ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.07.2006р. | м.Київ | № 11/221-А |
За позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю „Л.Р.Р.З” |
до | Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва |
про | визнання нечинним податкового повідомлення-рішення в частині. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар с.з. Зайченко А.С.
Представники:
від позивача М’яктов Т.М. –представник за дов.;
від відповідача Унинець А.М. –представник за дов.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 11.07.2006 о 10 год. 55 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 17.07.2006 на 17 год. 305 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва № 0001872301/0 від 17.11.2005.
Ухвалою від 23.05.2006 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою від 19.06.2006 справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні 11.07.2006 позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати нечинним повідомлення – рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва № 0001872301/0 від 17.11.2005 в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2004 у розмірі 244.722,93 грн. та застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 122.361,50 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ВАТ "Лемкар" було виписано на адресу позивача податкову накладну від 23.12.2003 № 2354 на суму 1.468.337,60 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 244.722,93 грн., в якій помилково в супереч вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було вказано невірний індивідуальний податковий номер позивача. Помилка полягала лише в одній цифрі: замість вірного „326569226580” було вказано номер „326569226530”. При цьому внаслідок виявлення вказаної механічної помилки ВАТ "Лемкар" було виписано на адресу позивача виправлену податкову накладну за тим же номером і тією ж датою видачі, яка повністю відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представники в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту з ПДВ за серпень 2004 року на підставі податкової накладної від 23.12.2003 № 2354 суму у розмірі 244.722,93 грн., оскільки вказана податкова накладна не відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а тому не може бути підставою для віднесення зазначеної у ній суми ПДВ до податкового кредиту.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
В С Т А Н О В И В:
Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва 17.11.2005 було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001872301/0, яким позивачу –Товариству з обмеженою відповідальністю „Л.Р.Р.З” відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2004 у розмірі 244.722,93 грн. та на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” і п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, застосовано до нього штрафні санкції у розмірі 122.361,50 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі акта перевірки ДПІ у Солом’янському районі м. Києва № 120/23-0111/32656920 від 09.11.2005 (далі - акт перевірки).
В акті перевірки зазначено, що в порушення пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в серпні місяці 2004 року до складу податкового кредиту позивачем було віднесено суму ПДВ у розмір 244.722,93 грн. на підставі податкової накладної від 23.12.2003 № 2354 на суму 1.468.337,60 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 244.722,93 грн., яка не містить обов’язкових реквізитів, передбачених п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". А саме у вказаній податковій накладні було вказано невірний індивідуальний податковий номер позивача.
Як свідчать матеріали справи, помилка полягала в одній цифрі: замість вірного „326569226580” було вказано номер „326569226530”.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, між позивачем (покупець) та ВАТ „Лемкар” (продавець) був укладений договір купівлі-продажу товару № 1 від 25.11.2003.02.1999.
Факт виконання даного договору, а саме: передачі товару та його оплати на суму 4.140.680,00 грн. підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень та не заперечується сторонами.
За результатами виконання вказаного договору позивачем до податкового кредиту за серпень 2004 року на підставі податкової накладної від 23.12.2003 № 2354 на суму 1.468.337,60 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 244.722,93 грн., виданої продавцем ВАТ „Лемкар”, віднесено суму ПДВ в розмірі 244.722,93 грн.
Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції чинній на момент здійснення позивачем вищевказаних господарських операцій, встановлено порядок обчислення і сплати податку, п. 7.4 вказаної статті регулює виникнення податкового кредиту.
Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.
Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Як підтверджено матеріалами справи, вищевказана податкова накладна на адресу позивача виписувались ВАТ „Лемкар” у момент виникнення у нього податкових зобов’язань, а саме: за фактом перерахування позивачем коштів.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7. Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму такого податкового кредити, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Як встановлено пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Як свідчать матеріали справи, ВАТ "Лемкар" було виписано на адресу позивача податкову накладну від 23.12.2003 № 2354 на суму 1.468.337,60 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 244.722,93 грн., в якій помилково було вказано невірний індивідуальний податковий номер позивача. Помилка полягала лише в одній цифрі: замість вірного „326569226580” було вказано номер „326569226530”.
При цьому помилка в податковій накладній № 2354 від 23.12.2003 в індивідуальному податковому номері покупця не нанесла збитків державі у вигляді не сплачених чи не задекларованих податків сторонами договору. Сума ПДВ у розмірі 244.722,93 грн., зазначена в податковій накладній № 2354 від 23.12.2003, включена контрагентом позивача до податкових зобов'язань.
Розглядаючи спір по суті суд зазначає, що недоліки в заповненні податкової накладної, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки підприємства, а саме: помилка у індивідуальному податковому номері покупця, не роблять накладну недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу. Ця накладна може бути підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 86 КАС України, про можливість ідентифікації покупця, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.
Недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, оскільки згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
При цьому внаслідок виявлення вказаної механічної помилки ВАТ "Лемкар" було виписано на адресу позивача виправлену податкову накладну за тим же номером і тією ж датою видачі, яка повністю відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
В той же час існує можливість ідентифікації позивача і на підставі податкової накладної з помилкою у індивідуальному податковому номері позивача.
Відповідно до п. 3 „Положення про Реєстр платників податку на додану вартість”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79, у редакції чинній на момент проведення перевірки позивача, при включенні до Реєстру будь-якої особи, діяльність якої підлягає оподаткуванню, їй присвоюється індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (далі - індивідуальний податковий номер).
Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником податку на додану вартість до моменту виключення його з Реєстру в зв'язку із вибуттям зі складу платників податку на додану вартість.
Індивідуальний податковий номер становить:
для юридичних осіб - 12-розрядний числовий код, структура якого така: 7 знаків включають перші 7 знаків ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ) без контрольного числа, 8-й та 9-й знаки - код області за системою кодування, прийнятою в органах державної податкової служби, 10-й та 11-й знаки - код адміністративного району за системою кодування, прийнятою в органах державної податкової служби, 12-й знак - контрольний розряд, алгоритм формування якого встановлює центральний орган державної податкової служби України.
Відповідно до п.п. 9 та 16 цього Положення при реєстрації платника податку на додану вартість обов'язково проводиться перевірка його реєстраційних даних з Єдиного банку даних про платників податку - юридичних осіб або Реєстру фізичних осіб - платників податків (засновники, місцезнаходження, види діяльності, підпорядкованість, форма власності, організаційно-правова форма).
У Реєстр включаються такі види даних:
ідентифікаційні - індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ, а також назва - для юридичної особи; ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб та прізвище, ім'я, по батькові - для фізичних осіб;
довідкові - дані про адресу, телефон юридичної особи - платника податку на додану вартість, прізвища та ідентифікаційні номери (з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку) керівника, головного бухгалтера;
реєстраційні - дані про реєстрацію та зняття з реєстрації, як платників податку на додану вартість, в органах державної податкової служби;
класифікаційні - дані про види його діяльності;
дата закінчення дії договору про спільну діяльність;
дата закінчення угоди про розподіл продукції.
Як встановлено судом, помилку у вищевказаній податковій накладній допущено лише в 11 знаку 12-розрядного числового коду числового, тобто у коді адміністративного району за системою кодування, прийнятою в органах державної податкової служби. Всі інші дані, в т.ч. код ЄДРПОУ, дають повну можливість ідентифікувати покупця.
Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.
Згідно з п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено Наказом ДПА України N 165 від 30.05.1997 „Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення”, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. У пункті 18 Порядку зазначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку дійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Факт реєстрації контрагента позивача платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказане підприємство на момент складання на адресу позивача вищезазначеної податкової накладної було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, відповідачем не заперечується, в т.ч. і в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
До суду не надано доказів визнання недійсним укладеного між позивачем (покупець) та ВАТ „Лемкар” (продавець) та договору купівлі-продажу товару № 1 від 25.11.2003 або анулювання виданого цьому підприємству Свідоцтва платника податку на додану вартість на час господарських відносин з позивачем.
Крім того відповідачем не надано доказів на підтвердження факту несплати до бюджету ВАТ „Лемкар” суми ПДВ 244.722,93 грн., перерахованої йому у складі вартості придбаного товару, або не включення цих сум до податкових зобов’язань за відповідний звітний податковий період.
Суд також враховує, що підпункт 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", крім інших обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як надмірна сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум.
Разом з тим відповідачем не заперечується факт перерахування позивачем ВАТ „Лемкар” суми ПДВ у розмірі 244.722,93 грн.
В частині застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 122.361,50 грн. суд відзначає наступне.
Як встановлено ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Як свідчать матеріали справи, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій відповідач зазначає, зокрема, п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, відповідно до якого у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.
На час затвердження цієї Інструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні”, який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.
Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.
Разом з тим цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 N2505-IV «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 31.03.2005).
Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.
Відповідно до ст. 11 Закону України „Про систему оподаткування” відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.
Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.
Отже, суд відзначає, що в правовому полі України на момент прийняття відповідачем спірного рішення були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні” та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не містять вказаної правової кваліфікації.
Як встановлено ч. ч. 1-3 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, а саме застосовувати до позивача штрафні санкції, передбачені Інструкцією ДПА України, затвердженою наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, а не законами України, як того вимагає Конституція.
Вирішуючи спір в частині даних правовідносин, суд також відзначає і таке.
Не приймається судом також і посилання відповідача на пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з наступних підстав.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України „Про систему оподаткування” встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Пунктом 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Зважаючи на те, що згідно зі спірним податковим повідомленням рішенням у позивача не встановлено суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість за розглянутим епізодом, яка підлягає сплаті до бюджету, застосування до нього штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є необґрунтованим.
Суд відзначає, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В супереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати позивача підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.
118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених позивачем платіжним дорученням від 11.05.2006 № 47, відшкодуванню судовим рішенням не підлягають, оскільки не є обов’язковим платежем для подачі позовної заяви, визначеним КАС України, і можуть бути повернуті позивачу шляхом звернення з відповідною заявою до ДП „Судовий інформаційний центр”.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69, 70, 71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення –рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва № 0001872301/0 від 17.11.2005 в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю „Л.Р.Р.З” суми бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2004 у розмірі 244.722,93 грн. та застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 122.361,50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Л.Р.Р.З” судові витрати в сумі 3,40 грн.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –17.07.2006.