ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/6287/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Боженко Наталії Василієвни
при секретаріВасиленко К.Е.
за участю:
представників позивача
представника відповідача Калугіної Г.Б., Кириченко Г.С.
Кучеренко І.А
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в особі Дніпровської електроенергетичної системи до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з вимогою: визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 24.03.2011 року № 088 про застосування до Дніпропетровських МЕМ НЕК «Укренерго» фінансових та штрафних санкцій на загальну суму 4357,41 гривень.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що згідно наказу Дніпропетровських MEM №74 від 24.03.2010р. «Про виплату винагороди за підсумками роботи за 2009р.» у березні 2010 року була нарахована та виплачена вищезазначена винагорода, у тому числі працівникам, які на дату її нарахування вже були звільнені на пенсію. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» страхування щодо кола осіб, на яких поширюються положення Закону, вбачається, що суб’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є особа, яка працює на умовах трудового договору контракту. Отже, дія Закону про страхування не поширюється на непрацюючих осіб, у тому числі пенсіонерів, та Закон про страхування не може бути застосований до них при нарахуванні та сплаті будь-яких виплат, так як вони не є суб’єктами зазначеного закону. В статті 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» йде мова про найманих працівників, а тому навіть враховуючи те, що виплати за підсумками роботи за рік входять до структури заробітної плати, нарахування і сплата з цих сум страхових внесків особі, яка на день нарахування цієї компенсації не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, тобто не є найманим працівником, суперечить положенням Закону про страхування, а отже є незаконним. Виконавча дирекція ФСС з ТВП вважає, що при вирішенні питання про стягнення страхових внесків з виплат не працівникам у главу кута необхідно ставити період, за який ці внески нараховані, і якщо це виплати колишньому працівникові за час його роботи, то з них необхідно обчислювати та сплачувати страхові внески. Однак, у листі не наводиться посилання на жоден пункт нормативно-правового акту, який би містив таке положення. Виконавча дирекція ФСС з ТВП вважає, що на суми премій, які виплачені працівнику після звільнення, слід нараховувати і утримувати з них страхові внески до Фонду, оскільки такі виплати належать до заробітної плати і з них утримується податок з доходів фізичних осіб. Вважає посилання на Закон про податок з доходів, зокрема, на положення про об’єкт оподаткування за цим законом, безпідставним, так як ним регулюються зовсім інші правовідносини, ані Закон про податок з доходів, ані Закон про страхування не містять вказівок про обов’язковість нарахувань страхових внесків у випадку обкладання нарахованих сум податком з доходів фізичних осіб. Вважає, що листи Виконавчої дирекції ФСС з ТВП від 16.09.2008р. № 04-43-1853 та від 01.03.2010р. № 02-24-415 «Про нарахування страхових внесків» містять його суб’єктивну думку, викладену у результаті перекручування положень законодавства на свою користь, та створюють нову норму права, що є неприпустимим. Позивач вважає, що Виконавчою дирекцією Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності неправомірно донараховано страхові внески, оскільки відсутні правові підстави для такого нарахування, а також неправомірно та безпідставно застосовано штрафні санкції.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та з урахуванням уточнень просили визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 24.03.2011 року № 088 про застосування до Дніпропетровських МЕМ НЕК «Укренерго» фінансових та штрафних санкцій на загальну суму 4 445,56 гривень. З підстав зазначених в позовній заяві просили суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмові заперечення та просив в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до «Плану перевірок страхувальників на І квартал 2011 року», затвердженого наказом по виконавчій дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23.12.2010р. №176, головним спеціалістом контрольно-ревізійного відділу, ОСОБА_1, на підставі доручення, виданого виконавчою дирекцією ДОВ ФСС з ТВП від 14.03.2011 року №0266/04, 15 та 16 березня 2011 року проведена перевірка правильності нарахування, сплати страхових внесків та цільового використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності підрозділом Дніпропетровські магістральні електричні мережі Дніпровської електроенергетичної системи за період з 01.01.2010 року по 01.01.2011 року. За наслідками перевірки складений Акт від 16 березня 2011 року, який отриманий позивачем та підписаний із запереченнями (а.с. 44 - 51).
Перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2010 р. по 01.01.2011 р. суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб, і на які на підставі частин 1,2 статті 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 року №2240-111 повинні нараховуватись страхові внески за відсотками, встановленими частиною 1 статті 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001р. №2213 у розмірі 1,4%, а для найманих працівників у розмірі 0,5% та 1%, у звіті за 2010 рік занижено фонд оплати праці на суму 4357,41 грн., яка складається з суми винагороди за підсумками роботи за 2009 рік працівників за час їх роботи на підприємстві і виплаченої в березні 2010 р. після їх звільнення, менше нараховано та утримано внесків до ФСС з ТВП у сумі 88,15 гривень, а всього на загальну суму – 4445,56 гривень.
За результатами перевірки було прийнято рішення від 24.03.2011р. № 088 на загальну суму 4 445,56 гривень, в тому числі донараховано страхові внески на суму 88,15 гривень та накладено штрафні санкції в сумі 4357,41 гривень (а.с. 67).
Позивач в адміністративному порядку подав скаргу № 281/06 від 08.04.2011 року на вищезазначене рішення відповідача до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (а.с.72-75). Проте Рішенням Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 40 від 28.04.2011 року (вих.№05-31-1039) було визнано дії відповідача правомірними та відмовлено в задоволенні скарги позивача (а.с. 76-78).
Згідно ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 року №2240-111 (надалі – Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням») (в редакції чинної на момент виникнення правовідносин) розмір страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:
1) для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;
2) для найманих працівників - до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;
3) для застрахованих осіб, зазначених у частинах другій і третій статті 6 цього Закону, - до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється щороку на рівні п’ятнадцяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб та є розрахунковою величиною при обчисленні допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітності та пологах.
Згідно п.2 ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення правовідносин) страхувальник зобов’язаний нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення правовідносин) не передбачено перелік видів оплати праці, на які нараховуються страхові внески.
Відповідно до ч.1 ст.23 ЗаконуУкраїни «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення правовідносин) якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 цього Закону.
Вимогами абзацу 4 частини 1 статті 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (в редакції, що діяла до 01.01.2011 року), що передбачено абзацом 6 пункту 7 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464, за неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку, відповідно до цього Закону, нараховуються страхові внески.
У п. 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 зазначено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) для застрахованих осіб (включаючи осіб, які працюють неповний робочий день (робочий тиждень) та добровільно застрахованих осіб), є останні шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (для страхування на випадок безробіття - в якому припинено дію трудового договору або особу знято з обліку у державного реєстратора як суб’єкта підприємницької діяльності; для страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров’я у зв’язку з раніше отриманим ушкодженням здоров’я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання - період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням тимчасової непрацездатності).
Пунктом 1 ст.1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 року N 2213-III (чинним на момент виникнення правовідносин) установлено, що розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням для роботодавців - 1,4 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб.
У листі Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 16.09.2008р. за № 01-43-1853 зазначено, що виплати, які були нараховані працівнику за час його роботи на підприємстві, сплачуються внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.
Крім того, як встановлено в акті перевірки та в судовому засіданні особи, яким нараховувалась винагорода за роботу, працювали на підприємстві протягом 2009 року і були звільнені в кінці цього року. Винагорода була нарахована та виплачена в березні 2010 року, відповідно до наказу по підприємству від 24.03.2010 року № 74 «Про виплату винагороди за підсумками роботи за 2009 рік» та згідно з Положенням про виплату винагороди за підсумками роботи за рік працівникам Дніпровської EC НЕК «Укренерго», який є додатком № 13 до колективного договору Дніпровської EC НЕК «Укренерго» на 2008 рік, дія якого продовжувалася на 2009-2010 роки, виплата винагороди за підсумками роботи за рік проводиться при наявності прибутку, який залишається у розпорядженні НЕК «Укренерго», за рішенням економічної Ради. Винагорода виплачується у повному обсязі працівникам, які проробили весь календарний рік. Працівники, які проробили весь календарний рік і звільнені на момент виплати винагороди, мають право на отримання винагороди в загальному порядку та за терміном, встановленим на підприємстві. Такі виплати підприємством були здійснені, про що сторони не заперечують. Тобто, така винагорода виплачується за підсумками роботи за рік та оформлюється одним наказом, у встановлені колективним договором строки. Згідно з пунктом 3 наказу від 24.03.2010 року, виплата винагороди проведена з фонду оплати праці. Розмір винагороди кожному працівнику визначається з нарахованої заробітної плати та стажу роботи в електроенергетичній галузі, визначеного відповідно до «Положення про порядок та умови виплати щомісячної надбавки за стаж роботи в електроенергетичній галузі для працівників НЕК «Укренерго»»(а.с.53,79-83).
Так, статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (надалі – Закон України «Про оплату праці») встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначена структура заробітної плати, яка складається з основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать і виплати за підсумками роботи за рік.
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» розроблена «Інструкція зі статистики заробітної плати», затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004р. № 5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.01.2004р. за № 114/8713, тому при визначені видів витрат, що включаються до основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, на які нараховуються страхові внески, слід керуватися цією Інструкцією.
Оскільки базою для нарахування є витрати на оплату праці, які підлягають обкладанню податком з фізичних осіб, і з суми премії за підсумками роботи за рік, нарахованої працівникам за час їх роботи на підприємстві, утримано податок з доходу фізичних осіб, нараховуються та утримуються страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до п.п.4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889 (далі – Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»), доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору включаються до складу його загального місячного оподатковуваного доходу.
Виключний перелік доходів, які не оподатковуються, наведено в п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». До цього переліку сума винагороди, виплаченої працівникові після його звільнення, не входить.
Згідно із п. 3.5 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» об’єктом для оподаткування податком з доходів фізичних осіб є нарахована сума заробітної плати, зменшена на суму страхових внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які відповідно до законодавства утримуються з доходу найманої особи. Згідно з цією нормою Закону обкладання певних виплат податком з доходів фізичних осіб передбачає попереднє утримання з нарахованих сум страхових внесків, визначених законодавством.
Крім того, в листі Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової прати працездатності від 01.03.2010 р. № 02-24-415 зазначено, що суми премій, перерахованих працівникові за фактично відпрацьований час, але виплачених після звільнення, слід нараховувати та утримувати з них страхові внески до Фонду, оскільки такі виплати належать до заробітної плати і з них утримується податок з доходів фізичних осіб. Обов’язковість сплати страхових внесків із вказаних виплат також відображена в листі Виконавчої дирекції ФСС з ТВП від 16.09.2008 року № 01-43-1853, який наданий відповідно до «Порядку надання роз’яснень з питань застосування законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», затвердженого постановою правління Фонду від 06.07.2006р. №80, де зазначено, що з виплат, які були нараховані працівнику за час його роботи на підприємстві, сплачуються внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.
Посилання позивача на роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду України, Державного центру зайнятості, суд вважає не доречним оскільки вони регулюють інші правовідносини з іншими фондами.
З урахуванням вищезазначеного суд доходить висновку, що суми даних винагород, що виплачені працівникам після звільнення їх на пенсію, належать до фонду заробітної плати, входять до структури заробітної плати і з них утримується податок з доходів фізичних осіб, тому на такі суми слід нараховувати та утримувати з них страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в незалежності від моменту їх сплати.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представник відповідача надав обґрунтовані заперечення проти позову, що доводять правомірність його рішення, та підтверджують, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені адміністративного позову Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в особі Дніпровської електроенергетичної системи до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 05.07.2011 року.
Суддя
Н.В. Боженко