ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2008 р. | № 1/16-27/4 (1/119-5/42, 1/856-20/345) |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів (далі –Управління)
на рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2007 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007
зі справи № 1/16-27/4(1/119-5/42, 1/856-20/345)
за позовом прокурора Галицького району м. Львова, м. Львів, в інтересах держави в особі Управління
до релігійної організації курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви, м. Львів (далі –Релігійна організація), та
адвокатського об’єднання “Адвокатська фірма “Верховенство права”, м. Львів (далі –Адвокатське об’єднання)
про розірвання договору і виселення з приміщення та
зустрічним позовом Адвокатського об’єднання
до Управління
про спонукання до укладення договору.
Судове засідання проведено за участю представників:
Управління –не з’яв.,
Релігійної організації –не з’яв.,
Адвокатського об’єднання –Мудрого Б.Я.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2005 рішення місцевого господарського суду від 25.03.2004 зі справи № 1/119-5/42 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У новому розгляді справа одержала номер 1/856-20/345 (1/119-5/42).
Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2006 рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 із зазначеної справи скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У повторному новому розгляді справа одержала номер 1/16-27/4(1/119-5/42, 1/856-20/345).
Рішенням господарського суду Львівської області від 18.05.2007 (суддя Судова-Хомюк Н.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М. –головуючий, судді Гнатюк Г.М. і Мирутенко О.Л.), у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з недоведеності позовних вимог за обома позовами.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Управління просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким щодо позовних вимог за первісним позовом провадження у справі припинити, а в задоволенні зустрічного позову –відмовити. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права та невідповідністю висновків господарського суду обставинам справи.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 04.04.1995 управлінням комунального майна м. Львова (правонаступником якого є Управління) і Львівським Архієпархіальним Управлінням Української Греко-католицької церкви (далі –Архієпархіальне управління, правонаступником якого є Релігійна організація) укладено договір № 6524 (далі –Договір № 6524) оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Чайковського, 11 (далі –нежитлові приміщення);
- Договором № 6524 передбачалося право орендаря (Архієпархіального управління) передати орендовані нежитлові приміщення в суборенду Адвокатському об’єднанню, а також можливість передачі останньому як суборендареві права на приватизацію;
- 01.05.1995 Архієпархіальним управлінням (орендар) та Адвокатським об’єднанням (суборендар) укладено договір на оренду нежитлових приміщень (далі –Договір від 01.05.1995). Відповідно до цього договору:
· орендар передав у суборенду нежитлові приміщення загальною площею 45 кв. м;
· згідно з пунктами 2.2, 2.4 суборендар зобов’язувався сплачувати орендну плату в розмірі, встановленому законодавством, шляхом перерахування коштів до каси орендаря до 30 числа останнього місяця кварталу; здійснювати оплату суборендар зобов’язувався “після завершення ремонтних робіт і в перший місяць налагодження діяльності об’єднання”;
- за твердженням позивача, заборгованість орендаря з орендної плати станом на жовтень 2003 року складала 20 162, 03 грн. У зв’язку з цим прокурор, яким подано позов, та позивач просять розірвати Договір № 6524;
- Релігійна організація подала до суду клопотання про відмову від Договору № 6524. Це клопотання місцевим господарським судом не взято до уваги, “оскільки сторони мають право самостійно погодити припинення договірних відносин, але у разі відсутності судової справи про розірвання договору оренди та виселення з приміщень”;
- пунктом 2 Договору № 6524 визначено, що орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради народних депутатів від 10.02.1994 компенсує орендареві місячну орендну плату в розмірі 100%;
- у довідці контрольно-ревізійного відділу у м. Львові від 25.10.1994 “Про наслідки перевірки ЛКП “Княже місто” по питанню оренди нежитлових приміщень по вул. Чайковського, 11” також зазначається, що у Договорі № 6524 “відсутня визначена сума орендної плати”;
- згідно з Договором від 01.05.1995 суборендар (Адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснювати орендну плату в розмірі, встановленому законодавством, але не менше 10 доларів США, українською валютою за курсом Національного банку України; за згодою орендаря плата може здійснюватись і в натуральній або грошово-натуральній формі.
За висновком місцевого господарського суду, “дані обставини заперечують сам факт сплати орендної плати первісним орендарем –Релігійною організацією, та не визначають конкретну особу –отримувача коштів по сплаті орендної плати, згідно договору від 01.05.95”;
- Релігійна організація не займає нежитлові приміщення за зазначеною адресою;
- рішенням господарського суду Львівської області від 28.12.2004 зі справи № 1/968-22/340 було задоволено позовні вимоги управління комунального майна Львівської міської ради (правонаступником якого є Управління) про виселення Адвокатського об’єднання із займаних нежитлових приміщень. Постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2006 відповідні рішення місцевого господарського суду від 28.12.2004 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.2005 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, на момент розгляду справи № 1/16-27/4 провадження у справі № 1/968-22/340 зупинено;
- Адвокатським об’єднанням не подано суду жодних доказів та не зазначено правових підстав, які свідчили б про наявність у названого об’єднання переважного права на укладення договору оренди нежитлових приміщень. Цим об’єднанням не подано й доказів порушення управлінням комунального майна Львівської міської ради приписів нормативно-правових актів, що регулюють відповідне питання, в тому числі статті 9 Закону України “Про орендну державного та комунального майна”, Положення про оренду державного та комунального майна громади міста Львова (затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 11.01.2001 № 880), рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.07.2001 № 308 “Про забезпечення механізму реалізації ухвали від 11.01.2001 № 880 “Про врегулювання питання оренди майна територіальної громади м. Львова”.
Причиною подання даної касаційної скарги стала незгода Управління з рішеннями попередніх судових інстанцій в частині відмови в задоволенні первісного позову в цій справі. Скаржник вважає, що провадження зі справи у відповідній частині підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмета спору. При цьому скаржник посилається, зокрема, на те, що:
- під час розгляду справи № 1/119-5/42 в суді першої інстанції Релігійна організація подала клопотання про відмову від Договору № 6524 і позивачем (Управлінням) така відмова “прийнята в судовому засіданні”;
- таким чином, “на даний час договірні відносини між позивачем та відповідачем (за первісним позовом) відсутні”.
З відповідними доводами скаржника погодитися не можна.
Дійсно, попередніми судовими інстанціями встановлено наявність у матеріалах справи поданого до суду клопотання Релігійної організації про відмову від зазначеного договору.
Частиною третьою статті 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено можливість розірвання договору оренди за погодженням сторін.
Водночас названий Закон не встановлює якогось спеціального порядку розірвання договору оренди державного та комунального майна, тому таке розірвання здійснюється в порядку, встановленому відповідним законодавством України.
Із з’ясованих попередніми судовими інстанціями обставин справи вбачається, що Договір № 6524 підпадає під ознаки господарського договору в розумінні статті 179 Господарського кодексу України, а зобов’язання між його сторонами є господарським у значенні статті 173 названого Кодексу, згідно з якою господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, в тому числі передати майно, сплатити гроші.
Порядок розірвання господарських договорів установлено статтею 188 Господарського кодексу України, якою, зокрема, передбачено таке:
- сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором;
- сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У даному разі, як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, зазначеного обов’язкового порядку розірвання договору дотримано не було: Релігійна організація не надсилала Управлінню пропозиції щодо розірвання Договору № 6524 (відтак Управління не одержувало й не розглядало їх), а натомість звернулася до суду (а не до другої сторони за договором), і не з відповідною пропозицією, а з “клопотанням про відмову” від договору, тим часом як можливість відмови від господарського договору Господарським кодексом України взагалі не передбачена.
Таким чином, немає підстав для висновку про відсутність Договору № 6524 як предмета спору за первісним позовом на час розгляду даної справи попередніми судовими інстанціями, а відтак і для припинення провадження у справі за цим позовом. До того ж необхідно відзначити, що первісний позов заявлявся не лише про розірвання договору, а ще й про виселення з нежитлових приміщень, і в цій частині він також підлягав обов’язковому розглядові, що господарськими судами й здійснено.
Відповідно до статей 26, 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України; у разі розірвання договору оренди орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди.
З’ясувавши, що:
- вимогу про розірвання Договору № 6524 заявлено у зв’язку із заборгованістю з орендної плати;
- позивачем за первісним позовом не доведено наявності такої заборгованості, а тому відсутні й підстави для розірвання зазначеного договору;
- відповідач за первісним позовом орендованих ним нежитлових приміщень фактично не займає, -
попередні судові інстанції з урахуванням наведених законодавчих приписів дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову зі справи.
Не береться до уваги посилання скаржника на те, що “звільнення орендаря (Релігійної організації) від сплати орендної плати не стосується суборендаря (Адвокатське об’єднання) і не позбавляє його обов’язку сплачувати орендну плату за користування орендованим майном…” Із зазначених вище обставин справи вбачається, що відносини між Управлінням і Релігійною організацією регулювалися Договором оренди № 6524, а відносини між Релігійною організацією і Адвокатським об’єднанням –договором суборенди від 01.05.1995, і за цим останнім назване об’єднання (як суборендар) мало зобов’язання, в тому числі з внесення відповідної плати, саме перед Релігійною організацією, а не перед Управлінням.
Не є підставою для задоволення касаційної скарги й довід скаржника про те, що судом першої інстанції “не було розглянуто клопотання” Управління про “виключення АО “Верховенство права” з числа відповідачів та залучення його до справи в якості третьої особи”. Частина перша статті 24 ГПК України надає господарському суду право до прийняття рішення залучати, в тому числі й за своєю ініціативою, до участі у справі іншого відповідача, яким у даному випадку й було залучено за первісним позовом Адвокатське об’єднання.
Що ж до зустрічного позову, то названі судові інстанції в його розгляді правильно застосували припис статті 33 ГПК України, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу, зокрема, своїх вимог і з’ясували в зв’язку з цим недоведеність позивачем за зустрічним позовом обставин, які свідчили б про наявність у нього переважного права на укладення договору оренди.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 зі справи № 1/16-27/4(1/119-5/42, 1/856-20/345) залишити без змін, а касаційну скаргу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов