ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.08.2006р. | м.Київ | № 11/254-А |
За позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ-Петрол” |
до | Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва |
про | визнання нечинними податкових повідомлень-рішень |
Суддя Євсіков О.О.,
Секретар судового засідання Дупляк С.А.
Представники:
від позивача: | Руденко А.В. (предст. за дов.); |
від відповідача: | Романов Д.Ю. (предст. за дов.) |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.08.2006 о 12 год. 25 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 14.08.2006 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва:
- від 28.11.2005 № 862240/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану за березень 2004 року на 173.802,00 грн.;
- від 28.11.2005 № 872240/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 1.115.918,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у сумі 557.959,00 грн., всього у сумі 1.673.877,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно зробив висновок про те, що податковий кредит позивача не підтверджується податковими зобов’язаннями постачальника третьої ланки придбаних позивачем товарів, оскільки позивач отримав від безпосереднього постачальника товару податкову накладну та повністю сплатив суму податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів.
Таким чином, позивач стверджує, що за вказаним епізодом він правомірно та у відповідності до Закону України “Про податок на додану вартість” у березні 2004 року відніс до складу податкового кредиту 1.289.720,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представники в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
При цьому позивач стверджує, що ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що постачальник третьої ланки - ТОВ "Ніфея", якому постачальник другої ланки ТОВ „Збиранка” нарахувало відповідну суму податку на додану вартість, таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку "податкове зобов'язання" не відобразило, оскільки є звільненим від сплати ПДВ відповідно до ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та, відповідно, податку на додану вартість до бюджету не сплатило. За таких обставин відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем в порушення положень Закону України "Про податок на додану вартість" безпідставно заявлено до відшкодування з бюджету суму у розмірі 1.289.720,00 грн., оскільки наявності надмірно сплаченого податку на додану вартість немає.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідачем - Державною податковою у Печерському районі м. Києва була проведена додаткова невиїзна позапланова документальна перевірка правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ-Петрол” за період: березень 2004 року, за результатами якої складено акт від 24.11.2005 № 46/1/22-40/30676420 (далі –акт перевірки).
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 28.11.2005 № 872240/0, яким позивачу згідно з п. “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” за порушення пп. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2004 року на суму 173.802,00 грн.;
- від 28.11.2005 № 872240/0, яким позивачу згідно з п. “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, пп. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 1.115.918,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у сумі 557.959,00 грн., всього у сумі 1.673.877,00 грн.
В акті перевірки зроблено висновок про те, що за результатами виконання договору № 74-4/МАЗ від 01.03.2004, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю „Альфа-Нафта” (постачальник), позивач в порушення пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" безпідставно заявив до відшкодування з бюджету суму ПДВ у розмірі 1.289.720,00 грн., оскільки вказана сума податку на додану вартість не була фактично сплачена до бюджету постачальником другої ланки.
Як підтверджено матеріалами справи та актом перевірки, у податковій декларації за березень 2004 року позивачем віднесено до податкового кредиту з ПДВ, зокрема, суму у розмірі 1.289.720,00 грн., з яких 173.802,00 грн. заявлено до бюджетного відшкодування.
Вказана суму віднесена позивачем до податкового кредиту на підставі наступного.
Як підтверджено матеріалами справи, 01.03.2004 між позивачем (покупець) та ТОВ «Альфа-Нафта»(постачальник) було укладено договір № 74-4/МАЗ на поставку мазуту М-100 у кількості 10 тис. тон на загальну суму 6.448.600,00 грн., ПДВ 20% - 1.289.720,00 грн., всього на суму 7.738.320,00 грн.
Товар у повному обсязі передано позивачу згідно з видатковою накладною № 74-4/МАЗ від 01.03.2004 та податковою накладною № 760 від 01.03.2004 на суму 7.738.320,00 грн., в т.ч. ПДВ 1.289.720,00 грн.
Оплата за товар здійснена позивачем у повному обсязі згідно з платіжними дорученнями № 294 від 31.03.2004 на суму 928.598,40 грн., № 295 від 31.03.2004 на суму 928.598,40 грн., № 296 від 31.03.2004 на суму 928.598,40 грн., № 297 від 31.03.2004 на суму 928.598,40 грн., № 298 від 31.03.2004 на суму 928.598,40 грн., № 299 від 31.03.2004 на суму 928.598,40 грн., № 300 від 31.03.2004 на суму 653.888,04 грн., № 413 від 27.04.2004 на суму 71.401,48 грн., № 414 від 27.04.2004 на суму 928.598,40 грн., № 536 від 27.05.2004 на суму 512.841,68 грн., всього на суму 7.738.320,0 грн.
Податок на додану вартість у сумі 1.289.720,00 грн. по вказаній господарській операції позивачем віднесено до складу податкового кредиту у березні 2004 року. Згідно з рядком 17 податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2004 року загальна сума податкового кредиту склала 1.293.712,00 грн.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” в редакції, яка діяла на час здійснення господарської операції і формування податкового кредиту позивачем, а саме у березні 2004 року, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Пунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Виписана ТОВ „Альфа-Нафта” на адресу позивача податкова накладна № 760 від 01.03.2004 повністю відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, тобто це документ, який підтверджує факт продажу товарів, виконання робіт та надання послуг.
Зазначене підтверджується пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким встановлено, що отримання податкової накладної засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Постачальником товару за договором є ТОВ “Альфа-Нафта” (договір є в матеріалах справи). На момент укладання та виконання договору зазначене підприємство було юридичною особою, зареєстрованим платником ПДВ, що не заперечується відповідачем.
Факт отримання податкової накладної від зазначеного підприємства та перерахування саме йому коштів за отриманий товар не заперечує і відповідач (як і факт того, що оригінал податкової накладної підтверджується копією по прямому продавцю: перший ланцюг за актом).
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строку введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
Як вбачається з підпункту 7.4.1 цього Закону, підставою для віднесення сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту є віднесення вартості товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат. Відповідачем при проведенні перевірки не встановлено порушення вказаної норми, навпаки у пункті 2.2.1 акта перевірки зазначено, що податковий кредит позивача складається з сум податку на додану вартість, відокремлених з вартості придбаних товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином Закон України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на час проведення відповідних господарських операцій) визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.
Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач на підтвердження податкового кредиту мав необхідну податкову накладну, виписану на його адресу ТОВ “Альфа-Нафта” за березень 2004 року на суму 1.289.720,00 грн. Цей факт відповідачем не заперечується.
Матеріалами справи також підтверджено, що позивачем повністю оплачено отриманий товар, оприбутковано з відображенням в бухгалтерській та податковій звітності, використано у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.
Факт реєстрації ТОВ “Альфа-Нафта” платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказане підприємство на момент складання на адресу позивача вищезазначеної податкової накладної було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, відповідачем не заперечується, в т.ч. і в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.
Таким чином, судом визнається, що сума ПДВ, віднесена позивачем до складу податкового кредиту у березні 2004 року у розмірі 1.289.720,00 грн. підтверджується відповідною податковою накладною.
До суду не надано доказів визнання недійсним укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ «Альфа-Нафта»(постачальник) договору № 74-4/МАЗ від 01.03.2004 або анулювання виданого цьому підприємству Свідоцтва платника податку на додану вартість на час господарських відносин з позивачем.
Крім того відповідачем не заперечується той факт, що сума ПДВ, перерахована позивачем на користь ТОВ «Альфа-Нафта»у складі вартості придбаного товару, була включена останнім до податкових зобов’язань за відповідний звітний податковий період та сплачена бюджету.
Актом перевірки також встановлено, що ТОВ «Альфа-Нафта»не є виробником товару, а придбало його у ТОВ «Збиранка»за договорами від 30.01.2004 № ЗН-10/М і від 28.02.2004 № ЗН-19/М, та отримало згідно з податковими накладними № 24 від 30.01.2004, № 61 від 29.022004 відповідно. Розрахунки між підприємствами здійснені у безготівковій формі. При цьому ТОВ «Збиранка»також не є виробником товару, а придбало його у ТОВ «Ніфея», документів на підтвердження факту поставки товару не надало, підтверджуючі документи щодо надмірної сплати податку на додану вартість платником відсутні.
Як підтверджено матеріалами справи та визнається відповідачем, ТОВ «Альфа-Нафта»повністю розрахувалось з ТОВ «Збиранка»за придбаний товар, в т.ч. фактично сплатило на користь ТОВ «Збиранка»суму ПДВ, включену до складу вартості придбаного товару.
В акті перевірки як на єдину підставу для виключення зі складу податкового кредиту позивача податку на додану вартість у сумі 1.289.720,00 грн. зазначено про відсутність надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість у зв’язку з відсутністю відомостей щодо оплати вартості товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Збиранка»Товариству з обмеженою відповідальністю «Ніфея».
Відповідач стверджує, що ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що постачальник третьої ланки - ТОВ "Ніфея", якому постачальник другої ланки ТОВ «Збиранка»нарахувало відповідну суму податку на додану вартість, таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку "податкове зобов'язання" не відобразило, оскільки є звільненим від сплати ПДВ відповідно до ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та, відповідно, податку на додану вартість до бюджету не сплатило.
Разом з тим відповідачем не надано належних та допустимих доказів порушення ТОВ «Збиранка»чи ТОВ «Ніфея» положень податкового законодавств, зокрема щодо формування податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ за результатами виконання вищевказаного господарського зобов’язання.
Допустимих доказів наявності у ТОВ «Збиранка»чи ТОВ «Ніфея» податкових зобов’язань або податкового боргу з податку на додану вартість, що виникли внаслідок виконання вказаних господарських операцій, відповідач не надав.
Згідно п. п. “а”, “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Крім того суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.
Пункти 1.5 та 1.6 Порядку передбачають, що акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.
Відповідно до Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом державної податкової адміністрації України № 110 від 17.03.2001, на підставі акту перевірки, визначеного пп. 1.5, 1.6 Порядку, уповноваженою особою податкової служби виноситься рішення про донарахування суми податку, яка повинна бути сплачена особою, відносно якої встановлене податкове правопорушення, а також відповідні фінансові санкції, тобто вказаним податковим рішенням встановлюється і саме податкове правопорушення, і санкції за його здійснення. З аналізу вказаних норм податкового законодавства випливає, що порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.
Відсутність у матеріалах справи актів перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Збиранка»чи ТОВ „Ніфея” із зазначенням фактів будь-яких порушень з їх боку податкового законодавства за результатами виконання вищевказаного господарського зобов’язання, прийнятих на підставі вказаних актів рішень та доказів невиконання порушниками податкового законодавства таких рішень свідчить про відсутність належних доказів порушення податкового законодавства як ТОВ «Збиранка», так і ТОВ „Ніфея”.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 69 вказаного Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Однак, в матеріалах справи відсутні чинні рішення податкового органу про донарахування ТОВ «Збиранка»чи ТОВ „Ніфея” податкових зобов’язань, податкові повідомлення, податкові вимоги, що підтверджують наявність у них податкового боргу, що виник за результатами виконання зазначеної господарської операції.
За таких обставин відповідачем не доведено факту порушення ТОВ «Збиранка»чи ТОВ „Ніфея” положень податкового законодавств, зокрема щодо формування податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ за результатами виконання вищевказаного господарського зобов’язання.
Суд враховує, що підпункт 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", крім інших обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплати платником податку у звітному періоді відповідних сум.
Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 вищевказаного Закону суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.
Таким чином, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з факту існування зобов'язання по сплаті такого податку в ціні товару.
Зважаючи на викладене, суд також бере до уваги і те, що як вже зазначалося, всі перелічені контрагенти позивача по господарській діяльності у відповідні періоди реалізації господарських операцій з ТОВ «Київ-Петрол»задекларували і сплатили до бюджету позитивне значення податку, що виникло у ці періоди. Крім того суд враховує і те, що відповідно до правил оподаткування, встановлених Законом України "Про податок на додану вартість", постачальники по ланцюгу як і позивач, крім формування і сплати податкових зобов’язань, мали право і на податковий кредит як у зв’язку з придбанням товарів. Заниження цими підприємствами податкових зобов’язань при здійсненні відповідних господарських операцій могло б бути підтверджене у встановлений законодавством спосіб шляхом визначення податковим органом таких зобов’язань та прийняття відповідного рішення, як встановлено Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», або в судовому порядку. Проте відповідних доказів відповідачем не надано. Водночас суд враховує і те, що правила Закону України "Про податок на додану вартість" не передбачають обов’язку покупця товарів (в даному випадку –ТОВ «Київ-Петрол») сплачувати ПДВ при придбанні таких товарів безпосередньо до бюджету.
При цьому суд також відзначає, що навіть якщо фактичні обставини господарської діяльності та звітування перед податковими органами ТОВ «Ніфея», ТОВ «Збиранка»і свідчили б про порушення податкового законодавства зазначеними підприємствами при продажу ними товару безпосередньому постачальнику позивача –ТОВ «Альфа-Нафта», то відповідно до вимог Законів України «Про систему оподаткування»(ст. 11), «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фордами»(п. 4.1, 4.2 ст. 4), «Про податок на додану вартість»(п. 1.6 ст. 1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.7 п. 7.7 ст. 7) відповідальність за порушення чинного законодавства за непідтвердження податкових зобов’язань та податкового кредиту за такими операціями документами, визначеними чинним законодавством як обов’язкові на підтвердження відповідних обставин, повинно нести підприємство, яке безпосередньо мало відносини з ТОВ «Збиранка» чи ТОВ «Альфа-Нафта».
За результатами дослідження наданих сторонами доказів справи суд приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на непідтверджених документально висновках акта перевірки, а надані відповідачем обґрунтування заперечень на позов суперечать фактичним обставинам справи.
Крім того до матеріалів справи долучено акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.06.2005 № 56/23-4-30676420 „Про результати планової виїзної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю „Київ-Петрол” за період з 01.04.2002 по 31.12.2004”. Вказаною перевіркою досліджувались обставини виконання позивачем договору № 74-4/МАЗ від 01.03.2004, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю „Альфа-Нафта” (постачальник), та заявлення до відшкодування з бюджету суму ПДВ у розмірі 1.289.720,00 грн. Жодних порушень за вказаним епізодом відповідачем у акті перевірки не встановлено.
Розглядаючи спір по суті суд також відзначає, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва фактично з 22.11.2005 по 24.11.2005 було проведено лише додаткову невиїзну позапланову документальну перевірку правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ-Петрол” за період: березень 2004 року.
Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу” (у редакції, яка діяла на час перевірки позивача) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).
З наведених норм вбачається, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові перевірки, які є виключно виїзними.
Законом України „Про державну податкову службу” не передбачено проведення додаткових позапланових невиїзних перевірок.
За таких обставин суд приходить вважає, що відповідач, здійснюючи з 22.11.2005 по 24.11.2005 позапланову перевірку позивача, в порушення положень законодавства проводив її у приміщені ДПІ у Печерському районі м. Києва.
Відповідно до ч. ч. 6 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу” позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;
3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
4) платник податків подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки;
5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
6) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства;
7) стосовно платника податків (посадової особи платника податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією заведено оперативно-розшукову справу, у зв'язку з чим є потреба у проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності такого платника податків;
8) у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;
9) платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Відповідно до ч. 8 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу” позапланова виїзна перевірка здійснюється за рішенням керівника податкового органу, яке оформлюється наказом.
Суд відзначає, що відповідачем не надано до матеріалів справи наказу начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, який міг би свідчити про призначення позапланової перевірки позивача та наводив визначені законодавством підстави для її проведення.
Згідно з ч. 1 ст. 112 Закону України „Про державну податкову службу” посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:
- направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;
- копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.
У матеріалах справи відсутні наказ начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва та направлення на проведення позапланової перевірки позивача з 22.11.2005 по 24.11.2005. Той факт, що вказані документи не складалися, відповідачем не заперечується.
Таким чином, доказів наявності підстав допуску до позапланової перевірки позивача, а саме наявності наказу начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та направлень на перевірку, суду також не надано.
Як встановлено ст. 3 Закону України „Про державну податкову службу”, органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.
Відповідно ч. 2 ст. 112 Закону України „Про державну податкову службу” ненадання документів, визначених у ч. 1 цієї статті, платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позапланову перевірку ТОВ «Київ-Петрол», проведену Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва з 22.11.2005 по 24.11.2005, призначено та проведено податковим органом без дотримання вимог чинного законодавства щодо призначення та проведення як планових, так і позапланових перевірок суб’єктів господарювання.
Суд враховує, що пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Матеріалами справи підтверджується, що декларація, на підставі яких проводилась перевірка позивача, була подана останнім відповідачу у квітні 2004 року.
Таким чином перевірку позивача було проведено з порушенням строків, встановлених вказаною статтею.
Крім того з вказаної норми закону вбачається, що податковий орган має право на проведення позапланової виїзної перевірки (документальної) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом також 30 днів і за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства.
Враховуючи той факт, що відповідачем не були проведені камеральні перевірки за даними податкових декларацій позивача у вказаних періодах, суд вважає, що у ДПІ не було підстав для проведення позапланової (документальної) перевірки платника.
Крім того суд зазначає, що норма, викладена у вказаному підпункті Закону України „Про податок на додану вартість”, була внесена до цього Закону лише у 2005 році. Тобто на час подання позивачем декларації за березень 2004 року ця норма була відсутня в правовому полі України.
При цьому нові редакції Закону України „Про податок на додану вартість” та Закону України „Про державну податкову службу в Україні” (в частині можливості проведення податковим органом позапланових перевірок за наявності заявленого від’ємного значення ПДВ в розмірі 100 тис. грн.) не встановлюють, що ці норми поширюються на податкові звітні періоди минулих років.
У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 557.959,00 грн. є необґрунтованим.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 70 КАС України передбачено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Як встановлено судом, спірні рішення прийняті відповідачем на підставі доказів, що отримані ним в ході перевірки, проведення якої суд визнав неправомірним.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.11.2005 № 862240/0.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.11.2005 № 872240/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Петрол»судові витрати в сумі 3,40 грн.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –14.08.2006.