Справа № 2-384/11

 РІШЕННЯ  

іменем України

13 липня 2011 року                                                                   Верхньодніпровський районний суд

                                                                                                     Дніпропетровської області

в складі:

головуючого - судді Дігтярь Н.В.

при секретарі - Демяненко С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Верхньодніпровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики,

                                                                   В С Т А Н О В И В:

       До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 15000грн., інфляційних збитків за час прострочення  повернення боргу в розмірі 735грн. та пені в розмірі 9150грн., посилаючись на те, що 31 липня 2009р він позичив в борг відповідачу 15000грн., на строк  до 31 липня 2010року, про що між ними було укладено договір позики в письмовій формі в присутності двох свідків. У встановлений договором позики строк відповідач борг йому не повернув. Умовами договору також передбачено сплату пені в розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення строку повернення позики, що становить 9150грн.

       ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, посилаючись на те, що в період 2008-2010рр він працював без офіційного працевлаштування на ОСОБА_1 регіональним представником торгівельної марки «Файна», офіс якої знаходився у м.Дніпропетровськ. В грудні 2009р ОСОБА_1 запропонував йому під умовою подальшої співпраці підписати чисті бланки договору позики та розписки про отримання грошей, щоб він не міг привласнити кошти ОСОБА_1 або товар, до яких за умовами співпраці, він мав вільний доступ. Він погодився, отримав від ОСОБА_1 декілька бланків договору позики та розписки, надрукованих на принтері, підписав по одному договору позики та розписки, які відразу передав ОСОБА_1, не маючи гадки як останній використає договір та розписку.  

      Лише в березні 2011р, після звернення ОСОБА_1 до суду, йому стало відомо, що останній заповнив підписані ним бланки договору позики та розписки на суму 15000грн. та вимагає від нього їх сплати. Вказані в договорі позики свідки є близькими знайомими ОСОБА_1, а свідок ОСОБА_3 був безпосереднім його, ОСОБА_2., керівником.

       ОСОБА_1 навмисне ввів його в оману з приводу підписання договору позики та розписки, ніяких грошових коштів він від нього не отримував, договір від 31 липня 2009року може бути визнаний недійсним за підставами ст..230 ЦК України та ст.215 ЦК України.

       В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, посилаючись на ті обставини, що ОСОБА_2 взяв у нього в борг 15000грн., про що між ними було укладено в письмовій формі договір позики та крім того, відповідачем написана розписка про отримання грошей, які передавалися в присутності двох свідків.

        З ОСОБА_2 вони знайомі з 2005року, він працював замісником директора на фірмі «Файна»м.Дніпропетровськ, а ОСОБА_2 підшукував клієнтів для фірми. Офіційно в трудових відносинах або договірних відповідач з фірмою «Файна»не перебував. Гроші в борг відповідач просив для відшкодування шкоди, завданої ним в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Бланк договору він взяв з Інтернету, заповнював бланки він особисто о, а підписав ОСОБА_2 під час отримання грошей. Позика відбувалася в присутності свідків Шинова- генерального директора фірми «Файна» та ОСОБА_3- стороння особа. До позики грошей він передавав відповідачу пусті бланки договору позики та розписки для ознайомлення.

       Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, свої позовні вимоги підтримав. Пояснив, що в борг грошей у позивача не брав, підписав на вимогу позивача пусті бланки договору позики та розписку, щоб залишити і надалі на роботі у позивача, де працював неофіційно. Позивач пояснив, що це необхідно, якщо він, ОСОБА_2 зникне з його грошима. При цьому вони не обговорювали, що в такому разі буде с бланком договору позики, який він підписав, він розраховував на порядність позивача.

      Вважає, що обман з боку позивача полягає в тому, що позивач завірив його, що підписані ним бланки будуть використані тільки в разі, якщо він заборгує позивачу товар або гроші за його реалізацію. Але боргу перед позивачем при припиненні співпраці, в 2010році він не мав.  При підписанні вказаних бланків, свідків, які вказані в договорі позики, не було. Бланки йому передавав ОСОБА_3, який був неофіційним його керівником.

        Суд,  вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, вважає, що вимоги позивача  ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 задоволенню не піддягають  за слідуючими підставами:

       31 липня 2009 року позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_2 15000грн., строком на 12 місяців, що підтверджується  договором позики від 31 липня 2009р, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та розпискою ОСОБА_2 від 31.07.2009року про отримання грошової суми від ОСОБА_1 у розмірі 15 000грн. за договором позики. Укладеним 31 липня 2009року.

       Відповідно до ст.1046 за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж виду та тієї ж якості

        За вимогами ст.1049 ЦК України, на яку посилається позивач, як на підставу позовних вимог - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роді та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

       Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

       Таким чином, відносини між сторонами з позики грошової суми підтверджуються договором позики та розпискою позичальника ОСОБА_2, строк повернення грошової суми за якими настав  31 липня 2010року.

        Відповідач ОСОБА_2 підтвердив суду, що на договорі позики та розписці від 31 липня 2009р стоїть його підпис, вчинений ним особисто, але посилається на ті обставини, що на момент підписання ним вказаних договору позики та розписки це були незаповнені бланки, які запечатані на принтері, не мали рукописного тексту.

       Пояснення відповідача ОСОБА_2 заперечуються показаннями свідків ОСОБА_4

та  ОСОБА_3

        Так, свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що два роки тому 31 липня 2009р ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 в борг 15000грн. Передача грошей відбулася в його присутності. Йому відомо, що гроші відповідач позичав для відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, учасником якої він був. Договір позики та розписка були складені на печатних бланках, рукопис ний текст яких заповнив позивач ОСОБА_1, а підписав відповідач ОСОБА_2 Про співпрацю відповідача з фірмою «Файна», комерційним директором якої є позивач, та в приміщенні якої мала місце позика 15000грн., йому нічого невідомо. Він як свідок підписав договір позики та розписку.

       Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що декілька років перебував з відповідачем ОСОБА_2 в дружніх стосунках, з 2008р допомагав йому неофіційно в його роботі,  а він в свою чергу займався реалізацією товару фірми «Файна»м.Дніпропетровськ, з якою співпрацював. В 2009р останній потрапив в дорожню пригоду і для відшкодування шкоди попросив в нього позичити грошей. Оскільки він не мав вільних грошових коштів, він попрохав ОСОБА_1, з яким працював, позичити ОСОБА_2 гроші. ОСОБА_1 довіряв йому, тому поголився позичити гроші. ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 чисті бланки договору позики та розписки, з машинописним текстом, він особисто передав їх ОСОБА_2 для ознайомлення. Після чого в кінці липня - на початку серпня 2009р вони приїхали з ОСОБА_2 на фірму «Файна», де ОСОБА_2 від ОСОБА_1 отримав в його присутності та в присутності іншого свідка ОСОБА_4 в борг 15 тисяч гривень. При цьому позивач заповнив власноруч бланки договору займу та розписку, які за два тижні до цього він передавав ОСОБА_2, а той власноруч їх підписав. До цього часу відповідач борг позивачеві не повернув. ОСОБА_1 просив у нього допомоги вплинути на відповідача, щоб той повернув борг. Але він не зміг цього зробити.

      Відповідач суду підтвердив, що він дійсно перебував з ОСОБА_3 в дружніх стосунках до сьогоднішнього дня розгляду справи, не сварилися,  але чому свідок його оговорює пояснити не може.  

      Таким чином, в ході судового розгляду достовірно встановлено з договору позики, розписки та пояснень свідків ОСОБА_4 та  ОСОБА_3, що відповідач 31 липня 2009р отримав у позивача в борг грошові кошти в сумі 15000грн., на строк до 31 липня 2010року.

      Доводи відповідача про те, що він грошові кошти в сумі 15000грн. в борг у позивача не отримував, а підписав чисті бланки договору позики та розписки, з ціллю продовжити в подальшому співпрацювати з позивачем, суд не приймає, оскільки належних доказів даних обставин відповідач суду не надав.

       Посилання  ОСОБА_2 в заперечення позовних вимог ОСОБА_1, на ті обставини, що відшкодування ним майнової шкоди, завданої з його вини іншій особі в результаті ДТП,  відбулося частково 24 липня 2009р, а частково 16 серпня 2009р, про що свідчать розписки деякої особи ОСОБА_5, тому він не міг брати 31 липня 2009р грошові кошти у позивача для відшкодування майнової шкоди завданої в результаті ДТП, не можуть заперечувати обставини виникнення правовідносин, які склалися між сторонами в результаті позики грошових коштів 31 липня 2009р, оскільки отримання позики ОСОБА_2 у ОСОБА_1 не є кредитним договором, за яким кредитування має цільове призначення і ціль грошової позики в договорі позики як направленої на відшкодування шкоди, не визначена.

       Тому суд вважає обставини, на які посилається ОСОБА_1 в своїх позовних вимогах, знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду і його позовні вимоги підлягають задоволенню в части ні стягнення з відповідача грошових коштів за договором позики 15000грн..

        Крім того, умовами договору позики від 31 липня 2009р –п.5.5 передбачено, що за несвоєчасне повернення грошових коштів, позичальник платить позикодавцю пеню в розмірі 0,5% суми заборгованості за кожен день прос рочки. За вимогами  позивача- період стягнення пені становить з 1 серпня 2009р по 30 листопада 2010р, всього 122 дні –9150грн. Подальший період стягнення  позивачем не заявлено.

      Не підлягають задоволенню вимоги  позивача в частині стягнення інфляційних збитків за час прострочення в сумі 735грн, оскільки договором передбачено таку штрафну санкцію як пеня.

        Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом про визнання недійсним договору позики, оскільки

        Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, на яку, як на підставу позовних вимог, посилається позивач- якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий право чин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування

         За ч.1 ст.229 ЦК України- істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

         Позивач за зустрічним позовом посилається на обман з боку відповідача, який виявився в тому, що позивач завірив його, що підписані ним бланки будуть використані тільки в разі, якщо він заборгує позивачу  гроші.  Але суд вважає безпідставними такі вимоги позивача, оскільки позивачем не надано доказів обману його з боку позивача.

         Фактично позивач посилається на обставини, що він взагалі не укладав договору позики з позивачем, що заперечується вищенаведеними доказами  договором позики, розпискою та поясненнями свідків. Але за підставами ст.1051 ЦК України ОСОБА_2 договір позики не оспорює. А також не оспорює саму розписку про отримання грошових коштів в розмірі 15000грн.

         Відсутні також підстави для визнання недійсним договору позики за вимогами ст.215 ЦК України - недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. Так, позивачем не вказано, які саме вимоги ст.203 ЦК України не були додержані під час укладання договору позики. А в ході судового розгляду не встановлено обставин недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, встановленими частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст..203 ЦК України: зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки іншого не доведено. Волевиявлення ОСОБА_2 було вільним, направлено на отримання позики. Що свідчать вищенаведені докази. Правочин був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, про що свідчить розписка ОСОБА_2

        Позивач не звертався в правоохоронні органи з приводу проти правних дій відносно нього з боку ОСОБА_1, в частині спонукання підписати бланки  договору позики та розписки.

        На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ОСОБА_1 судові витрати у вигляду 120грн. на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 241грн.15коп.- судовий збір на користь держави, пропорційно задоволених вимог в сумі 24150грн., а всього 361грн.15коп.

       Керуючись ст.ст.10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд-

                                                         В И Р І  Ш И В :

       Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

       Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики 15000грн., пеню в розмірі 9150грн., а всього 24150грн., та судові витрати 361грн.15коп.

       ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики - відмовити.

       Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий-