ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.07.2006р. | м.Київ | № 11/214-А |
За позовом | Дочірнього підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «Ерікссон» |
до | Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків |
про | визнання недійсними (нечинними) податкових повідомлень-рішень. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Зайченко А.С.
Представники
від позивача | Будаш Л.І. (предст. за дов.); Михайленко Д.О. (предст. за дов.); |
від відповідача | Андрійченко В.А. (предст. за дов.). |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24.07.2006 о 10 год. 20 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 31.07.2006 на 17 год. 00 хв., про що повідомлено представникам сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними (нечинними) податкових повідомлень-рішень:
- від 04.05.2006 № 0000091660/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 135.649,39 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 102.298,21 грн. та штрафні санкції у розмірі 33.351,18 грн.;
- від 04.05.2006 № 0000101660/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8.761,50 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 5.841,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 2.920,00 грн.
У судовому засіданні 05.07.2006 позивач звернувся до суду з письмовою заявою про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків:
- від 04.05.2006 № 0000091660/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 135.649,39 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 102.298,21 грн. та штрафні санкції у розмірі 33.351,18 грн.;
- від 04.05.2006 № 0000101660/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8.761,50 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 5.841,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 2.920,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про те, що позивачем в порушення:
- пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат суми коштів, сплачені ЗАТ СК „Сан Лайф” за договорами від 16.05.2005 № 1949, від 20.09.2004 № 1846, від 23.09.2005 № 2016 на добровільне медичне страхування працівників у розмірі 402.627,00 грн., у зв’язку з чим занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток на суму 100.656,76 грн., оскільки такі витрати позивачем взагалі не включалися до складу валових витрат;
- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат суми коштів, сплачені ТОВ „Влад+” за придбані товарно-матеріальні цінності згідно з накладною від 12.06.2005 № 00000457, у розмірі 6.565,68 грн. як такі, що не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, оскільки в дійсності господарської операції за накладною від 12 червня 2005 №00000457 не існувало та, відповідно, вона не враховувалася позивачем у складі валових витрат;
- пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену ТОВ „Влад+” в складі придбаних товарно-матеріальних цінності згідно з податковою накладною від 12.06.2005 № 284, у розмірі 1.313,14 грн. як за таку, що підтверджена податковою накладною, оскільки господарської операції за податковою накладною від 12 червня 2005 № 284 не існувало, та, відповідно, позивачем не було включено зазначену суму до податкового кредиту;
- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені АТВТ „Форум” в складі отриманих послуг, пов’язаних з стоянкою та паркуванням автомобілів, згідно з договорами від 01.04.2005 № 17/05 та від 01.06.2005 № 1/В/05, у розмірі 4.528,00 грн. як за такі, що не відносяться до складу валових витрат, оскільки такі витрати пов’язані з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, що повністю відповідає вказаному пункту Закону.
Відповідач у письмових запереченнях на позов, його представник у судових засіданнях позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачем в порушення:
- пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат суми коштів, сплачені ЗАТ СК „Сан Лайф” за договорами від 16.05.2005 № 1949, від 20.09.2004 № 1846, від 23.09.2005 № 2016 на добровільне медичне страхування працівників, у розмірі 402.627,00 грн., оскільки такі витрати згідно з положеннями цього Закону віднесенню до складу валових витрат не підлягають;
- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат суми коштів, сплачені ТОВ „Влад+” за придбані товарно-матеріальні цінності згідно з накладною від 12.06.2005 № 00000457, у розмірі 6.565,68 грн., оскільки такі витрати не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами;
- пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену ТОВ „Влад+” в складі придбаних товарно-матеріальних цінності згідно з податковою накладною від 12.06.2005 № 284, у розмірі 1.313,14 грн., оскільки вказана сума не підтверджена податковою накладною;
- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені АТВТ „Форум” в складі отриманих послуг, пов’язаних зі стоянкою та паркуванням автомобілів, згідно з договорами від 01.04.2005 № 17/05 та від 01.06.2005 № 1/В/05, у розмірі 4.528,00 грн., оскільки такі витрати згідно з пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесенню до складу валових витрат не підлягають.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідачем –Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків була проведена виїзна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача –Дочірнього підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «Ерікссон»за період з 01.07.2003 по 31.12.2005, за результатами якої було складено акт від 18.04.2006 № 256/16-60/21662343 (далі –акт перевірки).
Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивач подав на них заперечення від 21.04.2006 № 06-1108, які частково були визнані відповідачем (згідно результатами розгляду заперечень позивача, оформлених листом відповідача від 27.04.2006 № 4344/10/16-612, копія якого наявна у справі).
На підставі акта перевірки (з урахуванням результатів розгляду заперечень позивача на акт перевірки) Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- від 04.05.2006 № 0000091660/0, яким позивачу згідно з п. “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 135.649,39 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 102.298,21 грн. та штрафні санкції у розмірі 33.351,18 грн.;
- від 04.05.2006 № 0000101660/0, яким позивачу згідно з п. “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8.761,50 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 5.841,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 2.920,00 грн.
В акті перевірки, зокрема, зазначено, що позивачем в порушення:
- пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат суми коштів, сплачені ЗАТ "СК "Сан Лайф" за договорами від 16.05.2005 № 1949, від 20.09.2004 № 1846, від 23.09.2005 № 2016 на добровільне медичне страхування працівників, у розмірі 402.627,00 грн., оскільки такі витрати згідно з положеннями цього Закону віднесенню до складу валових витрат не підлягають;
- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат суми коштів, сплачені ТОВ „Влад+” за придбані товарно-матеріальні цінності згідно з накладною від 12.06.2005 № 00000457, у розмірі 6.565,68 грн., оскільки такі витрати не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами;
- пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену ТОВ „Влад+” в складі придбаних товарно-матеріальних цінності згідно з податковою накладною від 12.06.2005 № 284, у розмірі 1.313,14 грн., оскільки вказана сума не підтверджена податковою накладною;
- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені АТВТ „Форум” в складі отриманих послуг, пов’язаних з стоянкою та паркуванням автомобілів, згідно з договорами від 01.04.2005 № 17/05 та від 01.06.2005 № 1/В/05, у розмірі 4.528,00 грн., оскільки такі витрати згідно з пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесенню до складу валових витрат не підлягають, що стало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
З висновками, викладеними в акті перевірки (з урахуванням результатів розгляду заперечень позивача, оформлених листом відповідача від 27.04.2006 № 4344/10/16-612), суд не погоджується з наступних підстав.
Як підтверджено матеріалами справи, позивачем (як замовником) укладено із ЗАТ "СК "Сан Лайф" договори добровільного медичного страхування від 16.05.2005 № 1949, від 20.09.2004 № 1846, від 23.09.2005 № 2016.
Підпунктом 2.1 п. 2 вказаних договорів від 16.05.2005 № 1949, від 20.09.2004 № 1846, від 23.09.2005 № 2016 передбачено розмір страхової суми, яка буде сплачена застрахованим особам у разі відшкодування витрат, викликаних розладом здоров'я, а також отримання медичної допомоги та медичних послуг працівникам позивача.
На виконання умов вищезазначених договорів позивач перерахував ЗАТ "СК "Сан Лайф" кошти у розмірі 402.627,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних документів.
Порядок та умови включення витрат зі страхування до складу валових витрат страхувальника передбачено пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Таким чином пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановляє виключення щодо включення до складу валових витрат з страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, а саме до складу валових витрат не відносяться витрати зі страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Статтею 7 Закону України "Про страхування" встановлені види обов'язкового страхування. Добровільне медичне страхування не віднесено до обов'язкового виду страхування, а тому витрати на здійснення добровільного медичного страхування не повинні включатися до валових витрат підприємства.
Як свідчать матеріали справи, вищезазначені витрати позивача на медичне страхування обліковувались позивачем на таких рахунках бухгалтерського обліку:
- у 2004 році за дебетом рахунку 927411 «Соцстрах адмінперсоналу»; загальне сальдо на цьому рахунку за IV квартал 2005 року складає 110.566,00 грн., із яких:
а) 5.550,24 грн. є сумами утриманих із заробітної плати внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування, які було включено до складу валових витрат і відображено у книзі обліку валових витрат за 2004 рік і, відповідно, у податковій декларації за цей період;
б) 105.016,00 грн., які є витратами на добровільне медичне страхування та, як свідчать матеріали справи, не включались позивачем до складу валових витрат у книзі обліку валових витрат за 2004 рік, і, відповідно у податковій декларації за цей період;
- у 2005 році за дебетом рахунку 937621 «Медичне страхування»; весь оборот (сальдо) за даним рахунком (297.611,00 грн.) не включався до складу валових витрат у книгах обліку валових витрат протягом 2005 року і, відповідно, у податкових деклараціях за всі звітні періоди 2005 року.
Таким чином судом встановлено, що витрати позивача на добровільне медичне страхування за договорами із ЗАТ СК «Сан Лайф»від 16.05.2005 № 1949, від 20.09.2004 № 1846, від 23.09.2005 № 2016 у розмірі 402.627,00 грн. (105.016,00 грн. + 297.611,00 грн. = 402.627,00 грн.) не враховувалися у складі валових витрат позивача у податкових деклараціях за 2004 - 2005 роки, що підтверджується:
- виписками за рахунками бухгалтерського обліку 927411 (у 2004 році) і 937621 (у 2005 році);
- книгою обліку валових витрат позивача;
- деклараціями з податку на прибуток позивача.
З вказаних документів вбачається, що зазначені внески не відносились до складу валових витрат у книгах обліку валових витрат позивача, сумарний результат за якими переносився до декларацій з податку на прибуток за досліджені періоди.
Отже, страхові внески за договорами із ЗАТ «СК «Сан Лайф»не є складовою валових витрат позивача за деклараціями з податку на прибуток позивача за 2004 - 2005 роки.
Інформація про суму внесків страхових внесків позивача сама по собі не може свідчити про факт включення цих сум до складу валових витрат. Відповідачем не надано доказів того, яким чином та з дослідженням яких регістрів бухгалтерського та/або податкового обліку позивача він дійшов до висновку про включення позивачем цих сум до складу валових витрат, а також не надано обґрунтованих розрахунків, зроблених на підставі дослідження книги обліку валових витрат позивача та показників декларації з податку на прибуток, які свідчили б про правомірність визначеного позивачеві податкового зобов’язання.
Вищенаведене свідчить про те, що відповідач дійшов висновку про заниження сум податкових зобов'язань з податку на прибуток на 100.656,75 грн. (25 відсотків від 402.627,00 грн.), не маючи на те фактичних та правових підстав.
В акті перевірки також зазначено, що позивачем в порушення:
- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат суми коштів, сплачені ТОВ „Влад+” за придбані товарно-матеріальні цінності згідно з накладною від 12.06.2005 № 00000457, у розмірі 6.565,68 грн., оскільки такі витрати не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами;
- пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену ТОВ „Влад+” в складі придбаних товарно-матеріальних цінності згідно з податковою накладною від 12.06.2005 №284, у розмірі 1.313,14 грн., оскільки вказана сума не підтверджена податковою накладною.
Як свідчать матеріали справи, у другому кварталі 2005 року позивачем не оприбутковувалися товарно-матеріальні цінності за накладною від 12 червня 2005 року №00000457, виписаною ТОВ „Влад+”, та, відповідно, сума у розмірі 6.565,85 грн. не знайшла свого відображення в складі валових витрат.
Відповідачем не надано доказів того, що вказана господарська операція мала місце в червні 2005 року та, відповідно, її результати було відображено у бухгалтерському та податковому обліку позивача з відповідним формуванням валових витрат, збільшенням вартості запасів чи інших активів та формуванням податкового кредиту з ПДВ.
Також необґрунтованим є твердження відповідача щодо завищення позивачем суми податкового кредиту на суму 1.313,14 грн., сплачену ТОВ „Влад+” в складі придбаних товарно-матеріальних цінностей у ТОВ „Влад+” за цією ж операцією згідно з податковою накладною від 12.06.2005 № 284 у розмірі 1.313,14 грн., оскільки вказана сума не підтверджена податковою накладною.
Як зазначалось вище, відповідачем не надано доказів того, що вказана господарська операція мала місце, а також доказів фактичного складання та надання позивачу податкової накладної від 12.06.2005 № 284 на суму 6.565,85 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1.313,14 грн., а, відповідно, й доказів того, що її результати було відображено у бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Згідно первинних бухгалтерських та податкових документів позивач не відображав податковий кредит з ПДВ у розмірі 1.313,14 грн. на підставі податкової накладної від 12.06.2005 № 284 у звітному періоді - червень 2005 року.
Позивачем надані суду матеріали бухгалтерського (звіт списку вибраних проводок за червень 2005 року) та податкового обліку (книга придбання товарів (робіт, послуг) за червень 2005 року), а також відомості від контрагента позивача - ТОВ «ВЛАД+»(лист ТОВ «ВЛАД+»№ 92 від 29.05.2006, копія –у справі), які свідчать, що операція з придбання позивачем товарів у ТОВ «ВЛАД+»в дійсності в червні 2005 року не проводилась.
При цьому суд відзначає, що позивач не надав суду книгу обліку придбання товарів (робіт, послуг) за листопад і грудень 2005 року і детальні розшифровки до неї. Як свідчать матеріали справи, ця книга (і, відповідно, розшифровки) в зазначених періодах фактично не велась позивачем, оскільки вимоги щодо заповнення цієї книги були скасовані Наказом ДПА України від 30 червня 2005 року № 244, який набрав чинності 28 липня 2005 року.
Водночас суд враховує регістри податкового обліку позивача за інші податкові періоди (окрім червня 2005 року) в якості засобів доказування, оскільки хоча вони не стосуються звітного податкового періоду, за який позивачеві визначено податкові зобов’язання податковим органом, - червень 2005 року (стосовно ПДВ); 1 півріччя 2005 року (стосовно податку на прибуток), однак охоплюють весь період господарської діяльності позивача, який перевірявся податковим органом (по 31.12.2005).
Відповідно до ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Так, згідно з регістрами податкових накладних, банківських проплат та інших документів позивач придбав товар у ТОВ «ВЛАД+»на суму 7.878,82 грн., в т. ч. ПДВ 1.313,14 грн., за видатковою накладною № РН-051205 РО 0000300399 від 06 грудня 2005 року та за податковою накладною № 284 від 06 грудня 2005 року (т. с. 1, а. с. 110-112), що знайшло своє відображення в облікових бухгалтерських та податкових документах позивача за відповідний звітний податковий період. При цьому порушень податкового законодавства за операцією з ТОВ «ВЛАД+»в грудні 2005 року, коли вона дійсно мала місце, актом перевірки (з урахуванням розгляду заперечень позивача) податковим органом не встановлено.
В акті перевірки зазначено, що позивачем в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені АТВТ „Форум” в складі отриманих послуг, пов’язаних зі стоянкою та паркуванням автомобілів, згідно з договорами від 01.04.2005 № 17/05 та від 01.06.2005 № 1/В/05, у розмірі 4.528,00 грн. як за такі, що не відносяться до складу валових витрат, оскільки такі витрати пов’язані з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, що повністю відповідає вказаному пункту Закону.
Як підтверджено матеріалами справи, за договором від 1 квітня 2005 року № 17/05 АТВТ «Славутич»надавало послуги з розміщення легкових автомобілів позивача. Станом на червень 2005 року позивачу відповідно до зазначеного Договору було надано 55 машино-місць. Правила розміщення автомобілів (зокрема, правила використання смарт-карт, які видавалися для цієї мети) визначені у самому договорі № 17/05, а також у внутрішній Директиві з використання автомобілів компанії «Ерікссон Україна».
Зазначені послуги, на думку суду, пов'язані із господарською діяльністю позивача, оскільки спрямовані на оптимізацію його господарчих процесів. Відповідно до довідки відділу кадрів позивача дотепер у штаті позивача працює 68 співробітників, чиї функціональні обов'язки пов'язані із переміщеннями поза межами офісу для виконання господарських завдань, тобто носять виїзний характер роботи.
З метою оптимізації господарських процесів позивач вирішував питання щодо забезпечення ефективного переміщення цих працівників, зокрема, шляхом:
а) взяття в оренду (лізинг) легкових автомобілів. Станом на червень 2005 року позивач використовував 50 автомобілів, орендованих у ПП «ВІП-Рент», що підтверджується договорами оренди (лізингу), актами приймання-передачі, а також довідкою орендодавця. Відповідно, виникла потреба у розміщенні орендованих автомобілів, для задоволення якої було укладено договір з АТВТ «Славутич»від 1 квітня 2005 № 17/05;
б) шляхом надання дозволу працівникам позивача використовувати належні їм автомобілі для виконання виробничих завдань. У зазначених випадках позивач дозволяв відповідним працівникам розміщувати легкові автомобілі на тимчасово вільних машино-місцях, відведених позивачу відповідно до договору від 1 квітня 2005 року № 17/05, що підтверджується Директивою з використання автомобілів компанії «Ерікссон Україна».
Таким чином розміщення автомобілів відповідно до договору від 1 квітня 2005 року №17/05 було пов'язане із веденням позивачем господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу від контрактів із замовниками, монтажних та інших робіт щодо телекомунікаційного обладнання.
Як свідчать матеріали справи, внаслідок зростання ділової активності позивача у червні 2005 року виникла потреба у додаткових місцях для розміщення автомобілів відвідувачів на території бізнес-центру «Форум»на вулиці Пимоненка, 13 (де розташований офіс позивача, що підтверджується наявними у справі орендними угодами № 114 від 31.12.2004, № 129 від 02.05.2005, актами прийому-передачі приміщень, схемою офісів та місць для паркування автомобілів), для ефективного проведення прийомів, ділових зустрічей і заходів представницького характеру. Зокрема, відповідно до довідки позивача протягом 2005 року кількість персоналу позивача зросла з 75 до 127 осіб; у червні 2005 року у офісі позивача постійно використовувалося 4 приміщення для проведення ділових зустрічей; Позивач проводив близько 100 ділових зустрічей, а також заходів представницького характеру (прийомів, презентацій тощо) із запрошенням (загалом за червень 2005 року) понад 1000 відвідувачів.
Як свідчить довідка АТВТ «Славутич»про обсяг послуг, за цим договором протягом червня 2005 року було розміщено 616 транспортних засобів відвідувачів позивача.
Суд вважає, що зазначені послуги із розміщення автомобілів відвідувачів є також пов'язаними із господарською діяльністю позивача, оскільки є складовою організації прийомів, бізнес-зустрічей і інших заходів представницького характеру.
Наказом Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 року № 88 встановлені норми витрат на представницькі цілі. Відповідно до наказу представницькі витрати - це витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, встановлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю. До представницьких витрат віднесені витрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, їх транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства, установи, оплатою номерів у готелях.
Відповідно до п. 3 вказаного Наказу витрати на представницькі цілі включаються до витрат виробництва та обігу.
Таким чином витрати на прийоми й інші представницькі заходи, в тому числі і транспортне забезпечення, складовою якої є також розміщення автомобілів відвідувачів, є нормальною практикою ведення господарської діяльності в розумінні вказаного наказу Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України. Цей висновок підтверджується також положеннями пп. 5.1.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким до складу валових витрат підлягають віднесенню витрати, що пов'язані із організацією прийомів, презентацій і свят.
Суд вважає зазначені витрати позивача такими, що спрямовані на отримання доходу, а отже, на ведення господарської діяльності в розумінні п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Суд враховує, що згідно з пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати платника податку витрати, пов'язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів.
Водночас суд відзначає, що відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (у редакції чинній на момент укладення та виконання позивачем договорів з АТВТ «Славутич») податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому вказана норма, як і Закон України „Про податок на додану вартість” в цілому (на відміну від редакції, яка втратила чинність у зв’язку з набранням чинності Законом України від 25.03.2005 р. N 2505-IV, що виклав пп. 7.4.1 в новій редакції), не ставить право платника податку на віднесення суми ПДВ, сплаченої у складі вартості товарів (послуг), до складу податкового кредиту в залежність від того відноситься вартість таких товарів (послуг) до складу валових витрат, чи ні, а лише в залежність від їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З огляду на викладене посилання відповідача на те, що позивач незаконно завищив податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2005 р. на загальну суму 4.528,00 грн. з операцій щодо розміщення (паркування та стоянки) легкових автомобілів є безпідставними.
Відтак, відповідачем безпідставно зроблено висновок про те, що позивачем в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені АТВТ „Форум” в складі отриманих послуг, пов’язаних з стоянкою та паркуванням автомобілів, згідно з договорами від 01.04.2005 № 17/05 та від 01.06.2005 № 1/В/05, у розмірі 4.528,00 грн. як за такі, що не відносяться до складу валових витрат, оскільки такі витрати пов’язані з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, що повністю відповідає вказаній нормі Закону.
Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Зважаючи на те, що суд визнав відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) з податку на прибуток у розмірі 102.298,21 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 5.841,00 грн. за розглянутим епізодом, то застосування штрафних санкцій у розмірі 33.351,18 грн. та 2.920,00 грн. відповідно на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є необґрунтованим.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати позивача в частині сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн. У судовому засіданні 24.07.2006 повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою (в справі) про відмову від присудження на його користь судових витрат та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 КАС України, судові витрати позивача покладаються на нього.
118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені позивачем платіжним дорученням від 15.05.2006 № 614, відшкодуванню судовим рішенням не підлягають, оскільки не є обов’язковим платежем для подачі позовної заяви, визначеним КАС України, і можуть бути повернуті позивачу шляхом звернення з відповідною заявою до ДП „Судовий інформаційний центр”.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 04.05.2006 №0000091660/0.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 04.05.2006 №0000101660/0.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. покласти на позивача.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –31.07.2006.