Справа № 22-ц-1735/11 05.07.2011 05.07.2011 19.07.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа N 22-ц-1735/11 Головуючий у І інстанції Батченко О.В.
Категорія – 27. Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України.
5 липня 2011 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Ямкової О.О. та Шолох З.Л.,
із секретарем судового засідання – Майстренко О.М.,
з участю:
представників відповідача – ОСОБА_2,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2011 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Кредобанк ” (надалі Банк) до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, -
у с т а н о в и л а :
19 липня 2010 року Банк пред’явив зазначений позов, який обґрунтував наступним.
22 грудня 2006 року він уклав з ОСОБА_3 кредитний договір № 244Ф-06, за умовами якого надав, а позичальник взяла і повинна була використати цільово на ремонт житла, грошові кошти у розмірі 59 400 доларів США під зворотне зобов’язання останньої повернути їх частинами до 21 грудня 2013 року, зі сплатою процентів за користування ними, виходячи із процентної ставки 12,5 % річних та щомісячної комісійної винагороди за управління кредитом у розмірі 30 гривень.
Наряду з цим, сторони передбачили, що порушення позичальником виписаних умов дає Банку право нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки і вимагати від позичальника дострокового виконання кредитного зобов’язання.
Крім того, за цим договором позичальник зобов’язувалася письмово погоджувати з Банком використання кредиту на інші цілі; протягом трьох місяців від дня отримання кредиту представити у Банк документи, які підтверджують цільове використання кредитних коштів і протягом вісімнадцяти місяців подати документи, що підтверджують факт реєстрації проведеної переданої Банку в іпотеку реконструкції нерухомості та застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, пошкодження або псування.
Невиконання названих останніми умов, давало банку підстави для підвищення процентної ставки за користування кредитом на 2% і ще на 0,5% - у разі зміни кон’юнктури ринку.
У той же день, на забезпечення названого договору Банк уклав з ОСОБА_4, за згоди її чоловіка ОСОБА_7, іпотечний договір, за яким та передала Банку в іпотеку належні їй на праві власності дві квартири № 5 та № 7 в будинку АДРЕСА_1, визначивши їх загальну заставну вартість у 390 084 гривень 30 копійок.
На виконання кредитного договору, в день його укладення, Банк перерахував ОСОБА_3 надану у позику грошову суму, яку та отримала і використала на свій розсуд.
Не дивлячись на належну договірну поведінку Банку, ОСОБА_3 взятого на себе обов’язку не дотрималася. Сплативши 14 868, 29 доларів США кредиту і частково нараховані проценти - вона припинила будь-які виплати за договором, фактично відмовившись в односторонньому порядку від зобов’язання.
Крім того, позичальник не виконала і умови договору, виписані в пунктах 2.3. і 6.3., у зв’язку з чим Банк, на підставі п. 5.4. кредитного договору, підвищив процентну ставку за користування кредитом спочатку до 14,5 %, а в наступному - з урахуванням економічного стану в країні - до 15 % річних.
Проте, ні неодноразові нагадування Банком про необхідність виконання в повному обсязі зобов’язання, ні нарахована за порушення умов кредитного договору пеня, ні нарахування процентів за підвищеною процентною ставкою не змінили її позадоговірної поведінки.
У зв’язку із цим, Банк просив стягнути з ОСОБА_3:
? 44 531, 71 долари США, еквівалентних 352 121 гривні 14 копійкам, залишку за тілом кредиту;
? 4 183, 98 доларів США, еквівалентних 33 083 гривням 57 копійкам, заборгованості по сплаті процентів;
? 630 гривень, заборгованих по сплаті комісій;
? 3 214,41 доларів США, що еквівалентно 25 416 гривням 98 копійкам, пені за несвоєчасне повернення кредиту;
? 1 078, 71 доларів США, що еквівалентно 8 529 гривням 58 копійкам, пені за несвоєчасне погашення процентів;
? 132 гривні 39 копійок пені за несвоєчасну сплату комісій, а всього – 53 008, 81 долар США, що еквівалентно 419 151 гривні 27 копійці, та 762 гривні 39 копійок.
Одночасно Банк просив звернути стягнення на предмет договору іпотеки від 22 грудня 2006 року, а саме, квартири № 5 та № 7 по АДРЕСА_1, належні на праві власності ОСОБА_4
У подальшому представник Банку уточнив свої вимоги і просив врахувати часткову, в процесі розгляду справи, сплату процентів в розмірі 1001, 88 доларів США.
Правова позиція відповідачів та третьої особи ОСОБА_7 суду не відома, оскільки ті у судове засідання не з’явилися і справа вирішена в порядку заочного розгляду.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2011 року позов задоволено частково.
З ОСОБА_3 на користь Банку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором стягнуто 395 204 гривні 71 копійку, яка складається із:
? 352 121 гривні 14 копійок залишку за тілом кредиту;
? 33 083 гривні 57 копійки заборгованості по сплаті процентів;
? 10 000 гривень пені за несвоєчасне виконання зобов’язань.
Одночасно за судовим рішенням в межах цієї суми звернуто стягнення на належні ОСОБА_4 на праві власності квартири № 5 та № 7 по АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів і вирішено питання про розподіл судових витрат.
Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_2 після відмови в перегляді заочного рішення подав на це рішення апеляційну скаргу, до якої приєдналася і відповідач ОСОБА_4 через свого представника – ОСОБА_5, в якій просили його змінити, зменшивши розмір стягуваної суми до 355 777 гривень 58 копійок, яка складається із 352 121 гривні 14 копійок залишку за тілом кредиту та 3 656 гривень 44 копійки заборгованості по процентам.
Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства, а також незаконним підвищенням Банком процентної ставки за кредитним договором.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду І інстанції змінити, виклавши його зміст в частині вирішення вимог про стягнення за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки в новій редакції. В іншій частині рішення залишити без змін, оскільки в ній суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Задовольняючи позов Банку, районний суд виходив із того, що між сторонами існують договірні правовідносини, умови якого порушили відповідачі, а тому, відповідно до ст. ст. 525-526, 530, 541, 543, 553 - 555, 611, 615, 625, 1046-1050, 1054, 1055 ЦК України, пунктів 4.1., 5.1., 6.2. умов кредитного договору та п. 1.1., 5.1. договору іпотеки, вони повинні відповідати за неналежне виконання зобов`язання і нести негативні наслідки таких своїх дій.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає вірними, обґрунтованими й законними. В той же час, висновки суду щодо визначення валюти та розміру заборгованості по процентам, а також визначення способу та дотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, є неповними, необгрунтованими і незаконними.
Так, з кредитного договору № 244Ф-06 від 22 грудня 2006 року, іпотечного договору поруки від того ж числа (а.с. 7-8, 9-11); нотаріально посвідченої заяви третьої особи ОСОБА_7 (а.с. - 12) та інших, досліджених у судовому засіданні доказів, вбачається, що ОСОБА_3 взяла у Банка кредит у розмірі 59 400 доларів США, який зобов`язувалася використати на ремонт житла, сплачувати щомісячно проценти за користуванням ним, виходячи із процентної ставки 12,5 % річних і повернути згідно взаємоузгодженого графіку до 22 серпня 2013 року, проте свого обов’язку у повному обсязі не дотрималася.
Цей договір забезпечувався іпотечним договором, за яким ОСОБА_4 передала Банку належні їй на праві власності квартири № 5 та № 7 по АДРЕСА_1, який не було приведено в дію.
Отримавши і використавши на свій розсуд грошові кошти, ОСОБА_3 з жовтня 2008 року стала оплачувати належні до сплати грошові суми в меншому розмірі, а у подальшому – взагалі припинила будь-які виплати за договором, фактично відмовившись в односторонньому порядку від зобов’язання.
Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору Банк нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, проте такі дії Банку не вплинули на поведінку позичальника, як не вплинули і неодноразові вимоги про необхідність належного виконання договору, а також, надіслані йому Банком попередження про можливість дострокового стягнення заборгованості за порушення умов договору (а.с. 13, 30- 31) та підвищення за пунктами 2.3., 5.4., 6.3. кредитного договору Банк процентної ставки за користування кредитом спочатку на 2 % з квітня 2007 року, а з 1 вересня 2008 року ще на 0,5 % у зв’язку із зміною економічного стану в країні та кон’єктури ринку (а.с. - 13).
За такого, відповідно до статей 525, 549-552, 553-555, 625, 1048, 1049, 1054, глави 51 ЦК України, пункту 2.1., 3.1, 3.3., 5.1. –5.4., умов кредитного договору, пунктів 1.1., 5.1. договору іпотеки, відповідачі повинні відповідати за неналежне виконання позичальником кредитного зобов`язання і нести негативні наслідки таких його дій, а саме, сплатити заборговану та неповернуту частину кредиту, заборговані проценти, комісії та пеню за користування кредитом та прострочку його виконання, а іпотекодавець – відповідати переданим в іпотеку майном, в межах обсягу його відповідальності.
Так як ті у добровільному порядку цього не роблять, то дострокове стягнення з позичальника заборгованих за кредитним договором грошових сум слід провести за судовим рішенням, а на забезпечення його виконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
При цьому, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України і, враховуючи відсутність письмових доказів заподіяння Банку значних збитків діями позичальника, розмір нарахованої Банком пені можливо зменшити до 10 000 гривень, що за курсом НБУ складає 1 264, 67 доларів США.
Оскільки в названій частині цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги, в цій частині, немає.
В той же час суд допустив ряд помилок щодо валюти, в якій слід стягнути борг, його розміру та не дотримався вимог закону щодо ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З урахуванням наведеного та з огляду на положення ст. ст. 526, 533, 627, 1049, 1054 ЦК України в разі, коли за умовами кредитного договору позичальник одержав кредит у вигляді грошових коштів в іноземній валюті, він зобов'язаний повернути кредитодавцю на вимогу останнього цей кредит у вигляді грошових коштів у тій самій сумі і в тій самій валюті, що були ним одержані. Якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Пунктом 2.1. кредитного договору від 22 грудня 2006 року, укладеного між сторонами, передбачено, що Банк надає ОСОБА_3 кредит у розмірі 59 400 доларів США. Кредит надається шляхом видачі готівки у банку. Погашення заборгованості за кредитом, відсотками та винагородою за цим договором здійснюється щомісяця також в іноземній валюті.
За такого, ОСОБА_3 порушила свої обов'язки за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 7 липня 2010 року заборгованість за кредитним договором становить 49 058,44 доларів США, що еквівалентно 387 912 гривням 60 копійкам, із яких: заборгованість за кредитом – 44 531,71 доларів США, що еквівалентно 352 121 гривням 14 копійкам; заборгованість за процентами за користування кредитом – 3 182,10 доларів США, що еквівалентно 25 149 гривням 48 копійкам, з урахуванням проведених виплат.
Установивши такі факти, суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не звернув уваги на положення ст. ст. 526, 533, 1049, 1054 ЦК України та відповідні положення кредитного договору й помилково дійшов висновку, що згідно зі ст. 524 ЦК України заборгованість за кредитним договором, безпосереднім предметом якого була іноземна валюта, повинна бути стягнута на користь банку лише як грошовий еквівалент у гривні, визначений на день ухвалення рішення, і це при тому, що Банк просив провести стягнення у валюті.
Цю помилку слід виправити рішенням судової колегії, стягнувши заборгованість у валюті, визначеній кредитним договором.
Крім того, суд І інстанції не вирішив вимоги про стягнення заборгованості по сплаті щомісячної комісійної винагороди у розмірі 630 гривень, яка складає за курсом НБУ 79, 67 доларів США та не врахував проведені позичальником платежі за час розгляду справи у розмірі 1001, 88 доларів США, зарахованих Банком на рахунок погашення процентів, про що свідчить заява представника позивача та меморіальний ордер № 847724 від 23 вересня 2010 року (а.с. 61, 62).
У зв’язку із цим, рішення суду І інстанції слід змінити, відкоригувавши розмір заборгованих процентів за користування кредитом та стягнувши заборгованість по комісійній винагороді.
Відповідній зміні підлягає і загальний розмір стягнутої кредитної заборгованості, яку, крім того, слід виразити ще і у валюті кредитної угоди.
З врахуванням виписаного, з ОСОБА_3 на користь Банку слід стягнути 49 058,44 доларів США, що в еквіваленті національної валюти за офіційним курсом Національного банку України на час пред’явлення позову становить 387 912 гривень 60 копійок.
Відповідно ж до ст.ст. 572, 575, 589, 590 ЦК України, ст. 7, 11, 12, 17, 33, 37-39 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За рахунок предмета іпотеки заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Вирішуючи питання про звернення такого стягнення, суд зобов’язаний зазначити у своєму рішенню спосіб звернення стягнення, а у разі, якщо це продаж майна з прилюдних торгів, то ще й початкову ціну продажу.
Оскільки районний суд на ці обставини уваги не звернув і не зазначив початкову ціну продажу квартир, то її слід визначити рішенням апеляційної інстанції, виходячи із заставної ціни у загальному розмірі 390 084 гривень 30 копійок.
Стосовно посилання осіб, які подали апеляційну скаргу на незаконне підвищення Банком процентної ставки за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, то вони не можуть братися до уваги і впливати на результат вирішення даної справи, оскільки не були предметом розгляду цієї справи. До того ж, зміна процентної ставки за користування кредитом прямо передбачена дійсним кредитним договором, тому, без визнання цих пунктів недійсними, відсутні підстави вважати, що Банк порушив умови договору.
Що ж до вимоги особи, яка подала апеляційну скаргу, про звільнення позичальника від сплати пені, то вона не може бути задоволена, оскільки закон суд такими повноваженнями не наділив. За законом, при наявності певних обставин, які мають істотне значення, суд може тільки зменшити розмір стягуваної пені, чим той і скористався.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 задовольнити частково.
Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2011 року в частині вирішення вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмети іпотеки змінити, виклавши в наступній редакції.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства “Кредобанк” 49 058,44 долари США, що в еквіваленті національної валюти за офіційним курсом Національного банку України на час пред’явлення позову становить 387 912 гривень 60 копійок.
На забезпечення виконання кредитного зобов’язання ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» в межах грошової суми у розмірі 49 058,44 доларів США, що в еквіваленті національної валюти за офіційним курсом Національного банку України на час пред’явлення позову становить 387 912 гривень 60 копійок, звернути, шляхом продажу з прилюдних торгів, стягнення на квартири № 5 та № 7 в будинку АДРЕСА_1, що належать на праві приватної власності ОСОБА_4 і за договором іпотеки від 22 грудня 2006 року передано нею в іпотеку на забезпечення кредитного договору № 244Ф-06.
Визначити початкову ціну продажу квартир у 390 084 гривень 30 копійок.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: