., що вплинуло на визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 2280 грн.
У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 даної статті Закону ( в редакції, яка діяла на момент спірних відносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку передбачені у пункті 5.4 статті 5 Закону “Про оподаткування”, де у підпункті 5.4.1 зазначено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, які необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 року №462р “Про включення до валових витрат виробництва та обігу витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям тощо” встановлено, що до валових витрат виробництва та обігу включаються згідно з підпунктом 5.4.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування відповідно до переліку та норм, встановлених чинними нормативно-правовими актами.
Наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 29.10.1996 року №170 “Про затвердження Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту”, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.11.1996 року за №667/1692, затверджено Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
Як правомірно вказано судом першої інстанції відповідно до статті 10 Закону України “Про охорону праці” та статті 163 Кодексу законів про працю України на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, що пов'язані із забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих температурних умовах, робітникам і службовцям (далі - працівникам) видаються безплатно відповідно до норм спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (далі - ЗІЗ) згідно з ГОСТ 12.4.011-89 “Система стандартів безпеки праці. Засоби захисту працюючих. Загальні вимоги та класифікація”.
Дане Положення поширюється на підприємства, установи, організації (далі - підприємства) незалежно від форм власності і видів їх діяльності, для працівників яких є обов'язковим застосування під час трудового процесу спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.
Засоби індивідуального захисту видаються працівникам тих професій та посад, що передбачені у відповідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типовими галузевими нормами безоплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідними галузевими нормами, що введені на підставі типових. Засоби індивідуального захисту видаються працівникам згідно з встановленими нормами і строками носіння незалежно від форм власності та галузі виробництва, до якої відносяться ці виробництва, цехи, дільниці та види робіт.
Протоколом засідання правління позивача №60 від 19.03.2003 року затверджене “Положення про порядок видачі та зберігання форменого одягу в ЗАТ “Донгорданк” (т.1 арк.106-110), у якому у пункті 2.1 зазначено, що фірмовим одягом забезпечуються всі співробітники відділу безпеки адміністративно–господарського управління ЗАТ “Донгорбанк” по затвердженим нормам. При необхідності перелік категорій співробітників, яким видається фірмовий одяг, може поповнюватися шляхом внесення змін та доповнень до даного Положення.
У відповідності до пункту 1.2 цього Положення фірмовий одяг є елементом, який відповідає відповідним естетичним вимогам. Використання фірмового одягу спрямоване на створення та підтримку загального іміджу ЗАТ “Донгорбанк”.
Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду про те, що витрати, пов'язані з придбанням форменого одягу для працівників банку, не включені до переліку спеціального одягу, затвердженого Кабінетом Міністрів, і тому позивач неправомірно відніс ці витрати до складу валових витрат.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно залишив без задоволення вимоги позивача про визнання недійсним спірного податкового повідомлення–рішення в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 3288 грн. та штрафної фінансової санкції у розмірі 766,65 грн.
Суд апеляційної інстанції також погоджується із висновком господарського суду стосовно того, що, відповідач у акті перевірки (т.1 арк.49) правомірно встановив, що позивачем порушені пункт 5.1 підпункт 5.2.1 пункту 5.2, пункт 5.4 статті 5, підпункт 8.2.2 пункту 8.2, підпункт 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме ним до балансової вартості витрат віднесена вартість витрат, понесених у 4 кварталі 2002 року, 2003 році, 1-му кварталі 2004 року на забезпечення найманих працівників (служби охорони, адміністративно–господарчого відділу банку) спеціальним (формовим) одягом, взуттям, обмундируванням на загальну суму 31336, грн., внаслідок чого позивачем завищені амортизаційні відрахування за 4 квартал 2002, 2003, 1 квартал 2004 рік на загальну суму 10731 грн., що вплинуло на донарахування податку на прибуток у розмірі 2804,40 грн. та штрафної санкції у розмірі 1478,26грн.
Оскільки формений одяг не відноситься до категорії спеціального одягу, то всі витрати щодо його придбання до складу валових витрат не включаються. Таким чином, податковий орган правомірно визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 2804,40 грн. та штрафної санкції у розмірі 1478,26 грн.
Крім того, актом перевірки встановлено (т.1 арк.46), що позивач у порушення підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7, підпункту 8.8.1 пункту 8.8 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (із змінами та доповненнями) та обмежень, встановлених пунктом 22.2 статті 22 “Прикінцевих положень” цього Закону в редакції Закону України від 25.03.2005 року №2505, у 1 кварталі 2005року до валових витрат відніс витрати у сумі 202969,22 грн. пов’язані із поліпшенням орендованого приміщення відділення ЗАТ “Донгорбанк” у м. Єнакієве (об’єкт основних фондів 1 групи), балансова вартість якого станом на початок звітного періоду, тобто на 01.01.2005 року склала 0 грн. Відповідач за дане порушення визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 50742,31 грн. та застосував штрафну санкцію у розмірі 10148,46 грн.
Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону “Про оподаткування” не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.
Згідно з підпунктом 8.8. пунктом 8.1 статті 8 цього Закону у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості відповідної групи основних фондів.
Пунктом 22 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005 року встановлено, що в 2005 році віднесення до валових витрат будь-яких витрат, передбачених абзацом першим підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону, та пов'язаних з поліпшенням основних фондів 2-4 групи, що підлягають амортизації, у тому числі витрат на поліпшення орендованих основних фондів, здійснюється у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості 2-4 групи основних фондів станом на початок звітного періоду, а по об'єктах основних фондів 1 групи, до валових витрат включаються витрати, що не перевищують суму у розмірі 10 відсотків до балансової вартості об'єкта, що ремонтується, станом на початок звітного періоду. ( Пункт 22.2 статті 22 в редакції Закону від 25.03.2005 року ). Згідно з прикінцевими положеннями ця частина Закону набирає чинності з дня опублікування, яке відбулося 31.03.2005 року у газеті “Урядовий кур’єр”.
Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону також встановлено, що його норми стосовно оподаткування прибутку підприємств поширюються на результати фінансово-господарської діяльності платника податку за наслідками податкового періоду, на який припадає дата набрання чинності цим Законом.
Із аналізу вищевикладеного вбачається, що норма пункту 22.2 статті 22 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції згідно з Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” має прямий припис на її застосування у 2005 році, тому позивач повинен був її застосувати з 1 кварталу 2005 року.
Пунктом 20 “Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів”, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. № 561, передбачено, що об'єкт операційної оренди відображається орендарем на позабалансовому рахунку обліку орендованих основних засобів за вартістю, вказаною в угоді про оренду.
Відповідно до пункту 21 цих Методичних рекомендацій затрати орендаря на поліпшення об'єкта операційної оренди, що визнаються ним капітальними інвестиціями за умовами, зазначеними у пунктах 29-31 цих Методичних рекомендацій, відображаються орендарем за дебетом рахунку капітальних інвестицій. Такі затрати зараховуються до складу основних засобів як первісна вартість нового об'єкта підгрупи 2.7 класифікації основних засобів, наведеної в пункті 7 цих Методичних рекомендацій.
Як вбачається із пункту 1.2 Договору оренди №58/10/04 від 28.04.2004 року вартість приміщення визначена за згодою сторін і складає 15786,32 грн. Згідно з Довідкою (т.4, арк24-25), вартість орендованого приміщення була оприбуткована на позабалансовому обліку ЗАТ “Донгорбанк” і складає 15786,32грн.
Тобто, позивач мав право у 1 кварталі 2005 року віднести до валових витрат витрати, що не перевищують суму у розмірі 10 відсотків від балансової вартості об'єкта, що ремонтується, у розмірі 1578,63 грн. (15786,32 х 10%). Таким чином, податковий орган неправомірно визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 394,66 грн.
Як встановлено підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Із наявного в матеріалах справи розрахунку відповідача кількість періодів 2 , сума штрафу 10% від недоплати 39,47 грн., розмір штрафу повинен бути не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 170грн.
З огляду на викладене податковий орган неправомірно визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 394,66 грн. та застосував штрафну фінансову санкцію у розмірі 170 грн.
Суд апеляційної інстанції також погоджується із висновком господарського суду стосовно того, що у іншій частині вимоги позивача не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Господарський суд правильно не прийняв до уваги посилання Банку на неправомірність застосування податковою службою пункту 22.2 статті 22 Закону “Про оподаткування прибутку” у редакції Закону України від 25.03.2005року №2505.
Позивач вважає, що відповідно до статті 1 Закону України “Про систему оподаткування” нова редакція закону повинна застосовуватися з початку нового бюджетного року, тобто з 01.01.2006 року.
Однак з таким твердженням позивача не можливо погодитися тому, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади –Верховної Ради України. Конституція України не передбачає пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України , який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Як вказано Конституційним судом України у пункті 3 мотивувальної частини рішенні по справі №4-зп від 03.10.1997 року (справа про набуття чинності Конституцією України), конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Крім того, у акті перевірки відповідачем встановлено (т.1 арк.49), що позивач у порушення підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” невірно проводив розподіл придбаних основних фондів по групам 1,2, а відповідно й нарахування амортизаційних відрахувань за рахунок збільшення балансової вартості 2–ї групи основних фондів по понесеним у 4 кварталі 2002 року, 2-3 кварталах 2004 року витратам на охоронно–пожежну сигналізацію на загальну суму 607510 грн. (зазначені витрати повинні були відноситися до 1-ї групи основних засобів із застосуванням відповідних норм амортизації), внаслідок чого завищено суму амортизаційних відрахувань за 2003рік - 1 квартал 2005 року на суму 192970 грн., що вплинуло на донарахування податку на прибуток у розмірі 53262,30 грн. у тому числі: за 2003 рік на суму 100396 грн., що вплинуло на донарахування податку на прибуток у розмірі х 30% на суму 30118,8 грн.; за 2004рік на суму 75645 грн., що вплинуло на донарахування податку на прибуток у розмірі х 25% на суму 18911,25 грн.; за 1 квартал 2005 року на суму 16929 грн., що вплинуло на донарахування податку на прибуток у розмірі х 30% на суму 4232,25 грн.
У відповідності до підпункту 8.2.2. пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.
Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в розмірі (в розрахунку на податковий квартал) передбаченому у підпункті 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме : група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків.
Господарський суд правомірно вказав на те, що пунктом 25 “Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів”, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 року № 561, передбачено, що амортизація основних засобів нараховується із застосуванням методів, визначених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92 (далі–Положення). Сума нарахованої амортизації відображається за дебетом рахунків обліку витрат діяльності, виробництва і капітальних інвестицій у кореспонденції з рахунком обліку зносу (амортизації) необоротних активів.
Дане Положення (стандарт) 7 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.
Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ).
Згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) 7 терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:
Амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Група основних засобів - сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.
Об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.
Національний банк України постановою від 22.11.2002 року №446 “Про затвердження Положення про порядок нарахування амортизації основних засобів, необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів у системі Національного банку України” , яке розроблено відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” та 8 “Нематеріальні активи”, відніс систему охоронно –тривожної сигналізації (код 240400) та систему пожежної сигналізації (код 240260) до 2 групи.
Відповідно до статті 41 Закону України “Про Національний банк України” та з метою забезпечення бухгалтерського обліку деяких видів операцій з необоротними активами у комерційних банках України Правління Національного банку України постановою від 11.12.2000 року №475 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.12.2000 року №960/5181) із змінами і доповненнями, затвердило “Інструкцію з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України” (надалі Інструкція) у якій визначені методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції з основними засобами та іншими необоротними матеріальними активами, а також з нематеріальними активами банків України. Інструкція побудована на підставі основних принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та системи національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Дана Інструкція втратила чинність на підставі Постанови Національного банку №480 від 20.12.2005 року. Тобто діяла у період з 2003 року по 1 квартал 2005 року, тобто в період, який відображений у акті перевірки.
Відповідно до пункту 1.3. Інструкції основним завданням бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів є своєчасне та правильне відображення в обліку операцій з придбання, поліпшення, переоцінки та вибуття основних засобів і нематеріальних активів на підставі первинних документів, а також нарахування їх амортизації (зносу) та відображення в обліку операцій про лізинг (оренду) необоротних активів.
Ця Інструкція регулює лише питання фінансового обліку зазначених вище операцій і не стосується їх податкового обліку.
Однак, відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Пунктом 1.6 Інструкції передбачено, що комплекс охоронно-пожежної сигналізації може обліковуватись як окремий інвентарний об'єкт основних засобів.
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за групами, а з метою зручності ведення бухгалтерського обліку банки самостійно, на підставі зазначених груп, установлюють класифікацію основних засобів, а також визначають групи залежно від виду та способу використання нематеріальних активів у своїй діяльності (пункт1.7 та 1.8 Інструкції). Тобто, банки самостійно визначають класифікацію основних засобів. Крім того, якщо об'єкт основних засобів складається з частин, то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів (пункт 4 Положення (стандарту) 7).
Таким чином, судова колегія вважає, що позивач обґрунтовано відніс систему охоронно–пожежної сигналізації до 2 групи і його вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення–рішення у частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 53262,30 грн. та штрафної санкції у розмірі 35259,29 грн. є обґрунтованими.
Контролюючим органом у акті перевірки також встановлено (т.1 арк.33), що позивачу у порушення підпункту 4.1.2 пункту 4.1, підпункту 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включив до складу валового доходу суму нарахованих відсотків в 1 кварталі 2005 року у сумі 1156,40 грн.
Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.
Згідно з підпунктом 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 цього ж Закону датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором.
Як правильно вказано судом першої інстанції, відповідно до пункту 3 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
В ході судового розгляду було встановлено, що також підтверджується позивачем, при заповненні податкової декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2005 року була припущена помилка, сума валових доходів у вигляді нарахованих відповідно до кредитного договору №68 від 11.11.2004 року процентів за останній робочій день 2004 року була занижена на 1156,40 грн. Однак, позивач зазначає, що ним у тому ж звітному періоді були не задекларовані та занижені валові витрати на суму 14673,18 грн. і переплачений податок на прибуток у розмірі 3700 грн., що не було враховано відповідачем.
Із наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що перевірка була здійснена за період з 01.10.2002 року по 31.03.2005 року. У пункті 1.1. акту перевірки зазначено, що перевірка проводилася з 21.06.200 5року по 05.08.2005 року, тому твердженням позивача не заслуговують на увагу.
Підпункт 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачає, що до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 цього ж Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.
З огляду на це, позивач мав право подавати або не подавати уточнюючий розрахунок з урахуванням своїх помилок, або врахувати ці помилки в наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Позивач подав до податкової служби уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку із виправленням самостійно виявлених помилок за 1 півріччя 2005 року–22.08.2005 року, тобто після закінчення перевірки 05.08.2005 року.
Відповідно до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків.
Висновки акту перевірки щодо заниження валового доходу за 1 квартал 2005 року на суму 1156,40 грн. позивачем належними доказами не спростовані.
Відтак відповідач правомірно донарахував податок на прибуток у розмірі 289 грн. та застосував штрафну санкцію у розмірі 54,80 грн.
З огляду на вказане, суд першої інстанції правомірно задовольнив частково позовні вимоги позивач.
Приймаючи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова господарського суду Донецької області відповідає діючому законодавству та фактичним обставинам справи, а мотиви, із яких надані апеляційні скарги не можуть бути підставою для її скасування.
Керуючись статтями 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства “Донгорбанк” м. Донецьк і Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову господарського суду Донецької області від 11.04.2006 року у справі №34/19а залишити без задоволення.
Постанову від 11.04.2006 року господарського суду Донецької області у справі №34/19а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини ухвали.
Повний текст ухвали буде надіслано сторонам у справі в 5-ти денний строк з дня її прийняття.
Головуючий: М.В. Калантай
Судді: Г.Я. Старовойтова
Р.М. Українська
Надруковано 7 примірників:
1 –у справу
2 –сторонам у справі
3 –ДАГС
1 –ГС Донецької області