Справа № 2-561/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2011 року   м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя у складі: Головуючого, судді Харченко І.О., при секретарі Гуляєвій Г.В., за участю адвоката Кубатько Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення вартості майна у зв’язку з недійсною угодою,

в с т а н о в и в:

16.11.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення вартості майна у зв’язку з недійсною угодою. Свої вимоги мотивувала тим, за рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 26.07.2010 року її позбавлено права на 24/100 часток земельної ділянки АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2, у зв’язку з чим останній повинен відшкодувати їй вартість цих 24/100 часток земельної ділянки (а.с.3-5).

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивачки визначену експертом вартість 24/100 часток земельної ділянки – 209980 грн. 75 коп.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази, надані сторонами на підставі ст.ст. 10, 60 ЦПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1. Позивачці у цьому домоволодінні належить 74/100 часток (34/100 – на підставі свідоцтва про право власності від 04.09.1985 року та 40/100 часток – на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 07.09.2009 року), а відповідачу 26/100 часток (на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.1987 року). Також сторони є співвласниками земельної ділянки АДРЕСА_1, кожному належить по ½ частині.

Позивачка, звернувшись до суду з позовними вимогами про стягнення вартості майна у зв’язку з недійсною угодою, вказала про те, що рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 26.07.2010 року її позбавлено права на 24/100 часток земельної ділянки АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2, у зв’язку з чим останній повинен відшкодувати їй їх вартість. Проте такі доводи є необґрунтованими.

З інвентаризаційної справи КРП СМБРТІ вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 раніше належало: - ½ частка ОСОБА_4; ¼ частка ОСОБА_5; ¼ частка ОСОБА_3

15.01.1985 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_1 ¼ частку вказаного домоволодіння.

Рішенням Київського райвиконкому м. Сімферополя № 395/3 від 18.12.1984 року та № 27/2 від 15.01.1985 року були прийняті в експлуатацію самовільно зведені ОСОБА_3 надвірні будови: тамбур літер «Д», погріб «П», сарай «Л» та гараж «Е». У зв’язку з цим, рішенням виконкому Київської райради м. Сімферополя № 238 від 20.08.1985 року були встановлені нові ідеальні частки між співвласниками домоволодіння: ОСОБА_3 – 40/100 часток (замість ¼ частки); ОСОБА_1 – 34/100 часток (замість ¼ частки); ОСОБА_6 (спадкоємиці ОСОБА_7) – 26/100 часток (замість ½ частки).

03.01.1986 року ОСОБА_6 продала ОСОБА_8 26/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, а 16.12.1987 року ОСОБА_8 продала цю частку ОСОБА_2

 На ім’я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були видані державні акти на право власності на земельну ділянку серія КМ № НОМЕР_1 від 29.04.2003 року та серія КМ № НОМЕР_2 від 27.04.2003 року. У цих державних актах невідомо з яких правових підстав вказані були наступні розміри часток співвласників земельної ділянки: ОСОБА_1 – 34/100, ОСОБА_3 – 40/100 часток, ОСОБА_2 – 26/100. Саме на підставі цих державних актів на право власності на землю і був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу від 07.09.2009 року, реєстровий № 1339 40/100 часток земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1. Також цього ж дня між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, реєстровий № 1336 40/100 часток жилого будинку АДРЕСА_1.

 Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 26.07.2010 року по справі № 2-1982/10 (а.с. 15-21), що набуло чинності, Державні акти на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 серія КМ № НОМЕР_1 від 29.04.2003 року та серія КМ № НОМЕР_2 від 27.04.2003 року, видані на ім’я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнані недійсними та скасовані. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 40/100 часток земельної ділянки АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 07.09.2009 року, реєстровий № 1339, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 Також цим рішенням між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проведено поділ земельної ділянки АДРЕСА_1. У власність ОСОБА_2 на ½ частку земельної ділянки виділено земельну ділянку площею 547 кв.м., а у власність ОСОБА_1 на ½ частку земельної ділянки виділено земельну ділянку площею 621 кв.м. Земельну ділянку площею 85 кв.м. залишено у загальному користуванні співвласників.

 Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

 У тексті рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 26.07.2010 року по справі №2-1982/10 судом зазначено, що на момент отримання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 державних актів, правовстановлюючий документ, що визначає розмір сторін, співвласників земельних ділянок, був відсутній. У 1985 році ідеальні частки в домоволодінні, які належали колишнім співвласникам на підставі правовстановлюючих документів, були змінені у зв’язку з прийняттям в експлуатацію новостворених нежилих надвірних будівель та прибудов, що відповідно до Земельного кодексу УРСР в редакції 08.07.1970 року ст.. 91, не спричиняло за собою для сторін зміни розміру часток земельних ділянок, що знаходилися у користуванні співвласників. Відповідно до чинного законодавства, ОСОБА_2 приходилася належала ½ частка земельної ділянки, ОСОБА_3 – ¼ частка, ОСОБА_1 – ¼ частка.

 Таким чином, суд дійшов виноску про те, що права позивачки ОСОБА_1 ніяким чином не порушено. Частка земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 ніяк не збільшувалася за рахунок частки ОСОБА_1, вона від самого початку залишилася незмінною, а тому вимоги позивачки про стягнення компенсації вартості 24/100 часток земельної ділянки задоволенню не підлягають.

 Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивачки послався на ст. 365 ЦК України «Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників», проте ніякого припинення права на частку у спільному майні між сторонами не було.

На думку суду, оскільки правочин (визнаний судом в подальшому недійсним) був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, гроші за неналежне їй майно отримала саме ОСОБА_3, а тому позивачці й слід було звертатися до неї про стягнення необґрунтовано набутого майна - грошей за землю, яка їй ніколи не належала. Але з такими вимогами ОСОБА_1 до суду не зверталася та не обґрунтовувала.

Суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі, доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ст. 11 ЦПК України).

Розглянувши дану цивільну справу у рамках заявлених вимог, на основі всебічного та повного дослідження обставин справи, перевірки їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

На підставі ст.ст. 216, 365 ЦК України, ст. 91 ЗК УРСР, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 15, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, с у д –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення вартості майна у зв’язку з недійсною угодою - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя І.О.Харченко