ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2008 р. | № 26/98-07-1887 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Одеської залізниці |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 р. |
у справі | № 26/98-07-1887 |
господарського суду | Одеської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Агроресурси" |
до | 1) Одеської залізниці, 2) Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Укртатнафта" |
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: | Південна залізниця |
про | стягнення 10 216,43 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | — не з'явились; |
відповідача-1: | — не з'явились; |
відповідача-2: | Полоненко О.А., дов. № 55 від 24.12.2007 р.; |
третьої особи: | — не з'явились; |
В С Т А Н О В И В:
У березні 2007 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Агроресурси" (далі –Фірма) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Одеської залізниці (найменування відповідача наведено з урахуванням заяви Фірми від 15.06.2007 р., а. с. 50) 10 216,43 грн. збитків у зв'язку з нестачею вантажу.
Позовні вимоги Фірма обґрунтовувала тим, що 20.08.2006 р. за залізничною накладною № 43896971 вантажовідправником –Закритим акціонерним товариством "Торговий дім "Укртатнафта" (далі –Товариство) на її адресу у вагоні (контейнері) № 72850852, запломбованому двома ЗПУ "Альфа-М" та однією ЗПУ "Варта-Універсал-М", було відправлено продукцію (дизельне паливо) у кількості 48,200 т, однак 23.08.2006 р. при видачі вантажу станцією Кульбакіно Одеської залізниці було встановлено відсутність двох ЗПУ "Альфа-М" та нестачу продукції у кількості 2,713 т, вартість якої становить 10 216,43 грн., яка підлягає стягненню на підставі норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 (далі –Статут залізниць України).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.05.2007 р. Товариство залучено до участі у справі у якості іншого відповідача.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.07.2007 р. (суддя Никифорчук М.І.) в задоволенні позовних вимог Фірми відмовлено та звільнено Товариство від цивільної відповідальності. Рішенням мотивовано тим, що Фірма пропустила встановлений ст. 136 Статуту залізниць України шестимісячний строк позовної давності, про застосування якого заявила Одеська залізниця, що у відповідності до ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові. Звільнення Товариства від цивільної відповідальності здійснено господарським судом через те, що первісно позов був пред'явлений до Одеської залізниці як до перевізника, а залучення Товариства у якості іншого відповідача відбулось за ініціативою суду при розгляду справи по суті.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 р. (колегія суддів: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Петров М.С.) рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2007 р. скасовано, а позовні вимоги Фірми задоволено частково: з Одеської залізниці стягнуто збитки, пов'язані з нестачею вантажу, у розмірі 7 688,00 грн., а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено та звільнено Товариство від відповідальності. Постанова мотивована тим, що виходячи з норм Цивільного кодексу України, строк позовної давності у даній справі складає не шість місяців, а один рік, у зв'язку з чим його не було пропущено Фірмою, через що Одеська залізниця на підставі норм Статуту залізниць України зобов'язана відшкодувати Фірмі збитки, завдані нестачею вантажу (дизельного пального), з урахуванням норм природної втрати і граничного розходження визначення маси вантажу.
Залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2007 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги Одеська залізниця обґрунтовує тим, що господарський суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, яка оскаржується, не застосував ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 136 Статуту залізниць України, надав неправильну оцінку доказам по справі.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Залізниці, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 р. –без змін. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує тим, що доводи, викладені Залізницею у касаційній скарзі, є безпідставними.
Фірма та Південна залізниця не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційну скаргу Залізниці до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Залізниці підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Постановою, яка оскаржується, Товариство було звільнено від відповідальності з тих підстав, що ним були належним чином виконані зобов'язання з передачі Залізниці 48,200 т дизельного палива у вагоні (контейнері) № 72850852 з наявними та справними двома ЗПУ "Альфа-М" та однією ЗПУ "Варта-Універсал-М", а нестача вказаного вантажу виникла з вини Залізниці.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, проте вони не є підставою для звільнення Товариства від відповідальності, але є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог Фірми до Товариства.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги Фірми, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що Фірма не пропустила строк позовної давності.
Проте вказаний висновок є необґрунтованим з таких підстав.
Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені у ст. ст. 257 та 258 Цивільного кодексу України.
Однак, частиною другою ст. 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними щодо норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.
Частина п'ята ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 136 Статуту залізниць України, встановлюють шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення.
Виходячи з принципу рівності суб'єктів господарювання, з урахуванням частини другої ст. 9 Цивільного кодексу України та ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту –з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (складання комерційного акту, акту загальної форми, списання коштів з особового рахунку тощо).
Місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Фірма пропустила встановлений шестимісячний строк для пред'явлення позову до Залізниці: відповідний комерційний акт (БА № 104357*/9) було складено 23.09.2006 р., а позов було пред'явлено у березні 2007 р.
Будь-яких пояснень щодо поважності причин, з яких було пропущено строк позовної давності, Фірма господарському суду першої інстанції не надала.
Залізниця у відзиві, поданому до місцевого господарського суду, зазначила про пропуск Фірмою строку позовної давності, а її представник у судовому засіданні заявив про застосування у даній справі вказаного строку (про що зазначено у рішенні господарського суду Одеської області від 13.07.2007 р.).
Відповідно до частини четвертої ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з частиною першою ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 р. підлягає скасуванню як така, що прийнята без урахування наведеного, тобто з порушенням норм матеріального права.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.07.2007 р. Фірмі обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог до Залізниці у зв'язку з пропуском строку позовної давності, проте при його прийнятті не було враховано твердження, наведеного вище у даній постанові, про вирішення спору щодо позовних вимог до Товариства, у зв'язку з чим вказане рішення підлягає відповідній зміні шляхом викладення його резолютивної частини в іншій редакції.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Одеської залізниці задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 р. у справі № 26/98-07-1887 господарського суду Одеської області скасувати.
Рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2007 р. у справі № 26/98-07-1887 змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції: "У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Агроресурси" до Одеської залізниці та Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Укртатнафта" відмовити".
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало