ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.07.2006р. | м.Київ | № 11/182-А |
За позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю „ Фірма Інтерресурси” |
до | Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва |
про | визнання недійсним рішення. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Зайченко А.С.
Представники
від позивача | Кузяєв О.В. (предст. за дов.); |
від відповідачів | Галій Ю.М. (предст. за дов.). |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 10.07.2006 о 17 год. 06 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 17.07.2006 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визначення податкового зобов’язання ТОВ „Фірма „Фінсервіс” у сумі 464.455,00 грн.
Ухвалою від 11.05.2006 відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання на 23.05.2006.
26.06.2006 позивач звернувся з до суду з письмовою заявою про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 20.12.2005 № 005922350/0, яким ТОВ „Фірма „Інтерресурси” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на суму 533.334,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 55.968,00 грн. у зв’язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 186.561,00 грн.
При поданні зазначеної заяви позивач повідомив, що у позовній заяві (в прохальній частині) помилково замість належного позивача вказано ТОВ „Фірма „Фінсервіс”.
Ухвалою від 05.07.2006 справу призначено до судового розгляду на 10.07.2006.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач мав всі підстави для включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої ТОВ «Вестал»за отримані згідно з договором послуги, оскільки ТОВ «Вестал»було належним чином зареєстрованим підприємством, перебувало на податковому обліку, в т. ч. як платник податку на додану вартість, ним була виписана на надана позивачеві податкова накладна, а позивачем було оплачено оприбутковані послуги.
Позивач стверджує, що за вказаним епізодом він правомірно та у відповідності до Закону України “Про податок на додану вартість” у серпні 2005 року відніс до складу податкового кредиту 666.666,67 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представники в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість виникає у платника за фактом надмірної сплати податку на додану вартість, а не лише за фактом існування зобов’язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару (робіт, послуг), який платником не оплачений грошовими коштами. При цьому відповідач вказує, що позивач за отриманні послуги розрахувався векселем, який в подальшому погашений не був, а тому позивачем безпідставно заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ у розмірі 666.666,67 грн.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідачем - Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено позапланову виїзну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість, а саме: правильності визначення сум відшкодування податку на додану вартість ТОВ „Фірма Інтерресурси” за серпень 2005 року, за результатами якої складено акт від 19.12.2005 № 1730/23/8-32663350 (далі - акт перевірки).
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2005 № 005922350/0, яким позивачу згідно з пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, п. 1.8 ст. 1 пп. 7.7.2, 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на суму 533.334,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 55.968,00 грн. у зв’язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 186.561,00 грн.
Стосовно зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування актом перевірки встановлено, що позивачем до бюджетного відшкодування за серпень 2005 року було заявлено суму ПДВ в розмірі 533.334,00 грн. в порушення вимог пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). В зв’язку з тим, що в попередньому податковому періоді позивач за отриманні послуги розрахувався векселем, який в подальшому погашений не був, то за обставин податок на додану вартість фактично не сплачувався постачальнику послуг, також, відповідно, і до бюджету, а тому в акті перевірки зроблено висновок про безпідставність заявлення вказаної суми до бюджетного відшкодування.
Оскільки заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 186.561,00 грн., то за таких обставин відповідачем застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 55.968,00 грн. на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001.
З висновками, викладеними в акті перевірки, а також з правомірністю спірного податкового повідомлення-рішення суд погоджується в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на суму 533.334,00 грн.; в частині застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 55.968,00 грн. суд вважає висновки акта перевірки та спірне податкове повідомлення-рішення необґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за липень місяць 2005 року, наданою позивачем до ДПІ у Оболонському районі м. Києва, податкові зобов'язання складають 133.333 грн., податковий кредит - 666.667,00 грн., сума ПДВ, яка заявлена до відшкодування в поточному звітному періоді, - 533.334,00 грн. Обсяг продажу товарів (р.1) –666.667,00 грн.; продаж товарів на експорт за нульовою ставкою відсутній. Сума податкового кредиту (р. 17) складає –666.667,00 грн. Загальна сума податкового зобов’язання згідно з декларацією за липень місяць 2005 року становить 133.333,33 грн.
Згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за серпень місяць 2005 року, наданою позивачем до ДПІ у Оболонському районі м. Києва, податкові зобов'язання складають 1.167,00 грн., податковий кредит - 8,00 грн., сума ПДВ, позитивне значення ПДВ до сплати –1.159,00 грн. Залишок від’ємного значення попереднього податкового періоду складає 533.334,00 грн. Залишок від’ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (1.159,00 грн.), складає 532.175,00 грн. (533.334,00 грн. - 1.159,00 грн. = 532.175,00 грн.).
Позивач у декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року визначив суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 532.175,00 грн. та зарахував суму заявленого в минулому звітному періоді податкового кредиту у розмірі 1.159,00 грн. в рахунок погашення податкових зобов’язань цього звітного періоду. Загалом позивачем заявлено до бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань з цього податку в наступних податкових періодах суму в розмірі 533.334,00 грн.
Як підтверджено матеріалами справи, 22.07.2005 між ТОВ „Вестал” (виконавець) та ТОВ „Фірма Інтерресурси” (замовник) було укладено договір № 2207/02 про надання інформації, відповідно до якого ТОВ „Вестал” надало ТОВ „Фірма Інтерресурси” маркетингові послуги на суму 4.000.000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 666.666,67 грн.
На виконання умов договору ТОВ „Вестал” виписало на адресу позивача податкову накладну від 25.07.2006 № 357 на суму 4.000.000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 666.666,67 грн.
В оплату отриманих послуг позивач передав ТОВ „Вестал” простий вексель № 30024912896 від 26.08.2005 на суму 4.000.000,00 грн. На момент перевірки позивача вказаний вексель погашено не було. Не надано суду також і доказів того, що зазначений вексель погашено станом на день розгляду спору.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, податковий кредит є сумою податку на додану вартість, нарахованою (сплаченою) отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг).
Як встановлено актом перевірки та визнано позивачем у судовому засіданні, нарахована позивачем у серпні 2005 року сума податку на додану вартість, віднесена до податкового кредиту, в розмірі 666.666,67 грн. позивачем фактично грошовими коштами не сплачувалась постачальникам товарів (послуг).
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
У декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року позивач визначив загальну суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів у розмірі 533.334,00 грн.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на момент формування позивачем податкового кредиту) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов‘язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Тобто передача векселя не передбачає фактичної сплати кошів, в т.ч. суми ПДВ, а навпаки засвідчує безумовне грошове зобов‘язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей.
З наведених норм вбачається, що позивач заявив до бюджетного відшкодування за серпень 2005 року суму ПДВ в розмірі 533.334,00 грн. у зменшення податкових зобов’язань з цього податку в наступних податкових періодах в порушення вимог пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки в попередньому податковому періоді, як встановлено судом, податок на додану вартість позивачем фактично не сплачувався постачальникам товарів (послуг).
Суд також враховує, що відповідно до п. 1.8 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Отже, чинним законодавством чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав заявлення сум до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є надмірна сплата (а не нарахування) цих сум.
Відтак, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з факту існування зобов'язання по сплаті такого податку в ціні товару.
В даному випадку податок на додану вартість позивачем не було перераховано навіть продавцю послуг.
Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що пп. 7.7.11 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування. До таких осіб належать:
а) особа, яка: була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів;
не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців;
б) особа, яка є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати.
Як підтверджено матеріалами справи, позивач протягом останніх 12 календарних місяців звітував про відсутність обсягів продажу та не провадив діяльність по оподатковуваних операціях з податку на додану вартість в обсягах, передбаченим законодавством, про що свідчить подана позивачем до ДПІ у Оболонському районі податкова звітність за скороченою формою декларації з ПДВ за попередні 12 місяців.
Таким чином суд погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки, а також з правомірністю спірного податкового повідомлення-рішення частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на суму 533.334,00 грн.
В частині застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 55.968,00 грн. суд відзначає наступне.
Як встановлено ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Як свідчать матеріали справи, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій відповідач зазначає, зокрема, п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, відповідно до якого у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.
На час затвердження цієї Інструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні”, який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.
Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.
Разом з тим цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 N2505-IV «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 31.03.2005).
Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.
Отже, суд відзначає, що в правовому полі України на момент прийняття відповідачем спірного рішення були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні” та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не містять вказаної правової кваліфікації.
Як встановлено ч. ч. 1-3 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, а саме застосовувати до позивача штрафні санкції, передбачені Інструкцією ДПА України, затвердженою наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, а не законами України, як того вимагає Конституція.
Не приймається судом також і посилання відповідача на пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з наступних підстав.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України „Про систему оподаткування” встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Зважаючи на те, що згідно зі спірним податковим повідомленням рішенням у позивача не встановлено суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є необґрунтованим.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Що стосується обраного позивачем позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання спірного рішення недійсним, то суд відзначає наступне. Статтями 105, 162 КАС України передбачено, що позов може містити вимоги про визнання рішення суб’єкта владних повноважень нечинним, а суд приймає відповідне рішення. Водночас ч. 4 ст. 105, абзацом 2 ч. 2 ст. 162 КАС України встановлено, що позов може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Можливість захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади передбачена ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України. З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги норми п. 6 Прикінцевих і перехідних положень КАС України, ст. 12 ГПК України, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права повністю відповідає нормам чинного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення у повному обсязі з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 94 КАС України судові витрати позивача підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позов немайнового характеру задоволений частково, позивачеві підлягає відшкодуванню половина від суми сплаченого ним судового збору в розмірі 3,40 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69, 70, 71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 20.12.2005 № 005922350/0 в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Інтерресурси” штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 55.968,00 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Інтерресурси” судові витрати в сумі 1,70 грн.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –17.07.2006.