Справа № 2-2362/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 червня 2011 року                         Приморський районний суд м. Одеси

у складі:                        головуючого судді – Науменко А.В.,

при секретарі -  Коваленко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», третя особа ОСОБА_3,  Національний банк України про захист прав споживача, визнання договорів кредиту, іпотеки та поруки –недійсними, стягнення збитків завданих виконанням кредитного договору, суд, -     

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», третя особа ОСОБА_3,  Національний банк України про захист прав споживача, визнання договорів кредиту, іпотеки та поруки –недійсними, стягнення збитків завданих виконанням кредитного договору, посилаючись на те, що 30.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_2 Аваль»(правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»)  та ОСОБА_1 був укладений та підписаний  кредитний  договір № 014\0044\85\86437, згідно  умов якого ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»  надав  ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті у сумі 55825,00 доларів США, строком  до 30.11.2027 року,  зі сплатою за  користування   кредитними  коштами 14,25 %  річних.  

          У якості забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль»та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 014\0044\85\86437/251 від 30.11.2007 р., згідно  якого  ОСОБА_3 приймає на себе зобов’язання відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору 014\0044\85\86437 від 30.11.2007 року.

          Позивач посилаючись на норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про захист прав споживача», Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та Цивільного Кодексу України заявлено, що оскаржені договори є недійсними.  Заявив,  що положення Закону України «Про захист прав споживача»підлягають застосуванню до спірних правовідношень, яки виникли з укладеного між сторонами кредитного договору, що підтверджується  постановою  Національного № 168 від 10.05.2007 року.

В судове  засідання представник позивачка з’явилася,  на задоволенні позову наполягала.

Представник відповідача  в судове засідання з’явилася, позовні вимоги не визнав.

Третя особа  ОСОБА_3 в судове засідання не  з’явився, надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність.  

Третя особа Національний банк України в судове засідання не з’явилися, надав суду заяву про розгляд справи у відсутності представника Національного банку України.   

Суд, вислухавши пояснення та доводи сторін, ознайомившись та дослідивши матеріали справи,  надані заперечення й докази, вважає, що позовні вимоги позивача не  підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 212 ч.1,3 ЦПК України передбачене, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів.  Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_2 Аваль»(правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»)  та ОСОБА_1 був укладений та підписаний  кредитний  договір № 014\0044\85\86437, згідно  умов якого ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»  надав  ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті у сумі 55 825,00 доларів США, строком  до 30.11.2027 року,  зі сплатою за  користування   кредитними  коштами 14,25 %  річних.  Згідно заяви ОСОБА_1 звернулася до банку  за отриманням кредиту саме в доларах США.

          У якості забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль»та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 014\0044\85\86437/251 від 30.11.2007 р., згідно  якого  ОСОБА_3 приймає на себе зобов’язання відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору 014\0044\85\86437 від 30.11.2007 року.

ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»   свої зобов'язання за кредитним договором виконав, а саме ОСОБА_1, згідно до поданих нею заявок, було надано кредит у сумі 55 825,00 доларів США що підтверджується випискою за позичковим рахунком.

У позові не  спростовується укладення договору кредиту та отримання грошів у валюті США, але посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживача», Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та Цивільного Кодексу України заявлено про неправомірність укладення між сторонами  кредитного договору в іноземної валюті та  порушення умовами договору прав ОСОБА_1, як споживача.

Згідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами.      

Відповідно ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією стороною факту вчинення правочину  або оспорювання його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Суд визнає, що до справи не надані будь-які належні та допустимі доказі ( ст. ст. 58-59 ЦПК України)  у підтвердження введення позивача в оману працівниками банку або примушення позивача та третю особу щодо укладення договорів кредиту та поруки.  Також, у суду не має підстав вважати, що позивач не розумів наслідків виконання власноручного підпису в договорі  в підтвердження його добровільного укладення. Таким чином, суд визнає, що факт вчинення позивачем оскарженого договору підтверджується належним та допустимим письмовим доказом.  

          Як вбачається з позовної заяви, позивач вимагав визнання недійсним кредитного договору з одночасно з декількох підстав, по-перше з підстав порушення укладенням оскаржених договорів  прав позивача передбачених Законом «Про захист прав споживачів»

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» ( ч. 1 п. 23 та 19), споживчий кредит –кошти, що надаються кредитодавцем  (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.  Продукція –будь-які виріб (товар) робота чи послуга, що виготовляються виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Пунктом 2 Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»передбачене, що оскільки закон не визначає певних меж своєї дії, судам  слід мати на увазі, що до відносин які ним регулюються належать, зокрема ті що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення  власних побутових потреб громадян.

          Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

          На підставі викладеного, суд вважає, надання коштів за умовами  договору на придбання  земельної ділянки не відноситься до побутових потреб, тому не є «споживчим кредитом»й «продукцією»на придбання якої видавався кредит, а сторони договору не є «виконавцем»(продавцем) та «споживачем» в розумінні ст. 1  Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, положення норм Закону України «Про захист прав споживачів»не застосуються до спірних правовідносин.  

          Частина  2 ст.192 ЦК України встановлює, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст.193 ЦК України порядок вчинення правочинів з валютними цінностями встановлюється законом. Згідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземної валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.    

          Відповідно  до діючого   Декрету   КМ   України от   19.02.1993 р.   № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю":    

          ст.5- НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення   валютних операцій    зокрема: пункт в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; пункт г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.    

          ст.8- для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України. Зазначені курси встановлюються НБУ за погодженням з КМ України.    

          Таким чином, згідно діючого законодавства України операції з валютними цінностями (іноземною валютою) є саме «валютними операціями», які  здійснюються банками на підставі відповідної ліцензії.      

          Згідно матеріалів справи, на час укладення договору кредиту  ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 Аваль»  мав Банківську ліцензію за № 10 видану НБУ 27.03.1992 року, та дозвіл на здійснення операцій № 10-4 з додатком до дозволу № 10-4, яким зокрема надане право на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, тобто на видачу кредитів у валюті.    

          Листом № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року Національний банк України роз’яснив, що у п. 4 ст. 5 Декрету КМ України передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземної валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Банк зазначив, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземної валюті. Таким чином, операція з наданням банками кредитів в іноземної валюті не потребує індивідуальної ліцензії.    

          Суд вважає, що порядок та підстави  видачі індивідуальних ліцензій не врегульовані діючим законодавством та факт відсутності даної ліцензії не є підтвердженням неправомірної діяльності позивача, тому укладення кредитного договору між сторонами з умовами в валюті не є порушенням законодавства.    

          Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»( ч. 1 п. 23 та 19), споживчий кредит –кошти, що надаються кредитодавцем  (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.  Продукція –будь-які виріб (товар) робота чи послуга, що виготовляються виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.    

          Пунктом 2 Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»передбачене, що оскільки закон не визначає певних меж своєї дії, судам  слід мати на увазі, що до відносин які ним регулюються належать, зокрема ті що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення  власних побутових потреб громадян.      

          Таким чином, розглянувши справу повно, всебічно, об’єктивно та неупереджено, суд вважає неправомірними заявлену позивачем вимогу, тому вважає за необхідне відмовити в її задоволенні в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60,  209, 212-215, 223 ЦПК України, ст.ст. 203, 207, 628, 638, 546, 547 ЦК України  суд, -  

                                                                ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», третя особа ОСОБА_3,  Національний банк України про захист прав споживача, визнання договорів кредиту, іпотеки та поруки –недійсними, стягнення збитків завданих виконанням кредитного договору - відмовити у повному обсязі.

           Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення до Приморського районного суду м. Одеси протягом десяти днів з дня його  проголошення.            

Суддя                                                                                                                      А.В.Науменко

15.06.2011