ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

04.07.11 р.                                                                                 Справа № 13/35                               

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Північно –Східна компанія „Суми Агро”, м. Суми

до відповідача Приватного підприємства „Статус –Буд”, Донецька обл., м. Артемівськ

про: стягнення заборгованості у розмірі 43600грн.00коп., штрафних санкції у сумі 6548грн.90коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю № б/н від 29.06.2011р.)-представник

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Північно –Східна компанія „Суми Агро”, м. Суми (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Приватного підприємства „Статус –Буд”, Донецька обл., м. Артемівськ (далі – відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 43600грн.00коп., пені у сумі 2’188грн. 90коп., штрафу у сумі 4360грн. 00коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором поставки № ПВ 10/12-1 від 10.12.2010р.

На підтвердження свої позиції позивачем надані засвідчені копії: договору поставки ПВ 10/12-1 від 10.12.2010р., специфікації № 1 від 15.12.2010р. до договору, видаткової накладної № РН – 0000540 від 16.12.2010р., рахунку – фактури № СФ -00240 від 16.12.2010р., податкової накладної до видаткової накладної, довіреності серії ЯПД № 307213 від 25.12.2010р., виданої працівнику відповідача на отримання від позивача цінностей, платіжне доручення № 1 від 17.12.2010р., що свідчить про часткове погашення суми заборгованості.

Супровідним листом б/н від 15.06.2011р. позивач надав через канцелярію суду довідку № 93 від 14.06.2011р. про заборгованість за підписом головного бухгалтера та директора, відповідно до якої станом на 13.04.2011р. сума заборгованості в розмірі 43600грн.00коп. відповідачем не погашена, також був представлений суду акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2010р. по 01.06.2011р., за яким кінцеве сальдо на користь позивача на 02.06.2011р.становить 43600грн.00коп.

Відповідач жодного разу не направив свого представника для прийняття участі в судових засіданнях, однак телеграмою від 25.05.2011р. просив суд відкласти розгляд справи у зв’язку зі знаходженням директора у відрядженні.

        Справа слуханням неодноразово відкладалась у зв’язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, востаннє слухання справи було відкладено на 04.07.2011р., але відповідач у судові засідання не з’явився, витребуваних документів не надав.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідання. В матеріалах справи міститься витяг з ЄДР серії АЄ № 354202 станом на 19.04.2011р., з якого вбачається, що місцезнаходження Приватного підприємства „Статус –Буд”, Донецька обл., м. Артемівськ, ідентифікаційний код 35298737, значиться за адресою: 84500, Донецька обл., м. Артемівськ, вул. Петровського, будинок 135, офіс 320. Обізнаність відповідача про розгляд спору підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення з ухвалами господарського суду представнику відповідача, яка була надіслана за адресою, вказаною в витягу.

Слід зауважити, згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, суд вважає, що керівник Приватного підприємства „Статус –Буд” мав можливість згідно вимог ст. 28 Господарського процесуального кодексу України визначити особу, яка буде представляти інтереси підприємства у судових засіданнях по даній справі у разі неможливості присутності особисто керівника. Крім того, відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установленому порядку.

В матеріалах справи є достатні документи для вирішення спору по суті. Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. Сторони були повідомлені судом про дату та час проведення судового засідання належним чином, що унеможливлює порушення їх процесуальних прав в цій частині.

        Під час судових засідань представник позивача підтримав позовні вимоги.

За змістом позову позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача суму пені у розмірі 2’188грн. 90коп., нараховану у період з 26.12.2010р. по 14.04.2011р. В судовому засіданні 04.07.2011р. представник позивача надав заяву про зміну позовних вимог з доказами відправки відповідачу, за якою позивач змінив початок періоду нарахування пені, а саме просить стягнути пеню за період починаючи з 31.12.2010р., тобто замість первісно заявленого періоду з 26.12.2010р. в розмірі 2115грн.40коп.

        Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

10.12.2010р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № ПВ 10/12-1, згідно з яким продавець зобов’язується продати, а покупець прийняти та оплатити товар – борошно пшеничне вищого ґатунку, на умовах, зазначених у цьому договорі.

Згідно п. 1.2 договору характеристика товару, кількість та ціна визначається відповідно до специфікації до даного договору, які є його невід’ємною частиною. Специфікаціями до даного договору можуть вважатися підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні на кожну партію поставленого товару.

Відповідно п. 1.3 договору загальна вартість поставленого за даним договором товару визначається на підставі всієї вартості товару, вказаної в накладних на товар, по яким покупцем був отриманий товар і які є невід’ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторонами встановлено, що за цим договором товар повинен бути поставлений покупцем у п’ятиденний термін з моменту отримання заявки від покупця, погодженої з продавцем. Поставка товару вважається погодженої у разі підписання сторонами специфікації на таку поставку.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що оплата товару проводиться в безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця згідно виписаних рахунків – фактур на кожну поставку товару.

Відповідно п. 3.2 договору порядок оплати наступний: - 30% оплати від загальної суми, вказаної у специфікаціях на кожну партію товару, по факту поставки, - 70% протягом 10 банківських днів з дати поставки товару.

Згідно п. 5.1 договору строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до 31.01.2011р., а в частині розрахунків – до повного виконання покупцем прийнятих на себе зобов’язань.

Специфікацією № 1 від 15.12.2010р. до договору № ПВ 10/12-1 від 10.12.2010р. сторони конкретизували предмет договору, визначивши його істотні характеристики, а саме продавець зобов’язується продати, а покупець прийняти борошно пшеничне, вищого сорту, кількістю 22,00 тонн, ціна за одиницю товару 2800грн.00коп., загальна вартість товару 61600грн.00коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору  здійснив поставку товару за видатковою накладною № РН - 0000540 від 16.12.2010р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 61600грн.00коп.

Одночасно з поставкою товару, позивачем був виставлений рахунок-фактура № СФ – 00240 від 16.12.2010р. на оплату відповідачем вартості отриманого товару.

Факт отримання відповідачем товару за вказаною накладною підтверджується особистим підписом відповідача в графі „Отримав” та відбитком печатки, чим надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною.

У суду відсутні сумніви відносно отримання товару саме представником відповідача, оскільки в матеріалах справи наявна засвідчена копія довіреності серії ЯПД № 307213 від 25.12.2010р., якою відповідач уповноважив свого працівника на отримання цінностей – борошна в/г від позивача.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № ПВ 10/12-1 від 10.12.2010р. суд робить виходячи з  того, що в зазначеній видатковій накладній є посилання на договір № ПВ 10/12-1 від 10.12.2010р. Крім того, саме такий вид товару, поставлений позивачем за видатковою накладною № РН - 0000540 від 16.12.2010р., був погоджений сторонами в п. 1.1 договору, в подальшому конкретизований специфікацією № 1 від 15.12.2010р., що є невід’ємною частиною договору. Більш того, підставою часткової оплати отриманого товару у платіжному дорученні № 1 від 17.12.2010р. є рахунок № СФ -00240 від 16.12.2010р., який теж містить посилання на вищезазначений договір. Відповідачем даний факт не спростований. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

        Станом на час розгляду справи, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання за договором, сплативши платіжним дорученням № 1 від 17.12.2010р. лише частково вартість отриманого товару в розмірі 18000грн.00коп., внаслідок чого сума заборгованості в розмірі 43600грн.00коп. не погашена, що підтверджується наданими позивачем довідкою № 93 від 14.06.2011р. про заборгованість за підписом головного бухгалтера та директора, згідно якою станом на 13.04.2011р. сума заборгованості в розмірі 43600грн.00коп. відповідачем не погашена, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2010р. по 01.06.2011р., за яким кінцеве сальдо на користь позивача на 02.06.2011р.становить 43600грн.00коп. Завірені копії зазначених документів наявні в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають  задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягненні з відповідача суми заборгованості у розмірі 43600грн.00коп. у зв’язку з неналежним виконанням умов договору поставки  № ПВ 10/12-1 від 10.12.2010р. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою містить усі необхідні та істотні умови договору купівлі–продажу.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару.

        У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як зазначалося, сторони у п. 3.2 договору передбачили наступний порядок оплати: -30% оплати від загальної суми, вказаної у специфікаціях на кожну партію товару, по факту поставки; 70% протягом 10 банківських днів з дати поставки товару.

Відповідно до видаткової накладної № РН - 0000540 від 16.12.2010р. був поставлений і відповідно отриманий відповідачем товар 16.12.2010р. на загальну суму 61600грн.00коп. Враховуючи часткову оплату у розмірі 18000грн.00коп., з урахуванням п. 3.2 договору щодо строків оплати, строк оплати залишку вартості товару у розмірі 43600грн.00коп. наступив 30.12.2010р., а вже з 31.12.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання зі сплати отриманого товару.

Доказів погашення боргу в сумі 43600грн.00коп. суду не представлені, у зв’язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 43600грн.00коп., в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

         Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 4.1 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 2115грн.40коп.

         З урахуванням зміни тільки початку періоду нарахування суми пені (в редакції заяви б/н від 04.07.2011р. про зміну позовних вимог) пеня заявлена до стягнення за період з 31.12.2010р. по 14.04.2011р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

         Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

         Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Нарахування позивачем пені здійснюється з врахуванням граничного строку та розміру пені, що передбачено ст. 1,3  Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, за підрахунком суду сума пені за заявлений період з 31.12.2010р. по 14.04.2011р. складає 1944грн.08коп. (43600х0,04246%х 105дн.), у зв’язку з чим суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені саме в розмірі 1944грн.08коп., та відмовляє в задоволенні 171грн.32коп.

Крім того, керуючись нормами законодавства та умовами п. 4.1 договору позивач просить суд стягнути з відповідача одноразовий штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

У ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

         Також у п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

         За правовою природою заявлена до стягнення сума у розмірі 4360грн.00коп. є штрафом, умови п. 4.1 договору не суперечить чинному законодавству України, оскільки граничний розмір відповідальності у вигляді штрафу за прострочку платежу законодавством не встановлений, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 4360грн.00коп. суд вважає обґрунтованими, законними, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

        Стосовно наданої позивачем заяви б/н від 19.05.2011р. про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку відповідача 26006000003021 в АТ „Індекс – Банк” м. Донецьк відповідача, яка надійшла через канцелярію суду 26.05.2011р. суд зазначає наступне.

 Заявлену заяву про вжиття забезпечувальних заходів позивач мотивує скрутним матеріальним становищем відповідача, небажанням останнього повертати борг, намірами відчужити належне йому майно, що знаходиться за адресою: Донецька обл., м. Артемівськ, вул. Петровського, будинок 135, офіс 320, все вищевикладене на думку позивача може утруднити чи взагалі зробити неможливим виконання рішення по даній справі.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу  України господарський суд за заявою сторони, яка подала позов, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь–якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване позивачем припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

        Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак крім припущень відносно наміру відповідача відчужити належне йому майно та зняти грошові кошти з банківських рахунків, позивачем не надано жодного доказу в обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача, не доведено існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду без застосування таких заходів у разі дійсного задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами необхідність застосування таких заходів господарський суд відмовляє у задоволені заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі суми основного боргу 43600грн.00коп., пені в сумі 1944грн.08коп., штрафу в сумі 4360грн.00коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Північно –Східна компанія „Суми Агро”, м. Суми до Приватного підприємства „Статус –Буд”, Донецька обл., м. Артемівськ про: стягнення заборгованості у розмірі 43600грн.00коп., пені у сумі 2’188грн. 90коп., штрафу у сумі 4360грн. 00коп. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Статус –Буд” (юридична адреса: 84500, Донецька обл., м. Артемівськ, вул. Петровського, будинок 135, офіс 320, код ЄДРПОУ 35298737, р/р 26006000003021 в АТ „Індекс – Банк” м. Донецьк, МФО 300614) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Північно – Східна компанія „Суми Агро” (юридична адреса: 40030, Сумська обл., м. Суми, вул. Супруна, будинок 15, код ЄДРПОУ 37186546, р/р 260036046401 в Полтавське РУ ВАТ „Банк фінанси та кредит”, МФО 331832) суму основного боргу в розмірі 43600грн.00коп., пеню в сумі 1944грн.08коп., витрати на оплату державного мита в сумі 457грн. 48коп., інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в сумі 214грн.64коп.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 171грн. 32коп. – відмовити.

У судовому засіданні 04.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                        Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2011р.

                                                              Макарова Ю.В.