КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-1320/10                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Бартащук Л.П.

Суддя-доповідач:  Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду  у складі:

головуючого судді                               Аліменка В.О.,

суддів                                                    Василенка Я.М., Парінова А.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва на Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, в якому просив суд визнати відмову відповідача щодо нарахування і виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними з 01.11.2007 року та зобов’язати нарахувати до виплати та виплатити у повному обсязі недоплачену позивачу як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.11.2007 року з урахуванням проведених виплат.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2010 року адміністративний позов –задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва нарахувати та виплатити позивачу щомісячної державної допомоги 30% надбавки до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 07.12.2010, з урахуванням проведених виплат.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати в частині задоволення та постановити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має правовий статус дитини війни, що підтверджується  відповідним посвідченням.

Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має правовий статус дитини війни, що підтверджується  відповідним посвідченням.

Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Однак, п. 12 ст. 71 Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням ст. 111 цього Закону, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесені зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 N 10-рп/2008 зміни, внесені п. 12 ст. 71 Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-IV щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007 року та 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, поновили свою дію з 9 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

Отже, з вказаних дат позивач як особа зі статусом дитини війни має право на підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Після прийняття Конституційним Судом України вказаних рішень знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто з часу прийняття цих рішень у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судом першої інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії.

Крім того, зі статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки суду попередньої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Однак, колегія суддів, приходить до висновку, що Постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов’язання відповідача перерахувати позивачу недоплачену йому як дитині війни щомісячну державну соціальну 30% надбавку за період з 09.07.2007 року по 29.05.2010 року.

Згідно до п. 5 ч. 1 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо подано заяву про поновлення цього строку, то чи є підстави для її задоволення).

Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених ч. 2 ст. 99 КАС України, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суд першої інстанції не постановляв ухвали про поновлення строку звернення до суду.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В свою чергу оскільки позовні вимоги стосуються щомісячних соціальних виплат, то строк коли особа мала дізнатись про порушення своїх прав наступав по закінченню кожного календарного місяця.

Отже, суд першої інстанції, порушивши вимоги ч. 2 ст. 99 КАС України розглянув позовні вимоги, з якими позивач звернувся після закінчення строків звернення до суду, установлених законом, в зв’язку з чим, порушив також й вимоги ст. 100, щодо застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду. На думку колегії суддів підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні, оскільки позивач в позовній заяві не надала належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.

При цьому, оскаржуваною постановою безпідставно задоволено позовні вимоги за період з 09.07.2007 року по 29.05.2010 року, які з урахуванням вищезазначених вимог КАС України та відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду підлягають залишенню без розгляду, що не було враховано судом першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 205 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив частково скасувати її, залишивши частину позовних вимог без розгляду, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що Постанова Дніпровського  районного суду м. Києва від 07.12.2010 року підлягає скасуванню в частині зобов’язання відповідача перерахувати позивачу недоплачену йому як дитині війни щомісячну державну соціальну 30% надбавку за період з 09.07.2007 року по 29.05.2010 року.

Відповідно до п. 1 ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.   

Керуючись ст.ст. 2, 9, 41, 99, 100, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському  районі м. Києва  –задовольнити частково.

Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2010 року –скасувати в частині зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва перерахувати ОСОБА_3 у повному обсязі невиплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну 30% надбавку, в порядку ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09.07.2007 року по 29.05.2010 року.

Постановити в цій частині нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3  до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за період з 09.07.2007 року по 29.05.2010 року –відмовити.

В решті Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2010 року –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя                                                                         В.О. Аліменко          

          Судді                                                                                 Я.М. Василенко

                                                                                          А.Б. Парінов