ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.07.2006р. | м.Київ | № 11/284-А |
за позовом | Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів» |
до | Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва |
про | скасування податкового повідомлення-рішення. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Зайченко А.С.
Представники:
від позивача | - Недвиженко В.О. –предст. (довір. в справі) |
від відповідача | - С’єдіна Л.С. –держ. под. інсп. (довір. в справі) - Правдивий Р.О. –держ. под. інсп. (довір. в справі) |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 25.07.2006 о 10 год. 10 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 28.07.2006 на 16 год. 00 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні 25.07.2006 з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №2102313/0 від 18.11.2005 на суму 247078,00 грн.
Позивач уточнив позовні вимоги заявою від 25.07.2006 та просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №2102313/0 від 18.11.2005
Позовні вимоги мотивовані тим, що факт правомірності сплати Київською міською спілкою автомобілістів земельного податку в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», не протирічить вимогам податкового законодавства та вже встановлений в судовому порядку.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на наступне.
В акті перевірки вказано, що ГО «Київська міська спілка автомобілістів»безпосередньо використовує виділені земельні ділянки під автостоянки як для зберігання особистих транспортних засобів громадян, так і на платній основі для зберігання транспортних засобів громадян та організацій. Як встановлено перевіркою, документи, які свідчать про те, що виділені позивачу земельні ділянки використовуються для створення кооперативів по будівництву гаражів та автостоянок або інших цілей, перелік яких надано у ч. 5 ст. 7 Закону №2535-ХІІ, відсутні. Таким чином, позивачем не може застосовуватись ставка земельного податку, визначена ч. 5 ст. 7 Закону «Про плату за землю».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач користується трьома земельними ділянками в Печерському районі м. Києва: на площі Либідській площею 210,23 кв. м. (кадастровий № 82:106:002), 3702,89 кв. м. (кадастровий №79:635:001) та 9714,25 кв. м. (кадастровий № 82:107:001), що підтверджується Довідками Головного управління земельних ресурсів КМДА (копії –у справі).
На вказані земельні ділянки позивач подає розрахунки земельного податку.
Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення-рішення №2102313/0 від 18.11.2005, яким позивачу згідно з п. ”б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за порушення ч. 5 ст. 7 Закону України „Про плату за землю” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з земельного податку у розмірі 247078,00 грн., в т.ч. 164719,00 грн. –основний платіж та 82359,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта про результати позапланової документальної перевірки №37/14-012/05508648 від 12.08.2005, складеного ДПА у м. Києві, тяким встановлено наступне.
При нарахуванні земельного податку Київською міською організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів за період з 01.01.2003 по 01.01.2005 організацією застосовано трьохвідсоткову ставку земельного податку за землі, які не були надані в оренду та використовувались як автостоянки.
Також в акті зазначено, що ГО «Київська міська спілка автомобілістів»безпосередньо використовує виділені земельні ділянки під автостоянки як для зберігання особистих транспортних засобів громадян, так і на платній основі для зберігання транспортних засобів громадян та організацій. Документи, які свідчать про те, що виділені позивачу земельні ділянки використовуються для створення кооперативів по будівництву гаражів та автостоянок або інших цілей, перелік яких надано у ч. 5 ст. 7 Закону №2535-ХІІ відсутні.
З висновками, викладеними в акті перевірки, та з доводами відповідача щодо необхідності нарахування та сплати позивачем земельного податку за ставкою 1% від грошової оцінки землі, суд не погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно зі Статутом, зареєстрованим Київським міським управлінням юстиції, Київська міська спілка автомобілістів є громадською організацією, що на добровільних засадах об’єднує громадян –власників особистих автомобілів і транспортних засобів, інших громадян – любителів автомототехніки та є правонаступником Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів.
Метою діяльності спілки є задоволення спільних інтересів своїх членів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, проведення заходів з підготовки водіїв, організованого розміщення технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, сприяння розвитку технічної творчості серед автомобілістів.
Як передбачено пунктом 2.3. статуту, для виконання статутних завдань міська організація у встановленому порядку здійснює необхідну господарську та іншу комерційну діяльність, у т.ч. шляхом сприяння членам спілки у будівництві приватних гаражів, в організації будівництва і експлуатації автостоянок, у організованому розміщенні транспортних засобів на автостоянках міської спілки, у технічному обслуговуванні та ремонті транспортних засобів, наданні транспортно-експедиційних послуг, тощо (копія Статуту наявна у справі).
Законом України «Про плату за землю»передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів інвесторів –учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок (ст. 2). Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власника землі та землекористувачів, порядок обчислення, сплата земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами крім цього Закону (ст. 4).
Згідно ст. 5 даного Закону об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач (у тому числі орендар).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку з земель, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону. Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті. Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.
Аналіз змісту цієї статті дає підстави для висновку, що ставки земельного податку встановлені законодавцем за принципом функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.
Суб’єктний склад платників податку, в тому числі за ознакою організаційно-правової форми господарювання, законодавцем врахований як критерій при встановленні пільгового режиму оподаткування, про що свідчить зміст статті 12 Закону України «Про плату за землю».
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про плату за землю»позивач є платником земельного податку. Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (ст. 13).
Відповідно до розрахунків земельного податку позивач сплачував земельний податок згідно ст. 7 Закону України у розмірі 3 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 ст. 7 цього Закону, що не заперечується сторонами.
Нарахування суми податку здійснюється на підставі документів, виданих відповідними органами, та використання земельної ділянки в залежності від її цільового призначення та потреб, для яких ця ділянка надається землекористувачам. Грошова оцінка земельних ділянок та їх цільове використання підтверджується довідками про грошову оцінку земельних ділянок, виданими позивачу Київським міським управлінням земельних ресурсів (копії в справі).
З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом періоду, за який була здійснена перевірка контролюючим органом, використовував надані йому земельні ділянки, які з функціональним використанням згідно даних Державного земельного кадастру є землями транспорту та зв’язку, для улаштування і організації колективних автостоянок.
Як було зазначено вище, ставки земельного податку диференціюються в залежності від функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.
При цьому суд зазначає, що чинне законодавство України не дає визначення терміну «кооперативні автостоянки», не вживається цей термін і в «Правилах зберігання транспортних засобів на автостоянках», затверджених Постановою КМУ від 22.01.1996 №115, дія яких поширюється на всі автостоянки, крім автостоянок гаражних кооперативів.
Забезпечення позивачем в ході здійснення статутної діяльності функціонального використання земельних ділянок, з яким, зокрема, частина п'ята статті 7 Закону України "Про плату за землю" пов'язує застосування встановленої нею ставки земельного податку при відсутності визначення чинним законодавством поняття "кооперативна автостоянка", обґрунтовано розцінено позивачем як критерій правомірності застосування ставки земельного податку у розмірі трьох відсотків від суми земельного податку, визначеної відповідно до частини першої вказаної статті.
Застосування норми частини 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»в залежності від організаційно-правової форми господарювання землекористувача ставило б в нерівне матеріальне положення користувачів земельних ділянок з однаковим функціональним призначенням, зокрема, кооперативів, які здійснюють підприємницьку діяльність, та об’єднання громадян, основна мета діяльності яких не пов’язана з одержанням прибутків.
Крім того, відповідно до спільного Роз'яснення окремих питань, пов'язаних з платою за землю, Міністерства економіки №52/33-133. Державного комітету по земельних ресурсах № 62 та Головної податкової інспекції № 36-310/51, інший порядок оподаткування земельних ділянок під колективними автостоянками, або гаражами громадян в межах населених пунктів, ніж той, що встановлюється ч. 5 ст. 7 Закону України "Про плату за землю", передбачено лише для земельних ділянок, що знаходяться на землях природоохоронного, оздоровчою. рекреаційного, історико-культурного призначення. водного фонду і справляється відповідно до ст. ст. 8 та 10 зазначеного Закону.
На вищевказані роз'яснення є посилання і в листі ДПА у м. Києві №11-101-4/2-4/2110 від 20.12.1995, в якому зазначалось, що податок на земельні ділянки позивачем справляється у розмірі 3% від суми земельного податку.
Комітетом Верховної Ради з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та соціального розвитку розглядалось питання щодо оподаткування земельних ділянок позивачем. У листі № 06-13/8-71 від 24.02.1997 зазначено, що якщо земельні ділянки, надані позивачу під колективні автостоянки, використовуються громадянами-членами спілки для зберігання особистих транспортних засобів, податок за ці земельні ділянки обчислюється відповідно до частини першої, другої та п’ятої статті 7 Закону України "Про плату за землю". Таким чином, Комісією підтверджено, що податок за земельні ділянки справляється позивачем у розмірі 3% від суми земельного податку.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що Київською міською спілкою автомобілістів земельний податок за земельні ділянки, зайняті автостоянками, сплачувався з дотриманням вимог чинного законодавства.
Суд також зважає на те, що, як вже зазначалось, позивач є правонаступником Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів.
До матеріалів справи надане Рішення господарського суду м. Києва у справі №28/419 від 01.09.2003 за позовом Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.12.2002 №1412318/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання також за порушення ст. 7 Закону України «Про плату за землю».
Зазначеним рішенням (у справі №28/419) встановлено, що обчислення та сплата податку на землю проводилось позивачем з дотриманням вимог чинного податкового законодавства у розмірі 3% від суми земельного податку.
Таким чином, рішенням господарського суду м. Києва від 01.09.2003 №28/419 встановлено факт відсутності будь-яких порушень діючого законодавства з боку позивача по сплаті земельного податку.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Дане рішення набуло законної сили, що підтверджується Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 №28/419, Постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2004 та Ухвалою Верховного Суду України від 01.07.2004 (копії долучені до матеріалів справи).
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не надав жодних доказів на доведення правомірності оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги адміністративного позову доведеними та обґрунтованими.
В судовому засіданні 25.07.2006 позивач подав заяву про відмову від відшкодування судового збору в розмірі 3,40 грн. на його користь в разі задоволення позову, а за таких обставин, судові витрати, з урахуванням вимог ст. 97 КАС України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 69, 70, 71, 94, 97, 158-163, 167 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №2102313/0 від 18.11.2005.
Судові витрати в сумі 3,40 грн. покласти на позивача.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –28.07.2006.