Справа №2034/2-2849/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2011 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого         – Юдіна Є.О.,

за участю секретаря – Ємець О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт.Покотилівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та звернення стягнення на майно,

                           в с т а н о в и в:

16 лютого 2011 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та звернення стягнення на майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16 лютого  2008 року відповідачем було вчинено незаконні дії щодо його виселення з  будинку АДРЕСА_1, внаслідок чого він захворів на розсіяний склероз через перенесений  стрес, втратив працездатність, вважає, що йому була спричинена матеріальна  шкода  через те, що він змушений з липня 2008 року до моменту звернення з цим  позовом до суду орендувати житло, за що він сплачував орендну плату в розмірі  2000 гривень щомісяця, та моральна шкода, у зв’язку з тим, що йому потрібні  чималі кошти на тривале лікування протягом п’яти років.   

Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь на відшкодування завданої йому майнової шкоди у розмірі 62000 грн., моральної шкоди у розмірі 780000 грн., а також стягнути сплачені судові витрати по розгляду справи. Звернути стягнення на майно, що належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме: на 27/50 житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підтримали свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_5 і ОСОБА_6 проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що позивач зазначає, що нібито відповідачем 16 лютого 2008 року було вчинено  незаконні дії щодо його виселення з будинку АДРЕСА_1, внаслідок чого він  захворів, втратив працездатність, вважає, що йому була спричинена матеріальна  шкода через те, що він змушений увесь цей час орендувати  житло, та моральна  шкода,  у зв’язку з тим, що йому потрібні чималі кошти на тривале лікування,  але це не так.

Відповідно до вимог ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана  неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам  фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її  завдала. Згідно положень п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від  27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами  про відшкодування шкоди» із відповідними змінами та доповненнями суди повинні  мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна  майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її  заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є  безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів того, що відповідачем були  вчинені будь-які неправомірними дії відносно нього, про наявність будь-якої    вини відповідача та про причинний зв’язок між її діями та виниклою в нього  шкодою. За таких обставин, підстави для задоволення позову відсутні, тому як  вимоги позивача є необґрунтованими та не надано належних доказів на  підтвердження заявлених вимог.

Вислухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу і дослідивши надані суду докази, відмовний матеріал №84 за заявами ОСОБА_1, суд вважає необхідним відмовити у задоволені позову.   

11 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною  ОСОБА_2 було укладено договір про поділ майна подружжя та про порядок  користування та володіння конкретними частинами щодо спірного житлового  будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО ОСОБА_8, реєстр № 663,  відповідно до умов якого припинилося право спільної сумісної власності  подружжя на цей будинок, ОСОБА_1 набув право власності на 23/50 частин  зазначеного будинку, а ОСОБА_2 на 27/50 його частин, в її користування  перейшла частина будинку, до якої, крім інших приміщень, увійшли коридор, ванна,  туалет, кухня, веранда, ганок, тобто і існуючий вхід до будинку.                           

Після укладення вищезазначеного договору, 16 лютого 2008 року на  підставі звернення ОСОБА_2 до Південноміської ради та дільничного  інспектора міліції, через те, що вона була позбавлена можливості користуватися  спірним будинок, а ОСОБА_1 користувався ним повністю одноособово,  відбулося вселення ОСОБА_2 до належної їй частини будинку, про що  було складено відповідний акт депутатом Південноміської ради.  

Судом встановлено, що протягом з 24.08.2007 року до 17.02.2008 року  ОСОБА_2 була позбавлена можливості користуватися та проживати в своєму  будинку та змушена була мешкати в орендованому житлі через перешкоди з боку  позивача, змушена була вселятися в належну їй частину будинку, при цьому  ОСОБА_1 вчинив злісну непокору законним вимогам працівників міліції та 25.02.2008 року добровільно за власним бажанням вивіз свої речі з будинку.  Зазначені факти викладені та підтверджуються актами депутата Південноміської  ради від 16.02.2008 року, 17.02.2008 року, 25.02.2008 року.

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про  визнання недійсним договору про поділ майна подружжя між сторонами, скасування  державної реєстрації права власності ОСОБА_2, визнання незаконними її  дій, вселення та зобов’язання надати йому вільний доступ до будинку. Рішенням  Харківського районного суду Харківської області від 03.03.2010 року його позов   було частково задоволено, договір про поділ майна подружжя та про порядок  користування та володіння конкретними частинами визнано частково недійсним,  ОСОБА_1 вселено до спірного будинку, ОСОБА_2 зобов’язано  надати йому вільний доступ до будинку, в задоволенні інших позовних вимог було  відмовлено.  

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного  суду Харківської області від 27.04.2010 року рішення Харківського районного  суду Харківської області від 03.03.2010 року в частині вселення ОСОБА_1 до спірного будинку було залишено без змін, в іншій частині скасовано та  передано на новий розгляд.

В своєму позові ОСОБА_1 посилається на рішення суду від  03.03.2010 року відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, як на доказ незаконності  дій відповідача щодо позбавлення його права користування будинком та її вини в  цьому, як на обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної  сили, що не потребує повторного доказування при розгляді інших справ.  

Однак, як вбачається з тексту цього рішення, в ньому не встановлено  факту того, що з боку ОСОБА_2 мали місце будь-які незаконні дії, а  зазначено, що ОСОБА_1 не проживає в будинку, а ОСОБА_2 не  бажає його вселення.  Крім того, це судове рішення не набрало законної сили,  ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду  Харківської області від 27.04.2010 року також не встановлено ніяких незаконних  дій з боку відповідача та скасовано рішення районного суду в частині надання  нею позивачу вільного доступу до будинку.

В серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ВДВС Харківського району  з питання свого вселення до будинку та згідно акту державного виконавця від  27.08.2010 року його було вселено, а виконавче провадження було закінчено, що  підтверджується копією постанови від 31.08.2010 року. Однак, позивач не став  проживати з цього часу в належній йому частині будинку, докази того, що  відповідач чинила йому якісь перешкоди суду не  надані.

Також, ОСОБА_2, в судовому засіданні пояснила, що вона не проти разового користування її частиною житлового будинку для проходу до своєї частини ОСОБА_1, для того щоб, забрати свої речі, а також переобладнання частини будинку позивача в окреме приміщення зі своїм входом.      

При новому розгляді справи Харківським районним судом Харківської  області 05.10.2010 року було ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні  позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ майна  подружжя між сторонами, скасування державної реєстрації права власності,  визнання незаконними дій та зобов’язання надати йому вільний доступ до будинку  було відмовлено повністю, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 22.12.2010 року це рішення  було залишено без змін, воно набрало законної сили.  

Таким чином, договір про поділ майна подружжя та про порядок  користування і володіння конкретними частинами будинку є чинним, відповідно до  якого вхід до будинку знаходиться в володінні та користуванні ОСОБА_2

Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження обставин  неможливості переобладнання з додержанням будівельних норм та правил належної  йому частини будинку, а саме: облаштування окремого входу та відповідних  побутових приміщень (туалету, кухні, коридору), що було встановлено і  апеляційним судом в своїй ухвалі від 22.12.2010 року.

Також судом встановлено, що після подій 16.02.2008 року ОСОБА_1   неодноразово звертався із заявами до різних інстанцій, які були направлені для  перевірки до Харківської міжрайонної прокуратури та прокуратури Харківської області, з їх відповідей вбачається, що за результатами заяв було відмовлено в порушенні кримінальних справ у відношенні співробітників Харківського РВ ГУМВС України в  Харківській області ОСОБА_9 та ОСОБА_10, повторні  перевірки підтвердили законність раніше прийнятого рішення щодо них, тобто  ніяких порушень службових повноважень дільничними інспекторами при вселенні  ОСОБА_2 встановлено не було. У відповіді прокуратури області №  04/2/1-789-08 від 14.04.2008 року зазначено, що ОСОБА_1 притягувався  до адміністративної відповідальності за ст.185 КпАП України, за злісну  непокору законним вимогам працівників міліції, за фактом подій 16.02.2008 року  за вчинення ним агресивних дій відносно дільничних інспекторів, за результатом  розгляду цього адміністративного матеріалу 03.03.2008 року Харківським  районним судом Харківської області ОСОБА_1 було оголошено усне  зауваження.

Відповідно до вимог ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана  неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам  фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її  завдала.   

Згідно положень п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від  27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами  про відшкодування шкоди»із відповідними змінами та доповненнями суди повинні  мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна  майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її  заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є  безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, суд приходить до висновків, що достовірно встановлені ті  обставини, що ОСОБА_2 не вчинювалося ніяких незаконних дій щодо  виселення позивача, а в тому, що позивач немає входу до належної йому частини  будинку немає вини відповідача, про відсутність зв’язку між цими подіями та  виниклими в позивача захворюваннями, як підстава для відшкодування будь-якої  шкоди, на підтвердження чого ним не надано ніяких доказів, як і не надано  належних і достовірних доказів про виникнення такої шкоди.

За таких обставин, підстави для задоволення позову відсутні, тому як його вимоги є необґрунтованими та не надано належних доказів на підтвердження заявлених вимог.

Так, в обґрунтування спричинення матеріальної шкоди, позивач зазначає та  на підтвердження цього надає копії договору купівлі-продажу квартири від  10.07.08 року та договору оренди житла від  10.07.08 року, на підставі чого  він просить стягнути з відповідача 62000 гривень, тому як, нібито, протягом 31  місяця змушений орендувати житло, за що щомісячно сплачує 2000 гривень. Однак,  позивачем не надано ніяких доказів стосовно того, що його дружина ОСОБА_3  продала квартиру через необхідність оплачувати його лікування (квартира  продана в липні, а встановлений діагноз позивачу в серпні 2008 року). Позивач не надав доказів в підтвердження того, що покупець  за договором дійсно є власником цього житла, зареєстрував своє право  власності належним чином та має право здавати це нерухоме майно (квартиру) в  оренду, про те, що орендодавець дійсно отримував орендну плату за житло,  зареєстрував цей договір та сплачував податок за отриманий дохід.  За таких обставин зазначені вимоги недоведені і  відсутні підстави для їх задоволення.  

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його  користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 780000 гривень також суд вважає  безпідставними та необґрунтованими. Відповідно до вимог ст.1167 ЦК України,   Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по  справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зі змінами, внесеними  згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від  25.05.2001 року, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями,  відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відшкодовується  моральна шкода за наявності такої шкоди, неправомірності діяння її  заподіювача, наявності причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням  заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з’ясувати, чим  підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або  втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в  якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому  виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.  Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та  обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з  урахуванням інших обставин. При цьому, суд повинен виходити із засад  розумності, виваженості та справедливості.  

Позивач зазначає, що завдана йому моральна шкода у розмірі 780000  гривень полягає в тому, що він, нібито, внаслідок подій 16.02.08 року захворів  на розсіяний склероз та на його лікування протягом 5-ти років потрібні значні  кошти. Але позивачем не надано ніяких доказів існування в нього такої шкоди,  доказів існування тих обставин, на які він посилається в обґрунтування цих  вимог, а саме: виникнення цього захворювання в нього внаслідок подій  16.02.2008 року, а не внаслідок захворювання грипом, як зазначено в першій  виписці із історії хвороби, підтвердження того, що він отримував рекомендоване  йому лікування, регулярно вживає рекомендовані ліки і таке лікування  відбувалося за його власний рахунок, та причинного зв’язку між цією шкодою та   діями відповідача, обґрунтованості розміру спричиненої йому моральної шкоди.

Згідно зі ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як  за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу,  в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які  беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті  обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, докази  подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню  підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо  яких у сторін виникає спір. Оскільки позивачем на виконання вимог ст.60 ЦПК України суду не надані докази тих обставин, на які він посилається в обґрунтування свого позову, суд вважає позовні вимоги недоведеними.  

Суд, вивчивши надані докази, вважає, що позовні вимоги не знайшли свого  підтвердження у судовому засіданні, є безпідставними та необґрунтованими, тому  вони не підлягають задоволенню.

При зверненні до суду з позовом позивачем були сплачені витрати на  інформаційно-технічне забезпечення процесу, однак, оскільки суд відмовляє  ОСОБА_1 в задоволенні позову, то відповідно до ст.88 ЦПК України  понесені ним судові витрати суд залишає за позивачем.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209,  212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст.  23, 1166, 1167 ЦК України, суд  -

                            в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 –відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити за рахунок позивача.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги, через суд який постановив рішення, в 10-денний строк із дня проголошення. У разі якщо рішення  було постановлено  без  участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: