12.07.2011

          № 2-633/11

     РІШЕННЯ

       ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

08 липня 2011 року                                                                      Цюрупинський районний суд

                                                                                     Херсонської області

в складі: судді                                                                   Сіденка С.І.

при секретарі                                                                           Дорошенко Є.Ю.

за участі позивачки                                                                 ОСОБА_1

представників позивачки                                                       ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідача                                                       ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в м.Цюрупинську цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_5  про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, який розташований по АДРЕСА_1, шляхом вселення до будинку.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги і пояснила, що з 22.06.1991р. по 23.03.2010р. вона перебувала в шлюбі з відповідачем. Відповідно до договору обміну від 21.02.1997р. під час перебування в шлюбі вони здійснили обмін земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1. Після обміну стара будівля була ними переобладнана –був побудований другий поверх, проведено освітлення, опалення. У 1998р. вони вселилися до будинку, до 2006р. закінчили внутрішні оздоблювальні роботи. Право власності на даний будинок оформлене на відповідача, однак будинок набутий ними під час шлюбу. Після розлучення із відповідачем взаємної згоди про добровільний поділ спільного сумісного майна досягнуто не було. На даний час відповідач позбавив її та їхніх дітей можливості користуватися їхнім спільним будинком, перешкоджає їй у доступі, у зв’язку з чим із жовтня 2010 року вона змушена винаймати квартиру, що потребує значних матеріальних затрат, де вона проживає разом із дітьми. Також відповідач відмовляється вводити в експлуатацію добудовану частину будинку. Усі оригінали документів на будинок знаходяться у відповідача. Під час її спроби взяти оригінали документів на будинок та запросити спеціаліста БТІ для огляду будинку, відповідач поводився жорстоко і агресивно, вдався до погроз. Своєю протиправною поведінкою відповідач завдав їй душевних та фізичних страждань, принизив честь та гідність. Із 29.01.2011р. по 11.02.2011р. вона перебувала на лікуванні в Цюрупинській районній лікарні, витративши значну суму на медикаменти. Тому позивачка просить зобов’язати відповідача не перешкоджати користуватися будинком та стягнути з нього моральну шкоду в розмірі 5000грн.

В судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали в повному обсязі та пояснили, що письмові пояснення, надані представником відповідача по даній справі, де зазначено, що згідно технічного паспорту житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1,  від 26.05.2011р. вказана споруда не може бути власністю позивачки і вона не має права проживати у недобудованому будинку, який не прийнятий до експлуатації та є самочинним будівництвом, є безпідставними. Також неправильним є те, що представник відповідача тимчасовий оплатний найм квартири для проживання позивачки та їх дітей через те, що відповідач позбавив їх можливості користуватися будинком, вважає «вибуттям на інше постійне місце проживання». Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. На даний час відповідач відмовляється вводити в експлуатацію добудовану частину будинку. Положенням ч.3 ст. 355 ЦК України встановлено, що право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права власності сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Тому  позов просять задовольнити.

В судовому засіданні 09.06.2011р. свідок ОСОБА_6 пояснила, що позивачка є її мамою, а відповідач татом, мати разом з дітьми вимушена була залишити своє місце проживання так як батько застосовував до матері фізичне та психологічне насильство, пізніше змінив замки у будинку у зв’язку з чим останні не можуть до нього потрапити, хоча і мати й вона і її рідна сестра там зареєстровані. У будинку є всі умови для проживання зараз там живе батько разом з іншою жінкою.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні дала аналогічні покази.

В судовому засіданні 09.06.2011р. свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона була другом сімї позивачки та відповідача до їх розлучення, яке відбулося у зв’язку із складним норовом відповідача. ОСОБА_5 створив у сімї такі відносини та нестерпні умови, за рахунок сварок та психологічного тиску, в результаті чого позивачка разом з дітьми залишила своє місце проживання. Будинок у якому проживала позивачка був недобудований поряд з тим у ньому були всі умови для проживання.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що згідно технічних паспортів від 26.05.2011р. та від 25.02.1997р., довідки виконавчого комітету Цюрупинської міської ради від 21.06.2011р., житлового будинку, який було придбано позивачкою та відповідачем за договором обміну від 21.02.1997р., на теперішній час у наявності немає. За вказаною адресою знаходиться недобудований новий будинок, який є самочинним будівництвом. Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності не нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. П.8 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»передбачено, що експлуатація об’єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється. Згідно ст.376 ЦК України, особі, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Недобудований будинок, який є самочинним будівництвом, не прийнятий в установленому порядку до експлуатації та не зареєстрований на сьогоднішній час не може бути власністю позивачки. Діючим житловим законодавством також не передбачено право проживання у недобудованому будинку, який не прийнятий до експлуатації та є самочинним будівництвом. З фотографій доданих до матеріалів справи вбачається, що будинок по АДРЕСА_1 є недобудованим. Також безпідставними є посилання позивачки і на те, що відповідач її виселив із будинку. Згідно з доданою до справи розпискою від 01.11.2010р., яку позивачка написала власноручно, вона разом з доньками добровільно перейшли проживати в інше місце. Відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім’ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред’явлення позову про це.  Що стосується прописки або реєстрації постійного місця проживання позивачки за зазначеною адресою, то сама по собі прописка або реєстрація право на проживання не надає. Безпідставними також є вимоги позивачки щодо моральної шкоди у розмірі 5000грн. ці вимоги нічим не підтверджені. Відповідач не виселяв позивачку із будинку, вона добровільно виїхала, право власності позивачки відповідачем не порушувалося, розмір та наявність шкоди необґрунтовані.  Також допитані в судовому засіданні свідки не показали, що були очевидцями нанесення тілесних ушкоджень, не змогли пояснити у чому на їхню думку полягає «моральне насильство».  

          Заслухавши пояснення сторін, свідків дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що з 22.06.1991р. по 23.03.2010р. позивачка перебувала в шлюбі з відповідачем, відповідно до копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 22.06.1991р. виданого Цюрупинським райвідділом РАЦС та копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 07.10.2010р. виданого відділом РАЦС Цюрупинського РУЮ Херсонської області. Під час перебування в шлюбі позивачка з відповідачем здійснили обмін земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 який на момент купівлі був  їхньою спільною сумісною власністю. Після чого за час спільного проживання в шлюбі однією сім’єю будинок був капітально переобладнаний без затвердженого проекту та дозвільних документів компетентних органів. Згідно технічного паспорту від 26.05.2011р. будинок, що розташований по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом та не пройшов процедуру вводу в експлуатацію. На ґрунті особистих неприязних стосунків позивачка разом із своїми дітьми доньками ОСОБА_6 та ОСОБА_9 тимчасово залишили самочинно збудований будинок зареєстрований за відповідачем, в якому останні зареєстровані та тривалий час проживали та тимчасово почали проживати за адресою АДРЕСА_3.

Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватись моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку передбачених законом.

Приймаючи до уваги те, що позивачка зареєстрована у зазначеному будинку, а відповідач перешкоджає їй та її неповнолітній доньці ОСОБА_7, яка проживає разом із позивачкою у користуванні та розпорядженні майном, не надаючи можливості проживати та перебувати у зазначеному будинку, суд вважає що законні права позивача порушені, поряд з тим заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у повному обсязі з наступних підстав.   

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності не нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно положень п.8 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»передбачено, що експлуатація об’єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється. Згідно ст.376 ЦК України, особі, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

          Таким чином, хоча позивачка й зареєстрована за вказаною у позові адресою поряд з тим задоволення її позовних вимог, в частині усунення перешкод у користуванням майном шляхом вселення ОСОБА_1 до самочинно збудованого будинку який не пройшов процедури вводу в експлуатацію та незареєстрований як житловий будинок за даних обставин є неможливим та суперечить вимогам чинного законодавства. Згідно наданого технічного паспорту від 26.05.2011 року на будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом тому його неможна вважати житловим будинком та спільною власністю позивачки та відповідачки, первісний технічний паспорт наданий позивачкою на зазначений будинок придбаний у шлюбі з позивачем від 18.02.1997 року на момент розгляду справи у суді втратив чинність.

Відповідно до змісту ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами. Які беруть участь у справі.

Позовні вимоги позивачки в частині стягнення з позивача 5000 гривень в рахунок відшкодування завданих позивачем моральних страждань задоволенню не підлягають за недоведеністю позовних вимог в цій частині. Суд не приймає до уваги пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_10, в частині, що до позивачки застосовувалось фізичне та психологічне насильство з боку позивача, так як свідки є близькими родичами позивачки та їх свідчення не підтверджуються іншими матеріалами цивільної справи.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.319, 331, 376 ЦК України, ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ч.4 ст.9 ЖК України, ст.ст. 60, 209, 213-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

           У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5  про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення моральної шкоди відмовити за необґрунтованістю.

          На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Херсонської області через Цюрупинський районний суд.

          Суддя                                                                                                                    С.І. Сіденко