справа № 2-467-07

PIШEHНЯ

IMЕHEM УКРАЇНИ

04 червня 2007 року                                                                              смт.  Любашівка

Любашівський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Вужиловського О.В. при секретарі Гітальчук Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.  Любашівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1доОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання договору купівлі-продажу дійсним,  стягнення неустойки,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів неустойки за ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

„11" травня 2007 року,  позивач після початку судового розгляду справи в порядку  ст. 31 ЦПК України змінив позовні вимоги та просив суд визнати дійсним договір купівлі продажу земельної ділянки від 05 січня 2007 року,  між ОСОБА_2 та ОСОБА_1,  за яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1земельну ділянку площею 4, 15га,  розташовану на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області масив №30,  ділянка №734; визнати ОСОБА_1власником земельної ділянки площею 4, 15га,  яка розташована на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області масив №30,  ділянка №734; стягнути з відповідачів неустойку за ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідачі в судове засідання не зявились по невідомим суду причинах,  хоча були належним чином повідомлені про дату,  місце,  час слухання справи.

Суд оцінивши всебічно,  повно і. об'єктивно матеріали справи,  та заслухавши представника позивача та відповідача,  встановив наступне.

05 січня 2007р між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був підписаний договір купівлі-продажу земельної ділянки,  за яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4, 15га,  розташовану на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області масив №30,  ділянка №734,  а ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2. договірну ціну зазначеної земельної ділянки (п.п.1,  2,  3,  10,  11 договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Як встановлено  ст. 657 ЦК України,  договір купівлі-продажу земельної ділянки,  єдиного майнового комплексу,  житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Пунками 12.1 та 13.1 договір купівлі-продажу земельної ділянки було встановлено що сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки не пізніше 12.01.2007р зобов'язані вчинити усі необхідні дії для нотаріального посвідчення цього договору. У наслідок того,  що ОСОБА_2 безпідставно ухилилась від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки,  позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Як встановлено ч.2  ст. 22 0 ЦК України,  якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору,  що підтверджується письмовими доказами,  і відбулося повне або часткове виконання договору,  але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення,  суд може визнати такий договір дійсним.  У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

 Істотними умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки,  згідно ч.2  ст. 132 Земельного кодексу України (ЗК України) є - назва сторін (прізвище,  ім'я та по батькові громадянина,  назва юридичної особи); вид угоди; предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування,  площі,  цільового призначення,  складу угідь,  правового режиму тощо); документ,  що підтверджує право власності на земельну ділянку; відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава,  оренда,  сервітути тощо); договірна ціна; зобов'язання сторін.

Судом встановлено,  що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовилися щодо усіх істотних умов договору,  що підтверджується письмовими доказами - змістом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.01.2007р. Так,  зазначений договір у преамбулі містить назву сторін (прізвище,  ім'я та по батькові); вид угоди визначений у назві та у п.1 договору; предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування,  площі,  цільового призначення,  складу угідь,  правового режиму тощо) встановлений у п.п.3,  4,  5 договору; документ,  що підтверджує право власності на земельну ділянку зазначений у п.5 договору; відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки зазначені у п.7 договору; відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава,  оренда,  сервітути тощо) містяться у п.8 договору; договірна ціна встановлена сторонами у п.10 договору,  а зобов'язання сторін у п.п.12 та 13 договору.

Судом також встановлено,  що в день підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.01.2007р відбулось його повне виконання.,  що підтверджується п.п.1,  2,  3 договору,  відповідно до змісту яких,  ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1,  а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку площею 4, 15га,  розташовану на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області масив №30,  ділянка №734,  а також п.п.10,  11,  відповідно до змісту яких,  ОСОБА_1 повністю сплатив ОСОБА_2договірну ціну земельної ділянки у розмірі 3000, 00грн.

Судом прийнято до уваги,  що предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.01.2007р є земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Між тим,  05.01.2007р ОСОБА_2 мала право на відчуження земельної ділянки,  з огляду на наступне.

Відповідно до п.15 Перехідних положень ЗК України,  із змінами і доповненнями,  внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 06.10.2004 p. №2059-IV та. Законом України «Про внесення зміни до Земельного кодексу України» від 09.02.2006 p. №3415-IV,  заборона на укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва діяла до 01 січня 2007 року. Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів» від 19 грудня 2006 року №490-V було встановлено,  що до 01 січня 2008 року не допускається,  у тому числі,  купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок,  які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,  земельних ділянок,  виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства,  а також земельних часток (паїв),  крім передачі їх у спадщину,  обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Між тим,  п.1 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського

 призначення до прийняття відповідних законодавчих актів» від 19 грудня 2006 року №4 90-V встановлено,  що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Зазначений закон був уперше опублікований у газеті Урядовий кур'єр від 13.01.2007 №6. Як встановлено  ст. 58 Конституції України,  закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі,  крім випадків,  коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Частиною 2  ст. 5 ЦК України також встановлено,  що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі,  крім випадків,  коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Таким чином під час підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.01.2007р не було заборони на укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Приймаючи до уваги,  що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки,  що підтверджується письмовими доказами,  і. відбулося повне виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.01.2007р,  але ОСОБА_2 ухилилася від його нотаріального посвідчення,  суд вважає за можливе визнати такий договір дійсним.

Частиною 1  ст. 125 ЗК України було встановлено,  що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа,  що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою,  та його державної реєстрації. Між тим,  01.01.2004р набув чинності новий ЦК України,  яким запроваджено нові правила визначення моменту виникнення права власності,  у тому числі і права власності на земельні ділянки. Так,  ч.ч.3,  4  ст. 334 ЦК України встановлено,  що право власності на майно за договором,  який підлягає нотаріальному посвідченню,  виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору,  не посвідченого нотаріально,  дійсним; якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації,  право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Оскільки з 01.01.2004р ЦК України запроваджено нові правила ( ст. 657 ЦК України) відповідно до яких договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації,  то момент виникнення права власності повинен визначатися відповідно до ч. 4  ст. 334 ЦК України,  а не згідно ч.1  ст. 125 ЗК України.

Між тим,  ч.2  ст. 210 ЦК України встановлено,  що перелік органів,  які здійснюють державну реєстрацію,  порядок реєстрації,  а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом,  але такий закон і досі не прийнятий Верховною Радою України. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №671 було лише затверджено «Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів». Відповідно до ч.4  ст. 4 ЦК України якщо

постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону,  застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Згідно ч.4  ст. 8 ЦПК України,  у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору,  згода,  на обов'язковість якого надана Верховною Радою України,  суд застосовує акт законодавства,  який має вищу юридичну силу. Оскільки ч.2  ст. 210 ЦК України встановлено,  що виключно законом встановлюються перелік органів,  які здійснюють державну реєстрацію,  порядок реєстрації,  а також порядок ведення відповідних реєстрів,  то

постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №671 застосуванню не підлягає,  як така,  що суперечить закону.

Між  тим,   відповідно  до  ч.9   ст. 8  ЦПК  України,   забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності,  неповноти,  нечіткості,  суперечливості законодавства,  що регулює спірні відносини. Якщо спірні відносини не врегульовані законом,  суд застосовує закон,  що регулює подібні  за  змістом відносини  (аналогія закону),   а за  відсутності

такого - суд виходить  із загальних засад законодавства  (аналогія права) (ч.8  ст. 8 ЦПК України,   ст. 8 ЦК України).

Приймаючи до уваги що виконати вимоги  ст.  ст. 210,  657 ЦК України неможливо у зв'язку з відсутністю відповідного закону,  а також враховуючи,  що одними з загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності,  крім випадків,  встановлених Конституцією України та законом,  судовий захист цивільного права та інтересу,  а також справедливість,  добросовісність та розумність ( ст. 3 ЦК України),  суд вважає за можливе при визначенні моменту виникнення права власності на земельну ділянку застосувати правила ч.3  ст. 334 ЦК України,  відповідно до яких право власності на майно за договором,  який підлягає нотаріальному посвідченню,  виникає у набувача з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору,  не посвідченого нотаріально,  дійсним.

Як було встановлено п.15 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.01.2007р,  у разі ухилення продавця від нотаріального посвідчення цього договору,  продавець сплачує на користь покупця штраф у розмірі 10 відсотків від вартості земельної ділянки. Відповідно до  ст. 614 ЦК України,  особа,  яка порушила зобов'язання,  несе відповідальність за наявності. її вини (умислу або необережності) ,  якщо інше не встановлено договором або законом.  Особа є невинуватою,  якщо вона доведе,  що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа,  яка порушила зобов'язання. Оскільки відповідачами не доведено відсутність вини ОСОБА_2 у порушенні зобов'язання,  то ОСОБА_2 зобов'язана сплатити на користьОСОБА_1 неустойку у розмірі 300, 00грн.

Між тим,  19.03.200 7р. між ОСОБА_2та ОСОБА_3 був укладений договір поруки. Згідно з п.1  ст.  554 ЦК України,  у разі порушення боржником зобов'язання,  забезпеченого порукою,  боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники,  якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У договорі поруки,  а саме у п. 1 зазначено,  що поручитель поручається перед кредитором боржника (боржник - ОСОБА_2,  Код НОМЕР_1) за виконання боржником свого обов'язку щодо сплати неустойки,  у випадку порушення умов договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 січня 2007р у розмірі 10% від суми зобов'язання.

Згідно ч.1  ст. 554 ЦК України,  у разі порушення боржником зобов'язання,  забезпеченого порукою,  боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники,  якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом,  так і від будь-кого з них окремо (ч.1  ст. 543 ЦК України).

Таким чином,  ОСОБА_3 зобов'язана сплатити позивачу 10% від суми зобов'язання щодо сплати неустойки,  що дорівнює 30, 00грн. Решту суми,  у розмірі 270, 00грн (300, 00грн - 30, 00грн) повинна сплатити ОСОБА_2

Керуючись  ст.  ст. 209,  212,  213,  215 ЦПК України,  суд

ВИРІШИВ:

1.      Позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір купівлі продажу земельної ділянки від 05 січня 2007 року,  укладений між ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1,  проживає за адресою АДРЕСА_1)  та

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2,  проживає за адресою АДРЕСА_2) за яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1земельну ділянку площею 4, 15га,  розташовану на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області масив №30,  ділянка №7 34

3.     Визнати  ОСОБА_1 (ідентифікаційний  номер НОМЕР_2,  проживає за адресою АДРЕСА_2)  власником земельної ділянки площею 4, 15га,  яка розташована на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області масив №30,  ділянка №734.

4.     Стягнути зОСОБА_2 (АДРЕСА_1,   код НОМЕР_1)  270, 00грн

(Двісті сімдесят грн 00коп).

5.  Стягнути зОСОБА_3(АДРЕСА_3,  код НОМЕР_3) 30, 00 грн (Тридцять грн 00коп).

6.     Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Любашівського районного суду Одеської області протягом десяти днів з моменту проголошення рішення. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк,  рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Рішення набирає законної сили 15 червня 2007 року. Копія вірна. Оригінал рішення знаходиться в архіві Любашівського районного суду Одеської області в цивільній справі.