РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" липня 2011 р. Справа № 9/5025/539/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Огороднік К.М.
суддя Мельник О.В. ,
суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Ващук К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькбудінвест" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.04.11 р. у справі № 9/5025/539/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькбудінвест"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
про визнання недійсним договору поруки № 880/160-ПЮО 9 від 20.03.2007 року у зв'язку з недійсністю кредитного договору № 07/49-609-2 від 20.03.2007 року
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
третьої особи - не з'явився
В судовому засіданні 05.07.2011 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хмельницькбудінвест" (далі - ТзОВ "Хмельницькбудінвест") звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі –ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання недійсним договору поруки № 880/160-ПЮО 9 від 20.03.2007 року у зв'язку з недійсністю кредитного договору № 07/49-609-2 від 20.03.2007 року. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що умови кредитного договору, зокрема положення п. 4.3, суперечать іншим пунктам договору та допускають неоднозначне трактування, не відповідають Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 549 ч. 2 ЦК України. Тому згідно ст. 203 та ст. 215 ЦК України кредитний договір, на думку позивача, є недійсним. Оскільки порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання, то договір поруки, за твердженням позивача, не відповідає ст. 553 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.04.2011 року у справі № 9/5025/539/11 (суддя Олійник Ю.П.) відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ТзОВ "Хмельницькбудінвест" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 20.04.2011 року у справі № 9/5025/539/11 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання 05.07.2011 року сторони, третя особа явки повноважних представників не забезпечили, хоча про час та місце засідання суду були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, причин неявки до відома суду не довели, а відтак апеляційна скарга розглядається за їх відсутності.
Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Хмельницької області від 20.04.2011 у справі № 9/5025/539/11 слід залишити без змін.
При цьому колегія виходила з наступного. 20.03.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та громадянином ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 07/49-609-2, згідно якого банк надав громадянину у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 38610,00 дол. США зі сплатою 12,5% річних та з наступним графіком погашення суми основної заборгованості.
20.03.2007 року між позивачем, відповідачем та третьою особою укладений договір поруки № 880/160-ПЮО 9, за умовами якого позивач, як поручитель, зобов'язується перед відповідачем, як кредитором, відповідати за виконання третьою особою, як позичальником, зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та випадках, передбачених договором кредиту від 20.03.2007 року № 07/49-609-2. Порукою забезпечується повернення кредиту за договором кредиту від 20.03.07 № 07/49-609-2.
Позивач, вважаючи що його права порушено, звернувся із позовом до суду. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що договір кредиту не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права. Тому згідно ст.203 та ст. 215 ЦК України він є недійсним. Оскільки порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання, то договір поруки не відповідає ст. 553 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов’язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Проте, як судом, позивачем, всупереч приписів ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України не доведено підстав, з якими законодавець пов'язує визнання недійсним правочину. Заперечення позивача проти визначеного сторонами договору розміру штрафних санкцій, передбачених договором кредиту, не є підставою для визнання недійсним договору кредиту, укладеного між відповідачем та ОСОБА_1, оскільки сторонами погоджені всі істотні умови договору, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, суд, за результатами дослідження оспорюваного позивачем договору поруки на предмет відповідності його умов нормам цивільного законодавства, яким врегульовані положення щодо забезпечення виконання зобов'язань (Глава 49 ЦК України), адже порука відноситься саме до способу забезпечення виконання зобов'язань, керуючись ст.ст. 553, 554, 556, 559 ЦК України встановив, що вказаний договір вчинений з дотриманням відповідних норм законодавства, сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, оспорюваний договір поруки укладався саме з метою створення дійсних правових наслідків, що виникають при вчиненні такого роду правочинів.
Враховуючи приписи вказаних правових норм, апеляційний суд на підставі оцінки поданих сторонами доказів, повно і всебічно дослідивши обставини справи, встановив, що відсутні підстави для визнання недійсними договору кредиту та договору поруки.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності застосовується у разі обґрунтованості позовних вимог, а у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.
Однак, дана обставина не впливає на правильність прийнятого судом по суті рішення, оскільки позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Щодо посилань скаржника на те, що суд першої інстанції не задоволив його клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та розглянув справу за відсутності його представника, то колегія суддів зазначає про належність повідомлення скаржника місцевим господарським судом про час та місце засідання суду, а також про відсутність обгрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи. Всі інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду попередньої інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькбудінвест" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 20.04.2011 року у справі № 9/5025/539/11 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Коломис В.В.