ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

03.10.06р.

Справа № А11/290-06

За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ  

до  закритого акціонерного товариства "Нікопольський кранобудівний завод", м. Нікополь   

про стягнення 22 317, 72 грн.

Суддя  Мельниченко І.Ф.

Представники сторін:

  Від позивача: Ахметова О.О., довіреність №03-06/04 від 05.01.2006 року, провідний спеціаліст

 Від відповідача: Михнюк О.А., довіреність №80 від 15.02.2006 року, провідний юрисконсульт  

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 22 317, 72 грн., що складають суму штрафних санкцій за нестворені в 2005р. робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідач позов не визнає та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві відповідач зазначив, що позивач не надав жодного документа, що центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, або органом місцевого самоврядування м. Нікополя, або громадськими організаціями інвалідів та або центром зайнятості населення м. Нікополя на закрите акціонерне товариство "Нікопольський кранобудівний завод" направлявся інвалід та йому було відмовлено у прийняті на роботу.

Крім того, останній зазначає, що його підприємство є збитковим і прибутку в нього немає, тому відповідно і відсутні джерела сплати штрафних санкцій, що на його думку також не дає підстав для задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський  суд, -        

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до звіту відповідача про працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2005р., що залучено позивачем до матеріалів справи, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 350 працівника, у зв’язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  від 21 березня 1991р. №875-ХІІ  (далі - Закон) становить 14 робочих місць, тоді як фактично було зайнято 10 робочі місця.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено Законом.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце незайняте інвалідом.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі-Положення), затвердженим постановою КМ України від 03.05.95р. №314, визнано, що робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1); робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п.5).

П.14 Положенням встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При цьому частиною першою ст.18 Закону і п.10 Положення, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з врахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має відбуватися з урахуванням стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними ст.18 Закону.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач не надав суду доказів того, що на підприємство відповідача направлялись пропозиції про працевлаштування інвалідів, або інваліди самі звертались до закритого акціонерного товариства "Нікопольський кранобудівний завод"  з метою працевлаштування, а їм було в цьому відмовлено.

З огляду на викладене у господарського суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,  ст.ст. 94, 160-163, 167, 186, 254, п.6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу Адміністративного судочинства України,  господарський суд, -  

                                                   ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Суддя

І.Ф. Мельниченко