У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 липня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Пшонки М.П.,
Суддів: Умнової О.В., Юровської Г.В., Сімоненко В.М.,
Дем»яносова М.В.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Сколівської державної нотаріальної контори, Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання частково недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на 11/18 частини будинковолодіння як спільного майна подружжя та обов»язкової частки у спадковому майні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2011 року,-
в с т а н о в и л а :
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати частково недійсним заповіт свого чоловіка ОСОБА_7, посвідчений 3 січня 2000 року Крушельницькою сільською радою та у повному обсязі свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 1 червня 2004 року, згідно із яким ОСОБА_7 заповів, а державний нотаріус оформив відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за заповітом на будинковолодіння, розташоване у АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 11/18 частин вказаного домоволодіння.
Позов мотивувала тим, що спірний будинок належав їй та її чоловікові ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, оскільки був збудований ними за час проживання у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 року чоловік помер, заповівши свою половину вказаного домоволодіння їхнім дочці – ОСОБА_6 та онуку ОСОБА_5 у рівних частках. Разом з тим, під час оформлення спадщини, останні оформили право власності на ціле домоволодіння, позбавивши її належної половини, як частки у спільному майні подружжя та 1/9 частини, як обов»язкової долі у спадковому майні. Про даний факт вона дізналася у 2009 році, у зв»язку із чим, звернулася до суду за захистом своїх прав. Вважає, що вказані обставини є підставою для задоволення заявлених нею позовних вимог.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22 липня 2010 року даний позов задоволений у повному обсязі.
При ухваленні вказаного судового рішення місцевим судом була винесена окрема ухвала у відношенні державного нотаріуса Сколівської державної нотаріальної контори Львівської області ОСОБА_8.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2011 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та зав. Сколівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_8. задоволені, рішення суду першої інстанції та окрема ухвала скасовані з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді ВССУ, дослідивши матеріали справи №2-366/10, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечень на неї, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що згідно із заявою позивача від 11 травня 2004 року, поданої до державної нотаріальної контори, остання відмовилася від частки у спадковому майні та частки у спільному майні подружжя, повідомила про пропуск нею строку на прийняття спадщини та відсутність намірів звертатися до суду про його поновлення. Згідно висновків апеляційного суду, для визнання такої відмови від спадкового майна та спільного майна подружжя недійсною, суду першої інстанції необхідно було зазначити з яких підстав він прийшов до висновку про недійсність такої відмови. Таких вимог позивачкою не заявлялося, у зв»язку із чим, місцевий суд безпідставно не прийняв до уваги вказану заяву та необґрунтовано задовольнив позов.
Крім того, апеляційний суд виходив з того, що оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку про вступ позивачки в управління спадковим майном, то до правовідносин щодо спадкування майна відповідачами слід керуватися ЦК УРСР (в редакції 1963 року).
Разом з тим, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 відкрилася спадщина, яка складається з Ѕ частини будинковолодіння АДРЕСА_1
Спадкоємцями ОСОБА_7, згідно заповіту від 3 січня 2000 року є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які звернулися до нотаріальної контори з відповідними заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину лише 1 червня 2004 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини. Даний строк у передбаченому законом порядку поновлений не був.
Враховуючи час відкриття спадщини та дату звернення відповідачів з заявами про прийняття спадщини, суд першої інстанції, з висновками якого безпідставно не погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що в силу п.п.4,5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 року) до правовідносин щодо прийняття спадщини відповідачами застосуванню підлягають норми ЦК України, а не норми ЦК УРСР, застосовані у даному випадку державним нотаріусом.
При оформленні відповідачам права на спадщину державним нотаріусом була взята до уваги заява позивача від 11 травня 2004 року, зі змісту якої вбачається, що остання відмовляється від спадкових прав та від частки у спільному майні подружжя.
Разом з тим, державним нотаріусом не враховано, що відповідно до ст.ст.1270, 1273 ЦК України заява про відмову від прийняття спадщини може бути подана протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, та що у даному випадку цей строк пропущений.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що право розпорядження часткою у майні, яке є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя встановлене ст.67 СК України та не передбачає такого виду розпорядження, як відмова від частки на користь інших осіб під час оформлення спадщини на іншу частку у спільному майні.
При оформленні спадщини після смерті ОСОБА_7 державний нотаріус безпідставно прийняв до уваги зміст заяви від 11 травня 2004 року, поданої від імені позивача, у зв»язку із чим, відповідачі без відповідних правових підстав оформили право власності на ціле домоволодіння.
Висновки апеляційного суду щодо необхідності визнання такої заяви недійсною необґрунтовані, оскільки така заява не повинна була прийматися державним нотаріусом при оформленні спадщини в силу закону і визнання її недійсною не несе за собою правових наслідків.
Судом першої інстанції також вірно встановлена наявність у позивача права на обов»язкову частку у спадковому майні, як непрацездатної дружини померлого та необхідність застосування у цьому випадку норм ст.ст.535, 549 ЦК УРСР, оскільки виникнення такого права передбачене на час смерті особи, в даному випадку ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.
Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах, обґрунтований правовий аналіз яких відобразив в мотивувальній частині рішення. При цьому, місцевим судом дотримані норми процесуального права.
Крім того, встановивши в ході розгляду справи порушення норм законодавства, допущених державним нотаріусом Сколівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 під час оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, місцевий суд дав їм правильну оцінку та правовий аналіз, у зв»язку із чим, прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність реагування на виявлені порушення, шляхом винесення окремої ухвали.
Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду слід скасувати з підстав, передбачених ст.339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2011 року скасувати, рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22 липня 2010 року та окрему ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 22 липня 2010 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Пшонка М.П.
судді Умнова О.В.
Юровська Г.В.
Сімоненко В.М.
Дем»яносов М.В.