Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-733/2007 Головуючий у першій
інстанції Нестерук В.В.
Категорія 13 Доповідач у апеляційній
інстанції Колбіна Т.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2007 року колегія судової палати, у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Клочка В.П.,
суддів - Колбіної Т.П., Харченка М.С.,
при секретарі - Баран М.Л.,
за участю - позивачки, представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 15 березня 2007р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання угоди дарування недійсною та визнання права власності на частку земельної ділянки, -
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2004р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання угоди дарування недійсною та визнання права власності на земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з 1970р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_3, який вступив в члени садового товариства „Рибак-5", де йому на сім'ю була виділена земельна ділянка НОМЕР_1. Відповідач ОСОБА_3 приватизував на себе земельну ділянку і подарував їх своєму сину - ОСОБА_2 Вказує, що цими діями відповідач порушив її права на право користування та володіння спірною земельною ділянкою. Просить визнати недійсним договір дарування №3185, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, і визнати за нею право власності на 1/2 долю земельної ділянки НОМЕР_1 в садовому товаристві „Рибак-5".
Рішенням місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 16 березня 2007р. позов ОСОБА_1 задоволений.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що суд не дав належну оцінку тому факту, що земельна ділянка була передана в приватну власність тільки ОСОБА_3 як члену СТ „Рибак-5".
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, дослідивши
матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи рішення, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка набута в період сумісного проживання подружжям ОСОБА_1, тобто, на неї розповсюджується режим спільної сумісної власності, що потягло задоволення позову, визнання договору дарування недійсним та визнання за позивачкою права власності на половину земельної ділянки.
Однак, з такими висновками не може погодитись колегія суддів, оскільки вони зроблені з порушенням вимог матеріального права та не відповідають фактичним обставинам справи.
Згідно зі ст.ст.116, 118 Земельного Кодексу України, громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної державної адміністрації абр міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частина 1 статті 125 ЗК України передбачає, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 був членом Садового Товариства „Рибак-5", в його користування для ведення садівництва була надана земельна ділянка НОМЕР_1; за заявою останнього та на підставі розпорядження Гагарінської районної державної адміністрації №2151-р від 28 листопада 1997р. дана земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_3 (а.с.21), про що свідчить Державний акт про право власності на землю серії НОМЕР_2 від 22 лютого 2000р. (а.с.22), зареєстрований у встановленому законом порядку.
Вищевказаним обставинам у їх сукупності суд належної оцінки не дав, не врахував, що:
· позивачка не була членом садового товариства та не могла приймати участь у приватизації;
· членом СТ „Рибак-5" був відповідач ОСОБА_3;
· земельна ділянка була надана ОСОБА_3 у власність в порядку реалізації його суб'єктивного права на приватизацію, яким наділений кожний громадянин держави, в тому числі і ОСОБА_1 Дане право нею не втрачене та може бути реалізоване у встановленому законом порядку.
Таким чином, відповідно до положень ст.ст.6,22 ЗК (1990р.), Декрету КМУ від 26.12.1992р. №15 „Про приватизацію земельних ділянок", Порядку передачі ділянок у приватну власність громадян та ст.22 КпШС України, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель,... садівництва є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Підстав для визнання договору дарування недійсним згідно зі ст.23 КпШС України - через розпорядження спільним сумісним майном одним із подружжя без згоди іншого, в матеріалах справи немає.
При такому положенні оскаржуване рішення суду не можна-визнати законним та обґрунтованим, що тягне його скасування з ухваленням нового про відмову в позові в повному обсязі.
На підставі ст.116,118 ЗК України, керуючись ст.ст.303-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 15 березня 2007р. - скасувати, ухвалити нове, яким в відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання угоди дарування недійсною та визнання права власності на 1/2 земельної ділянки.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.