Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-6662/11 Головуючий у 1 й інстанції - Петрюк Т.М.
Категорія 19 Доповідач - Петренко І.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2011 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді – Петренко І.О.
суддів – Котушенко С.П., Романюк М.М.
при секретарі – Коляда О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на перероблену річ,-
В С Т А Н О В И Л А :
В листопаді 2010 року позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив ухвалити рішення, яким розірвати усний договір купівлі-продажу автомобілів «Ніссан Лаурель» 1984 року випуску , державний номер НОМЕР_1 та автомобіль марки «Форд ЛТД»1973 року випуску, транзитний номер НОМЕР_2, укладений між ним та ОСОБА_2, зобов»язати відповідача передати йому вказані автомобілі .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те , що 08 серпня 2005 року ним , за довіреністю від імені ОСОБА_4 , було отримано автомобіль «Ніссан Лаурель»1984 року випуску, державний номер НОМЕР_1, за який він в свою чергу передав громадянину ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1000 доларів США . 25 травня 2006 року ним на центральній товарній біржі «Запоріжжя» було придбано автомобіль марки «Форд ЛТД»1973 року випуску, транзитний номер НОМЕР_2.
Влітку 2006 року до позивача звернувся його знайомий ОСОБА_2, з проханням продати йому автомобіль «Форд ЛТД», за 5000 доларів США, з розстрочкою платежу на 1 рік. При цьому документи на вказаний автомобіль повинні залишатись у позивача до повного розрахунку. Влітку 2007 року ОСОБА_2, не сплатив йому ніяких коштів за автомобіль марки „Форд ЛТД”, а в січні 2009 року відповідач знову звернувся до позивача з проханням продати йому автомобіль «Ніссан Лаурель», пообіцявши до травня 2009 року розрахуватись за обидва автомобілі. Позивач погодився продати автомобіль відповідачу за 1000 доларів США, за умови, що він віддасть у травні 2009 року кошти за обидва автомобілі, при цьому документи на автомобіль Ніссан залишились у нього.
До теперішнього часу ОСОБА_2 за автомобілі не розрахувався . Позивачу відомо, що спірне майно знаходиться у відповідача вдома, так як вони проживають поруч на сусідніх вулицях. Його пропозиція вирішити спір без звернення до суду і передати йому його майно не була прийнята відповідачем. 16 листопада 2010 року позивач звернувся до Верхньодніпровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області з заявою про вжиття заходів щодо ОСОБА_2 з приводу незаконного утримання його майна, але в порушенні кримінальної справи йому було відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, що й стало приводом звернення до суду.
В січні 2011 року відповідач звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 та просив ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на спірні автомобілі та визнати за ним борг на користь ОСОБА_3 в сумі 1000 доларів США. посилаючись на те, що ОСОБА_3 не може бути позивачем за автомобілем марки Ніссан Лаурель, так як довіреність на вказаний автомобіль закінчилась 04 грудня 2007 року. Також вказував, що дійсно ним з позивачем за первісним позовом було укладено усний договір з приводу придбання спірних автомобілів для відновлюваного ремонту та подальшої їх реалізації. Відповідно до усної домовленості вони прийшли до згоди, що він сплачує ОСОБА_3 частину грошей в розмірі 4000 доларів США, а після реалізації зазначених автомобілів ще 1000 доларів США. Відповідно до домовленості він придбав у ОСОБА_3 автомобіль Ніссан Лаурель за 1000 доларів США, з яких ним відразу ж було сплачено 100 доларів США, а автомобіль Форд за 4000 доларів США , із яких ним відразу ж було сплачено 3900 доларів США. Отже ним відповідно до усної домовленості відразу ж було сплачено 4000 доларів США, що становить приблизно 95% за автомобіль Форд ЛТД, та 10% від вартості автомобіля Ніссан Лаурель. Відповідно до домовленості він взяв на себе зобов»язання провести відновлювальний ремонт вказаних автомобілів, та в подальшому їх реалізувати. На відновлювальний ремонт ним було затрачено на автомобіль марки Форд 1400 грн,, а на автомобіль Ніссан 6200 грн.,. а всього витрачено 7600 грн. Так як фактично ним було витрачено на купівлю автомобілів сума 4000 дол. США та на проведення відновлювального ремонту 7600 грн., що становить 124 % від вартості придбаних автомобілів, то він має право на визнання права власності на данні автомобілі відповідно до п. 3 ст. 332 ЦК України, як на річ, створену шляхом переробки, та повинен повернути 1000 доларів США відповідно до домовленості .
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Зобов»язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 автомобіль «Ніссан-Лаурель»1984 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіль марки «Форд ЛТД»1973 року випуску транзитний номер НОМЕР_2. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою, про визнання за ОСОБА_2 права власності на перероблену річ - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог зустрічного позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної карги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду частково скасувати , а частково залишити без змін з наступних підстав .
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд посилався на положення ст.. 387 ЦК України відповідно якої власник має право витребувати своє майно від особи , яка незаконно , без відповідної правової підстави заволоділа ним. Однак , з такими висновками погодитись не можна.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень ст.. 26 ЦПК України та роз”яснень що містяться в п.п. 10 ,12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року „ Про застосування норм цивільного процесуального законодавства , що регулюють провадження у справі до судового розгляду „ вирішуючи питання про склад осіб , які братимуть участь у справі , суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин та з матеріально- правового інтересу у вирішенні справи . Суд не вправі залучати за власною ініціативою у якості співпозивачів осіб , яким належить право звернення до суду , однак , у відповідності до вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України він повинен роз”яснити таке право позивачу та попередити про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій .
Як вбачається з матеріалів справи , власником автомобіля „Ніссан-Лаурель”, 1984 року випуску являється ОСОБА_6 ( ар. сп. 5) , після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 , яка видала довіреність на ім.”я ОСОБА_4 , який в свою чергу видав довіреність від 8 серпня 2005 року на ім.”я ОСОБА_3 та ОСОБА_8 ( ар. сп. 7) якою передавалось право , зокрема , на продаж даного автомобіля. Строк даної довіреності закінчувався 4 грудня 2007 року.
Як пояснював ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернувся до позивача з проханням продати йому автомобіль „Ніссан-Лаурель „ в січні 2009 року , та останній погодився з умовою , що гроші за цей автомобіль будуть сплачені відповідачем у травні 2009 року.
Таким чином , на час розпорядження автомобілем „Ніссан-Лаурель” повноважень на такі дії ОСОБА_3 не мав , а наступна довіреність ОСОБА_7 була видана на його ім.”я лише 20 січня 2011 року ( ар. сп. 42) , тобто вже під час розгляду справи в суті .
ОСОБА_7 20 січня 2011 року надала на ім.”я ОСОБА_3 і довіреність на право представляти її інтереси в суді , як власниці даного спірного автомобіля , однак , вона не була залучена до участі в справі , у якості позивачки і суд розглянув справу по суті , задовольнивши вимоги в частині забов”язання відповідача повернути ОСОБА_3 спірний автомобіль ,хоча вважати ОСОБА_3 належним позивачем підстав не було і в задоволені даних позовних вимог слід відмовити.
Не має підстав для задоволення позовних вимог і в частині забов”язання відповідача за головним позовом про повернення ОСОБА_3 автомобіля марки „Форд ЛТД” 1973 року випуску транзитний номер НОМЕР_2 , оскільки дані вимоги заявлені передчасно.
Так , як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 придбав вище вказаний автомобіль на Центральній Універсальній біржі „Запоріжжя” 25 травня 2006 року ( ар. сп. 9). В тексті договору зазначено , що транспортний засіб має бути зареєстрований в органах ДАІ протягом 10 діб з моменту придбання , однак даних про це в технічному паспорті автомобіля не має до даного часу , як і не зазначено хто являється власником даного транспортного засобу після ОСОБА_9 ( ар. сп. 8) .
Виходячи з вище наведеного апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити в частині скасування оскаржуваного рішення в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Для задоволення решти апеляційної скарги підстав немає , оскільки в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює.
Решта доводів апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи , оскільки вони зводяться до не згоди з рішенням суду , були вивчені в суді першої інстанції і отримали оцінку суду.
Керуючись ст..ст. 303,307,308,п.3 ч.1 ст. 309,313,314,315,316 ЦПК України , колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити частково.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2011 року скасувати в частині задоволення частини позовних вимог ОСОБА_3 та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесених судових витрат на загальну суму 18 грн. та відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення , однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .
Судді