Олевський районний суд Житомирської області    

 Справа № 2-а-844/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06 травня 2011 року                                                                                     м. Олевськ

Суддя Олевського районного суду Житомирської області Волощук В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення (УПСЗН) Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення допомоги громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області неправомірними, та стягнути на його користь з відповідача 2189,80 грн. допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, за період з 01 вересня 2010 року по 01 березня 2011 року, зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати кошти, передбачені ст.37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, мотивуючи свої вимоги тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на зазначені пільги. Також просить допустити виконання постанови суду в частині стягнення невиплачених коштів до негайного виконання.

Позивач  в судове засідання не з’явився, згідно поданої письмової заяви, просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник УПСЗН Олевської РДА Житомирської області в судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про одержання повістки, не повідомив про причини неявки, тому справа розглядається без його участі.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії. Територія, на якій проживає позивач з дітьми, а саме с.Жубровичі Олевського району Житомирської області відповідно до “Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  № 106 від 23 липня 1991 року –відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, що стверджується копією паспорту, довідкою з місця проживання, посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Позивач отримує щомісячно допомогу в розмірі 2,10 гривень, тобто отримує виплати в розмірах, передбачених  постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836, всупереч нормам Закону України  “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, що стверджується обставинами, зазначеними у запереченні відповідача, довідкою УПСЗН Олевської РДА.           

Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ з яких слідує, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога на придбання чистих продуктів харчування у зоні гарантованого добровільного відселення –40 % від мінімальної заробітної плати, яка встановлена на час виплати. Допомога нараховується та виплачується за місцем проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

В даному випадку Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ визначає порядок і розміри допомоги.

Виплата допомоги по постанові КМ України від 26 липня 1996 року № 836 є неправомірною, оскільки постанова суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.  

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх

утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Відповідно до п. 2 «Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  затвердженого Постановою КМУ від 20 вересня 2005 року № 936 слідує, що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються управління праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій.

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивача у його праві на отримання допомоги в розмірах, зазначених в ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, чим порушив його право на соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи.           

Як вбачається з  адміністративного позову, позивач просить про захист своїх прав на отримання  допомоги як особа, яка постійно проживає  на території радіоактивного забруднення.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, слід керуватися тим, що відповідно до положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зазначена допомога призначається і виплачується управлінням  праці та соціального захисту населення.

З огляду на те, що спеціальним Законом, який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, функції щодо призначення та виплати відповідної доплати  віднесено до компетенції органів соціального забезпечення, тому суд не уповноважений здійснювати розрахунки сум зазначеної допомоги, а також стягувати вказану  суму.

Також позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково з урахуванням вимог ст. 99 КАС України, яка передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач дізнався про порушення своїх прав 10 березня 2011 року при отриманні довідки в управлінні праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації про отримувані кошти. Натомість позовні вимоги стосуються періоду з 01 вересня 2010 року по 01 березня 2011 року, тобто понад встановлений законом шестимісячний строк. Клопотання про поновлення строків звернення до суду від позивача не надходило, доказів щодо поважності причин пропуску зазначеного строку позивачем не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача та зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області провести перерахунок та виплату позивачу допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 10 вересня 2010 року по 01 березня 2011 року.          

Враховуючи те, що позовна вимога стосовно негайного виконання постанови суду в частині стягнення на користь позивача з відповідача заборгованості, передбаченої ст.37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, не мотивована та не обґрунтована, то в цій частині позову слід відмовити.

Також позивачу в частині зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати допомогу як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ слід відмовити, оскільки суд, відповідно до ст.ст.105, 162 КАС України, має зазначити початкову та кінцеву дату здійснення такого нарахування і не може на майбутнє передбачати певні дії.

Статтею 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності.  

Відповідач є розпорядником коштів на вказані видатки, проте допустив протиправну бездіяльність і позивачу в добровільному порядку заборгованості  у повному обсязі не виплатив.

Керуючись ст.ст. 8, 22 Конституції  України, ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28.02.1991 року (зі змінами і доповненнями),    ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99, 122, 128, 159, 162, 163, 167, 186  КАС України,      

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення допомоги громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення – задовольнити частково.

Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області щодо виплати ОСОБА_1 допомоги не у відповідності із ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ – протиправними.

Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомогу як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до  ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“,  встановивши її на рівні 40 % мінімальної заробітної плати визначеної законодавством щомісячно, з 10 вересня 2010 року по 01 березня 2011 року, з урахуванням проведених виплат.

Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області  звільнити від сплати державного мита на підставі п.7  ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

ОСОБА_1 звільнити від сплати державного мита на підставі  п.18 ч.1  ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».  

В решті позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.          

Постанова може бути оскаржена в Житомирський апеляційний адміністративний суд через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:В. В. Волощук