РІШЕННЯ

             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                  № 2-105/11

11 липня 2011 року                                      Вільшанський районний суд Кіровоградської області у складі:

          головуючого –судді Галицького В.В.,

          при секретарі Семергій Д.В.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Вільшанка справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вільшанської дитячої школи мистецтв про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернулась до Вільшанського районного суду з позовом до Вільшанської дитячої школи мистецтв про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги мотивовані тим, що з травня 1990 року позивач працювала керівником народного театрального колективу у Вільшанському районному будинку культури. Також, з грудня 1990 року позивач працювала за сумісництвом викладачем театрального класу у Вільшанській дитячій школі мистецтв. 17.01.2011 року вона була звільнена із займаної посади –керівника театрального колективу Вільшанського РБК за власним бажанням та була розрахована згідно поданої заяви при цьому продовжувала працювати у Вільшанській ДШМ. 23.02.2011 року прийшовши як завжди на роботу у Вільшанську ДШМ, директор школи ОСОБА_2 її до учнів не пустила, мотивуючи своє рішення тим, що згідно наказу по школі від 10.02.2011 року її звільнено із займаної посади на підставі поданої заяви від 17.01.2011 року. 15.03.2011 року директор школи ОСОБА_2 віддала позивачу трудову книжку в якій не було зроблено жодного запису ні щодо роботи позивача, ні щодо її звільнення з Вільшанської ДШМ. Позивач вважає своє звільнення незаконним, таким що суперечить п. 1, 6 Конституції України та ст. 38 КЗпПУ. День звільнення (по закінченню двотижневого терміну) являється останнім днем роботи. В цей день адміністрація повинна видати працівнику трудову книжку та розрахунок з врахуванням компенсації за невикористану відпустку. Позивач просить визнати її звільнення незаконним, поновити її на посаді викладача театрального класу у Вільшанській дитячій школі мистецтв та стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

          Представник відповідача надіслала до суду заперечення проти позову в якому зазначила, що позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні. В запереченні вказано, що згідно заяви ОСОБА_1 від 23 лютого 2011 року до прокуратури Вільшанського району видно, що        ОСОБА_1 було надано під підпис наказ про те, що 10 лютого 2011 року її звільнено з займаної посади. Це суперечить її поясненням в позовній заяві, що 23 лютого 2011 року вона дізналася, що згідно наказу по школі від 10 лютого 2011 року її звільнено. Це свідчить про те, що позивач завідомо подає суду неправдиву інформацію. В заяві в прокуратуру Вільшанського району ОСОБА_1 підтверджує, що підписала наказ про звільнення 10 лютого 2011 року, що свідчить про те, що вона вимагала розірвання трудового договору згідно ст. 38 КЗпП України. День підпису ознайомлення з наказом, 10 лютого 2011 року, є початком строку, коли працівник дізнався про порушення свого права. Згідно ст. 87 ЦПК України строк, обчислювальний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права 10 лютого 2011 року. Цим самим, згідно ст. 233 КЗпП України, вона порушила строки звернення до суду за вирішенням трудового спору. ОСОБА_1 в своїй позовній заяві надає суду завідомо неправдиву інформацію, а саме: що вона з грудня 1990 року працювала за сумісництвом викладачем театрального класу у Вільшанській ДШМ. Але згідно книги наказів, ОСОБА_1 була призначена на посаду викладача за сумісництвом 03.09.2007 р. (Наказ № 1-К від 4 вересня 2007 року). В зв'язку з тим, що копію трудової книжки ОСОБА_1 надала суду не в повному обсязі, а тільки ст. 6 - 7 та 16 - 17, це може свідчити про підлаштування документів на свою користь. Також ОСОБА_1 в позовній заяві вказує, що директор школи ОСОБА_2 15.03.2011  віддала трудову книжку, хоча в копії трудової книжки на ст. 16 - 17 є запис працівників центру зайнятості від 10.03.2011 року. Все це свідчить про те, що ОСОБА_1 ухиляється від відповідальності, хоче отримати матеріальні блага, не виконуючи при цьому ніякої роботи. Людина, коли взнає про порушення своїх прав, зразу починає діяти. А ОСОБА_1, отримавши відповідь з прокуратури району ще 23.03.2011 року, вичікувала терміни, щоб якомога далі відтягнути дату судового позову, аби збільшити суму стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. З цього факту чітко випливає корисливий мотив дій ОСОБА_1. Відповідно до ч.2 п.1.1 ст. 1 Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення «Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», трудова книжка ОСОБА_1 перебувала та велася за основним місцем роботи. Згідно п.9 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій, запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи. Це свідчить про те, що в позовній заяві ОСОБА_1 безпідставно звинувачує її як керівника школи в небажанні робити запис щодо її роботи у Вільшанській ДШМ. До прокуратури Вільшанського району представником відповідача була надана письмова відповідь на протест прокурора, в якій зазначено, що ст. 38 КЗпП України нею порушено не було. Також, за дорученням прокуратури області, територіальною державною інспекцією праці було проведено перевірку з питань додержання трудового законодавства в діяльності Вільшанської ДШМ за зверненням ОСОБА_1. Державним Інспектором             Матвієнком В.П. порушень по звільненню ОСОБА_1 не виявлено. Згідно Постанови № 9 від 06.11.1992 Пленуму Верховного Суду п.12 по справах по звільненню за ст. 38 КЗпП України працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку відкликати свою заяву і звільнення при цьому випадку не проводиться. За попереджувальний період ОСОБА_1 не звернулася до керівника ДШМ про відкликання своєї заяви, навпаки, після закінчення строку попередження ОСОБА_1 наполягала на розірванні трудового договору, про що свідчить підпис під наказом про звільнення працівника за ст. 38 КЗпП України. Представник відповідача просить суд закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільшанської дитячої школи мистецтв про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу  в зв'язку  з  пропущенням  строку  звернення  до  суду за вирішенням трудового спору та відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вільшанської ДШМ.

          Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити. Вказала, що пропустила місячний строк для звернення в зв’язку із тим, що спочатку звернулась до прокуратури за захистом порушених прав, а те що вона не звернулась відразу до суду пояснила своєю правовою необізнаністю. Просила суд поновити їй строк для звернення до суду. Позивач вказала, що керівництво Вільшанської ДШМ в зв’язку із тим, що вона була звільнена з основного місця роботи, вказало їй написати заяву на звільнення із Вільшанської ДШМ, оскільки вона працювала в школі мистецтв по сумісництву, і того ж дня написати заяву про прийняття її на роботу до Вільшанської ДШМ, як на основне місце роботи. Вона так і зробила, написавши одну заяву про звільнення за власним бажанням, а іншу заяву про прийняття на роботу до Вільшанської ДШМ. Вказує, що її заяву про прийняття на роботу до Вільшанської ДШМ не зареєстрували, таким чином обманувши її. Зазначає, що наміру на звільнення не мала, що коли її звільнили 10.02.2011 року то вона продовжувала виходити на роботу до 22.02.2011 року. В цей період вона проводила уроки з дітьми, заповняла журнал обліку відвідувань та успішності учнів, відмічалась у книзі обліку робочого часу, яка знаходиться у Вільшанській ДШМ у вахтера. 23.02.2011 року уроки вона не проводила, оскільки їй не дали цього зробити, хоча записи в журналі 23.02.2011 року зробила, оскільки вважала, що заняття пройде згідно з планом. Зазначає, що перестала виходити на роботу по тій причині, що директор школи ОСОБА_2 дала вказівку, що б в її кабінеті змінили замок, що і було зроблено. Причину свого звільнення вказує, що на даний момент перебуває у неприязних відносинах з директором школи ОСОБА_2.

          Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила суд відмовити у їх задоволенні. Вказала, що повністю підтримує позицію викладену у запереченні до позову. Вказала, що позивач написала заяву про звільнення добровільно і її звільнили за її бажанням. Представник відповідача зазначила, що з 10.02.2011 року і по 23.02.2011 року позивач може і ходила до Вільшанської ДШМ, але заняття із дітьми не проводила. Зазначає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог, в зв'язку  з  пропущенням  строку  звернення  до  суду за вирішенням трудового спору. Вказує, що позивач звернувшись до суду ухиляється від відповідальності, хоче отримати матеріальні блага, не виконуючи при цьому ніякої роботи.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу № 1-К від 04.09.2007 року (а.с. 21), ОСОБА_1 було призначено викладачем-сумісником в Вільшанську ДШМ в театральний клас.

Позивач 17.01.2011 року написала заяву на ім’я директора Вільшанської ДШМ ОСОБА_2 (а.с. 24), про звільнення її за власним бажанням.

Згідно листка непрацездатності серії АВБ № 800419 (а.с. 23),         ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 31.01.2011 року по 09.02.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно до наказу № 4-К від 10.02.2011 року «Про звільнення  ОСОБА_1О.»(а.с. 22), позивача було звільнено з посади викладача-сумісника по класу театрального мистецтва за власним бажанням. Вивчивши в судовому засіданні вказаний наказ про звільнення, а також враховуючи те, що в наказі не зазначена дата ознайомлення ОСОБА_1 з даним наказом в суду виникає сумнів щодо фактичної дати звільнення позивача.

Відповідно до пояснень позивача бажання на звільнення в неї не було про що вона повідомила керівництво школи, вона продовжувала виходити на роботу та проводити уроки з дітьми. Дані твердження підтверджуються наступними доказами. У відповідності до журналу групових уроків викладача ОСОБА_1 (а.с. 43-52), останньою вносились записи про облік відвідувань та успішності учнів до 23.02.2011 року, детально розписано зміст роботи проведеної в ці дні. Перебування ОСОБА_1 на роботі в період з 10.02.2011 року по 23.02.2011 року підтверджуються записами зробленими в книзі обліку робочого часу (а.с. 55-59), яка ведеться на даному підприємстві. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач після закінчення строку попередження про звільнення не залишила роботи, не вимагала розірвання трудового договору та продовжувала виконувати свої посадові обов’язки.

У відповідності до ч. 2 ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Судом не приймається до уваги посилання представника відповідача на доповідну записку завуча школи Дегтярьової на ім’я директор школи ОСОБА_2 (а.с. 85) як на доказ, оскільки доповідна записка не являється офіційним документом, а клопотання від сторін про допит Дегтярьової як свідка до суду не надходило. Таким чином, перевірити достовірність викладеної в доповідній записці інформації не представилось можливим. З тих же підстав не приймається посилання позивача на спільну заяву батьків учнів театрального класу Вільшанської ДШМ (а.с. 110) як на доказ, та дана заява судом до уваги не береться.

Судом не береться до уваги наданий представником відповідача акт перевірки додержання законодавства про працю у Вільшанській ДШМ № 11-10-021 від 08.04.2011 року (а.с. 115-118), проведеної територіальною державною інспекцією праці у Кіровоградській області, оскільки він не має для суду обов’язкового характеру, а відомості перевірки в частині законності звільнення ОСОБА_1, суд вважає такими що не відповідають дійсності та зазначені в результаті поверхневого вивчення даного питання. З цих підстав даний доказ судом не враховується.

Посилання представника відповідача на те, що у наданих суду копіях журналів групових уроків викладачів Вільшанської ДШМ (а.с. 120-129), знаходиться запис від 15.02.2011 року, щодо перевірки даних журналів завучем школи, а у журналі групових уроків ОСОБА_1 такий запис відсутній, а отже що вона не виконувала свою роботу в цей період –є безпідставним, оскільки враховуючи конфліктний характер ситуації, що склалась з приводу звільнення ОСОБА_1, остання, відповідно до її пояснення, не надавала журнал щоб його не відібрали, так як завуч повністю підконтрольна директору, та таким чином позбавили її можливості проводити заняття.

Судом не приймаються до уваги свідчення свідка ОСОБА_3, оскільки вона по суті заданих запитань нічого не змогла пояснити, пославшись на те, що пройшов значний час після подій що відбувались в час звільнення позивача з Вільшанської ДШМ.

Свідок ОСОБА_4 суду показав, що після звільнення ОСОБА_1 з Вільшанської ДШМ, яке відбулось в середині лютого 2011 року, точної дати він не пам’ятає, директор Вільшанської ДШМ            ОСОБА_2 в усній формі попросила його щоб він тимчасово виконував обов’язки ОСОБА_1 на що він погодився. Жодних письмових розпоряджень з цього приводу не було. З якого числа він почав виконувати обов’язки він точно не пам’ятає, але десь приблизно з «дня Валентина»і до 23.02.2011 року. Свідок вказує, що протягом цього часу ОСОБА_1 на роботі не бачив. ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_4 дійсно виконував обов’язки вчителя, але лише 23.02.2011 року, а потім відмовився оскільки діти не захотіли ходити до нього на уроки. Суд приходить до висновку, що покази свідка ОСОБА_4 в частині терміну з якого він працював, неточні, оскільки не підтверджуються та суперечать доказам по справі та даються ним помилково, оскільки з моменту даних подій пройшов значний проміжок часу. Так, в період виконання ним обов’язків викладача замість ОСОБА_1 ним мали б відмічатись відвідуваність та успішність учнів, робитись інші записи, проте, таких доказів суду не надано, а тому покази свідка ОСОБА_4 в частині терміну з якого він працював замінюючи ОСОБА_1 судом до уваги не беруться.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи за власним бажанням не відповідає вимогам трудового законодавства та наказ № 4-К від 10.02.2011 року «Про звільнення  ОСОБА_1О.»на підставі ст. 38 КЗпП України є незаконним. Суд вважає що відповідач не виконав вимоги ст. 38 КЗпП України, оскільки позивач після закінчення строку попередження про звільнення не залишила роботи, не вимагала розірвання трудового договору та продовжувала виконувати свої посадові обов’язки. Таким чином, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

          Згідно довідки про доходи № 210 від 08.07.2011 року виданої відділом культури і туризму Вільшанської райдержадміністрації, ОСОБА_1 за період з 01.03.2010 року по 31.07.2010 року та з 01.09.2010 року по 10.02.2011 року, тобто за 11 календарних місяців, перебуваючи на посаді учителя в Вільшанській ДШМ отримала загальний дохід в сумі 5887,77 грн.. Отже, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за один місяць за час вимушеного прогулу складає: 5887,77 грн./ 11 = 535,25 грн.. З моменту звільнення ОСОБА_1 (10.02.2011 року) і на момент винесення рішення суду (11.07.2011 року), пройшло повних 5 місяців. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає: 535,25 грн. * 5 місяців = 2676,25 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про
звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

          Позивач звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу 17.05.2011 року. Причиною пропуску строку на звернення до суду, вказує, що є не обізнаною в правовому сенсі, а тому відразу 23.02.2011 року вона звернулась із заявою з приводу її незаконного звільнення до прокурора Вільшанського району. Перевірка її заяви в прокуратурі тривала аж до 23.03.2011 року, а тому з цих підстав вона пропустила строк для звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України. Просила суд поновити їй строк для звернення до суду. Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позивач дійсно відразу звернулась за захистом порушеного права до прокуратури Вільшанського району Кіровоградської області, тобто вона мала бажання на відстоювання своєї позиції в правоохоронних органах. Також враховуючи те, що позивач немає освіти в сфері права, тобто являється не обізнаною з правовими нормами, суд приходить до висновку, що позивач пропустила строк для звернення до суду з поважних причин і цей строк підлягає поновленню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 38, 232-235 КЗпПУ, ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

          Позов ОСОБА_1 до Вільшанської дитячої школи мистецтв про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, задовольнити.

          Поновити ОСОБА_1 на роботі в Вільшанській дитячій школі мистецтв на посаді викладача театрального класу.

Стягнути з  Вільшанської дитячої школи мистецтв на користь ОСОБА_1 2676 (дві тисячі шістсот сімдесят шість) грн.. 25 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Поновлення на роботі та виплати в частині одномісячного стягнення в розмірі 535 грн. 25 коп. підлягають негайному виконанню.

Стягнути з Вільшанської дитячої школи мистецтв 120 гривень за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 51 гривню державного мита в користь держави

          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції (Вільшанський районний суд). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: