КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-477/10                                                       Головуючий у 1-й інстанції:   Сушко О.О.  

Суддя-доповідач:  Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" липня 2011 р.                                                                                                           м. Київ

     Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                               Аліменка В.О.,

суддів                                                   Василенка Я.М., Парінова А.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області на Постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 01.11.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати пенсії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2010 року позивач звернувся до Ладижинського міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Ладидин Вінницької області, в якому просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області щодо відмови виплатити додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 01.04.2010року.

Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 01.11.2010 року зазначений адміністративний позов задоволено. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України у м. Ладидин Вінницької області щодо нарахування та виплати пенсії позивачу не у відповідності ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 01.04.2010 та зобов’язано відповідача здійснити перерахунок підвищення (доплати) до пенсії позивача, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за проживання на території підвищеного радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати, з 01.04.2010 року та виплатити різницю між перерахованою та фактично виплаченою пенсією.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Аналізуючи вимоги позивача про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області провести перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю та підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, згідно зі статтями 39 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та проти чого не заперечує відповідач, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України як непрацюючий пенсіонер та постійно проживає в АДРЕСА_1, що підтверджується відміткою у паспорті.

Згідно з Постановою КМ України № 106 від 23.07.1991 року м. Ладижин віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться оплата в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю –одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених ч. 1 ст. 39 вищезазначеного Закону (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем виплачувалась позивачу доплата до пенсії відповідно до вимог постанови КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі 5,20 грн.

Позивач вважає, що він отримує доплату значно нищу, ніж це передбачено ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв’язку з чим звернулась до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині, і апеляційна інстанція погоджується з такими висновками Ладижинського міського суду Вінницької області .

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

Постановляючи рішення суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що Постанова КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить вимогам ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що Ладижинський міський суд Вінницької області обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області –залишити без задоволення.

Постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 01.11.2010 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                  В.О. Аліменко          

                              Судді                                                                      Я.М. Василенко

                                                                                                    А.Б. Парінов