ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2006р. | м.Київ | № 11/236-А |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „АВТ Баварія” |
до | Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва |
про | скасування податкових повідомлень-рішень. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Зайченко А.С.
Представники:
Від позивача Федоренко О.В. (предст. за дов);
Від відповідача Мора Л.В. (предст. за дов);
Білюк С.І. (предст. за дов).
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.07.2006 о 15 год. 10 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 19.07.2006 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування:
- податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 24.01.2006 № 0000032309/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 574.410,00 грн., в т.ч. –основний платіж у розмірі 407.800,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 166.610,00 грн.;
- податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 30.03.2006 № 0000032309/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 574.410,00 грн., в т.ч. –основний платіж у розмірі 407.800,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 166.610,00 грн.
У судовому засідання 20.06.2006 позивач звернувся до суду з письмовою заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить скасувати, окрім двох зазначених податкових повідомлень-рішень, також податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 08.06.2006 № 0000032309/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 574.410,00 грн., в т.ч. –основний платіж у розмірі 407.800,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 166.610,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання правомірно відносив до складу валових витрат витрати по сплаті сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та витрати по сплаті податку на додану вартість, оскільки такі дії відповідають положенням пп. 5.2.1, 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представники в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що згідно з п. 7. ст. 1 Закону України платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості продажу легкових автомобілів є платник податку, який продає легковий автомобіль та відповідно до пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” включає суми цього збору до складу валових витрат. Оскільки позивач в даному випадку є покупцем, то за таких обставин у нього відсутні підстави для сплати вказаного збору та віднесення його суми до валових витрат.
Також відповідач стверджує, що позивачем при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання було включено суму податкового кредиту з ПДВ до складу валових витрат в порушення пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки придбані легкові автомобілі використовуються в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідачем - Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „АВТ Баварія” за період з 01.07.2003 по 01.10.2005, за результатами якої складено акт перевірки від 16.01.2006 № 5/23-0311/23730020 (далі –акт перевірки).
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.01.2006 № 0000032309/0, яким позивачу згідно з п. “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 5.2.5 п. 5.2, пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 574.410,00 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 407.800,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 166.610,00 грн.
Відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 №2181-ІІІ та п. 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (в редакції наказу ДПА України від 02.03.2001 № 82, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 за № 238/5429) позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку.
В задоволенні скарг позивача на прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення в межах процедури адміністративного оскарження податковими органами було відмовлено.
При цьому за результатами адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.03.2006 № 0000032309/1 та від 08.06.2006 №0000032309/2 на ті ж суми та за тими ж зобов’язаннями, що і податкове повідомлення-рішення від 24.01.2006 № 0000032309/0.
В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем пп. 5.2.5 п. 5.2, пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток за 2003 рік на суму 48.800,00 грн., за 2004 рік на суму 62.800,00 грн., за 2005 рік 296.200,00 грн., в т.ч. по періодах: 9 місяців 2003 р. - 35,3 тис. грн., 2003 рік - 48,8 тис. грн., 1 кв. 2004 р. - 13, 2 тис. грн., півріччя 2004 р. - 35,4 тис. грн., 9 місяців 2004 р. - 62,00 тис. грн., 2004 рік - 62,8 тис. грн., 1 кв. 2005 р. - 3,9 тис. грн., півріччя 2005 р. - 170,7 тис. грн., 9 місяців 2005 р. - 296,2 тис. грн.
З акта перевірки вбачається, що підставою для донарахування позивачу податку на прибуток став висновок про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат:
- витрат по сплаті сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання, які були віднесені позивачем до основних фондів;
- витрати по сплаті податку на додану вартість при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання.
З висновками, викладеними в акті перевірки, а також з правомірністю спірних податкових повідомлень-рішень суд не погоджується, вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.
Як зазначено в акті перевірки (стор. 3, 8 акта), не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, позивач є імпортером автомобілів та запчастин, які реалізує на території України. Статус імпортера підтверджується вантажними митними деклараціями. За період перевірки ПДВ, сплачений митним органам, підтверджується платіжними дорученнями та відмітками митних органів на вантажних митних деклараціях. Фактично у перевіреному періоді займалося оптовою та роздрібною торгівлею автотранспортними засобами, запасними частинами, аксесуарами, технічним обслуговуванням та ремонтом автомобілів. У витратах на придбання частка витрат по імпорту товарів складає 90-95%.
Як підтверджено матеріалами справи, протягом 2003 –2005 років ТОВ „АВТ Баварія” при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання сплачену суму збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості легкового автомобіля включало до складу валових витрат підприємства, а саме в ІІ півріччі 2003 року –162.849,00 грн., в 2004 році –251.238,85 грн., за 9 місяців 2005 року –168.330,73 грн.
До матеріалів долучено первинні бухгалтерські та податкові документи, якими підтверджується здійснення позивачем вказаних господарських операцій, а також сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості легкових автомобілів, придбаних для власного виробничого використання, у вказаних розмірах.
Відповідно до абзацу першого пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.
Відповідно до п. 16 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування віднесено до загальнодержавних зборів.
Тобто правомірність відображення витрат платника податку за правилами, встановленими абзацом першим пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", залежить від того, чи встановлений той чи інший податок, збір (обов'язковий платіж) Законом України "Про систему оподаткування" та чи входить такий податок, збір (обов'язковий платіж) до винятків, передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4 цього Закону.
Будь-яких інших правил формування валових витрат за правилами абзацу першого пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону не передбачено. Вказана норма також не встановлює порядку сплати даного збору. Безпосередньо порядок сплати такого збору встановлено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому положеннями пп. 5.3.3, пп. 5.3.4 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обмежень щодо віднесення до складу валових витрат суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування не встановлено.
Виходячи з викладеного, витрати платника податку, понесені ним при сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, повинні відноситися на валові витрати платника податку в порядку, передбаченому пп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Пунктом 6 ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, є вартість легкового автомобіля.
Згідно зі ст. ст. 3, 4 цього Закону збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України. На обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору у таких розмірах для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, - 3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 6 статті 2 цього Закону.
Однак ці норми не визначають самого порядку сплати цього збору. Такий порядок встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" (далі –Порядок № 1740).
Відповідно до п. 12 цього Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом:
купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством);
міни;
дарування (безоплатної передачі);
успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за
законом);
з інших підстав, передбачених законодавством.
Згідно з п. 13 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, визначених пунктом 12 цього Порядку, сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.
Також суд бере до уваги, що відповідно до п. 14 Порядку № 1740 органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору.
Згідно з п. 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 5.2 ст. 5 означеного Закону до складу валових витрат зокрема включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті (пп. 5.2.5 даної норми).
В пункті 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначається, що не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб, а також витрати на сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов'язань платника податку в порядку, передбаченому пунктом 16.3 цього Закону.
Враховуючи те, що положення пп. 5.3.3, 5.3.4 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не розповсюджуються на витрати по сплаті збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, а також те, що даний збір входить до зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування", суд доходить до обґрунтованого висновку про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат підприємства витрати по сплаті збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені ним при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання.
Крім того суд враховує, що п. 5.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.
Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що згідно з пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.
Таким чином, компонентами первісної вартості та витрат, що збільшують балансову вартість основних фондів в податковому обліку є:
сума вартості придбання, тобто сума компенсації (в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах), яку покупець об'єкту основних фондів передає або має передати продавцю згідно умов договору; транспортні платежі;
страхові платежі;
інші витрати, якими, зокрема, є витрати, витрати, пов'язані з доставкою,
установкою, монтажем об'єкту основних фондів тощо.
Суд зазначає, що ні в бухгалтерському (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”, затверджений наказом Мінфіну України від 27.04.2000 № 92, Методичні рекомендації по бухгалтерському обліку основних засобів, затверджені наказом Мінфіну України від 30.09.2003 № 561), ані в податковому (Закон України "Про податок на прибуток підприємств") обліках прямо не зазначено, чи входить збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується з вартості продажу легкового автомобіля, до інших витрат, які пов'язані з придбанням основних фондів або це є валовими витратами підприємства.
Водночас суд бере до уваги, що відповідно до "Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.1999 N 87 придбані позивачем автомобілі відносяться до необоротних активів.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби” (до яких також відносяться придбані позивачем для використання у власній господарській діяльності автомобілі) вартість, яка амортизується, - це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості; первісна вартість –історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.
З усіх наведених норм чинного законодавства вбачається, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування включається до складу валових витрат платника податку незалежно від того, що є об’єктом для нарахування даного збору. Також вартість придбаного автомобіля є лише базою для нарахування збору, в той час як сам збір не є обов’язковою складовою саме вартості придбаного автомобіля та витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням.
Крім того Додатком Р2 до рядка 04.6 Декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом ДПА України від 29.03.2003 № 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за № 271/7592, визначено, що серед сум нарахованих податків, зборів (обов'язкових платежів), що включаються до валових витрат, є збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості легкових автомобілів (код строки 4.6.18 Декларації).
Таким чином сама Державна податкова адміністрація України підтвердила правомірність віднесення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості легкових автомобілів до складу валових витрат підприємства.
Також суд відзначає, що відповідачем зовсім не надано оцінки тій обставині, що обов'язок сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування виник у позивача не в момент придбання автомобілів (які, згідно з наявними у справі документами –ВМД, контрактами, бухгалтерськими проводками –були ввезені в Україну як товар для продажу, зважаючи на основний вид діяльності позивача), а пізніше - після того, як власником автомобілів –позивачем було прийнято рішення про переведення відповідних автомобілів із категорії товару в категорію основних фондів, призначених для використання у власній господарській діяльності, а тому відсутні підстави для збільшення балансової вартості групи основних фондів з метою оподаткування на суму витрат, що виникають не в момент придбання, а пізніше.
Відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
За таких обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Актом перевірки (стор. 12) встановлено, що в порушення пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем, при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання, віднесено суму податкового кредиту з податку на додану вартість до складу валових витрат, що призвело до завищення валових витрат за 2005 рік на суму 1.016.352,31 грн., а саме по періодах: ІІ кв. 2005 р. –579.942,72 грн., ІІІ кв. 2005 р. –436.409,59 грн.
З висновками відповідача суд не погоджується з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „АВТ Баварія” протягом ІІ-ІІІ кв. 2005 р. при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання, сплачену суму податку на додану вартість, включало до складу валових витрат товариства.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно абз. 2 пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 означеного Закону не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
Таким чином, Законом створена неоднозначна можливість трактування порядку формування податкового кредиту платником ПДВ при придбанні легкового автомобіля.
Крім того Законом створена також і неоднозначна можливість трактування порядку відображення в податковому обліку сум ПДВ, нарахованих (сплачених) при придбанні легкового автомобіля, якщо платником не буде сформовано податковий кредит при здійсненні даної операції.
Так, п. 1.17 ст. 1 Закону визначено, що ряд термінів, у тому числі і термін "валові витрати виробництва (обігу)", розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб. При цьому ПДВ, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат, або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник ПДВ, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються ПДВ та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком.
Тобто згідно з наведеними нормами (другий абзац пп. 7.4.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” та пп. 5.3.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств") суми ПДВ, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом України „Про податок на додану вартість”, але цього не можна робити згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування.
Враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин вказані вище закони допускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платника податку щодо реалізації права компенсувати свої витрати, понесені у зв’язку зі сплатою податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля, суд вважає правомірним застосування в цьому випадку пп. 4.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо врегулювання конфлікту інтересів.
Так, згідно з вказаною нормою у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Суд також зважає і на те, що наявність неоднозначного трактування прав та обов'язків платника податку за вказаним епізодом визнана і ДПА України (лист від 13.09.2005 № 10803/5/15-2416 –копія наявна у справі).
За таких обставин висновки перевіряючих щодо завищення валових витрат підприємства за ІІ-ІІІ кв. 2005 р. на суму 1.016.352,31 грн. є неправомірними.
Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на прибуток за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 166.610,00 грн. є необґрунтованим.
Крім того суд зважає на те, що згідно з п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.
Пункти 1.5 та 1.6 Порядку передбачають, що акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.
Згідно з п. 1.7 Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Відповідно до п. 2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання
Суд відзначає, що відповідач, здійснивши документальну перевірку позивача, в акті перевірки не виклав суттєвих обставин діяльності позивача, які мають відношення до фактів виявлених порушень, не здійснив жодних посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача та підтверджують факт порушення ним пп. 5.2.5 п. 5.2, пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", що, в свою чергу, свідчить про донарахування позивачу податку на прибуток та застосування штрафних санкцій на підставі акта перевірки.
Оскільки в акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб підприємства, суд приходить до висновку, що відповідачем належним чином не досліджено обставин фінансово-господарської діяльності позивача за перевірений період, що призвело до необґрунтованих висновків акта перевірки.
Розглядаючи спір по суті, суд також враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятих ним спірних рішень.
Таким чином суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати позивача (державне мито в розмірі 3,4 грн.) підлягають відшкодуванню з Державного бюджету. У судовому засіданні 14.07.2006 повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою (в справі) про відмову від присудження на його користь судових витрат та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 КАС України, судові витрати позивача покладаються на нього.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 9, 69-71, 94, 97, ст. ст. 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 24.01.2006 № 0000032309/0.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 30.03.2006 № 0000032309/1.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 08.06.2006 № 0000032309/2.
Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн. покласти на позивача.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –19.07.2006.