2-1223/11   

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м  У к р а ї н и

27 квітня 2011 року                                                       Центральний районний суд м. Миколаєва       у складі: головуючого судді Гречаної С.І.

               при секретарі Мусієнко М.Ю.

за участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсним договору поруки, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсним договору поруки №014/08-112/77828/П1, укладеного між сторонами 08.04.2008 року, посилаючись як на підставу своїх вимог на недодержання вимог, встановлених ч.1 ст. 203 ЦК України, на укладення оспорюваного договору в валюті, відмінній від гривні та на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором поруки без наявності відповідної індивідуальної ліцензії всупереч п. г) ст.5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контроль”.

Представник позивача в судовому засіданні посилаючись на обставини, викладені у позові вимоги позову підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги позову не визнав та просив відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду справа розглянута за відсутності представника відповідача, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

08 квітня 2008 року між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, правонаступником якого є ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №014/08-112/77829, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит в розмірі 40230,00 доларів США строком до 08.04.2028 року з розрахунку 13% річних.

08 квітня 2008 року в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором між позивачем та відповідачем укладено договір поруки №014/08-112/77828/П1, за яким ОСОБА_2 поручилася перед банком за повне і своєчасне виконання боржником (ОСОБА_4) зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі в солідарному порядку.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статі 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституція Україна не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти —це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001 року за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною  валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та  клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та  розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Отже, чинне законодавство України надає право банкам, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл, здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті, використовувати іноземну валюту як засіб платежу за кредитним договором та укладеним в забезпечення його виконання договором поруки.  

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Відповідно до Листа Національного банку України N41-211/1814-10108 від 03.10.2007р. «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями», відповідач на момент укладення оспорюваного договору поруки діяв на підставі банківської ліцензії Національного банку України №10 від 11.10.2006 року та на підставі письмового дозволу Національного банку України №10-4 від 11.10.2006 року, якими ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” надано право здійснювати банківські операції, операції з валютними цінностями, в тому числі операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України і, як наслідок, використовувати іноземну валюту як засіб платежу за кредитним договором та укладеним в забезпечення його виконання договором поруки.

Таким чином, індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу за договором поруки №014/08-112/77828/П1 від 08.04.2008р. не потрібна для його укладення.

За таких обставин суд вважає, що при укладенні 08.04.2008р. договору поруки №014/08-112/77828/П1 додержані всі необхідні вимоги для чинності правочину, а тому цей договір не суперечить вимогам діючого законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.   

Керуючись ст.ст. 10, 14, 213-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсним договору поруки —відмовити.

Рішення набирає законної сили через десять днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області у порядку, який передбачений ст. ст.294-296 ЦПК України.

Суддя                                                                                                                              С.І. Гречана