КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ
Справа№1512/2-1214/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2011 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого –судді Петренка В.С.
при секретарі – Сушко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом
ОСОБА_2
до ОСОБА_3
про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування відомостей, які містяться у скаргах, та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
22.11.2007 року ОСОБА_2 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3, в якому просила зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, викладені у скаргах, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивачки, а також стягнути з ОСОБА_3 на її користь на відшкодування моральної шкоди 10000 грн.
29.08.2008 року ОСОБА_2 подала до канцелярії суду заяву, якою збільшила позовні вимоги –просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь 30000 грн. (т.1, а.с. 174).
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Кадрової О.О. від 30.11.2007 року (т.1, а.с. 16) відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
В подальшому ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2008 року провадження у справі було зупинено до розгляду по суті та набрання законної сили постанови Одеського окружного адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, представництва державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Одеській області, Одеської обласної ради, головного Одеського обласного управління у справах захисту споживачів, прокуратури м. Одеси, прокуратури Одеської області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії (т.2, а.с. 149).
Згідно з поданням та резолюціями голови та заступника голови суду у зв'язку із тим, що суддя Кадрова О.О. перебувала у відпустці, а з 12.01.2009 року на лікарняному, цивільну справу передано на розгляд судді Київського районного суду м. Одеси Таварткіладзе О.М. (т. 2, а.с. 152).
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Таварткіладзе О.М. від 29.01.2009 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди прийнято до свого провадження та призначено попереднє судове засідання (т.2, а.с. 153).
У зв'язку із закінченням повноважень судді Таварткіладзе О.М. згідно із резолюцією заступника голови суду від 14.12.2009 року справу передано на розгляд судді Київського районного суду м. Одеси Пучкової І.М. (т.3, а.с. 50).
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Пучкової І.М. від 28.12.2009 року цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено попереднє судове засідання (т.3, а.с. 51).
Ухвалою суду від 26.04.2011 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід головуючому судді Пучкової І.М. –відмовлено, задоволено заяву про самовідвід (т.4, а.с. 123).
Згідно протоколу документообігу загальних судів про перерозподіл справи між суддями цивільну справу № 2-1214/11 передано на розгляд судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 29.04.2011 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди прийнято до свого провадження та призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що з січня 2002 року вона працює в громадській організації «Центр незалежних споживчих експертиз Одеського регіонального союзу захисту споживачів».
Позивачка вказує, що за наслідками розгляду за заявою споживача ОСОБА_4 про придбання тонометра неналежної якості у СПД ОСОБА_3 у вересні 2002 р., ОСОБА_2 була вимушена спілкуватися з ОСОБА_3 Надалі, на прохання споживача, ОСОБА_2 представляла його інтереси в суді за позовом Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів в інтересах ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди з СПД ОСОБА_3
ОСОБА_2 також зазначає, що з цього часу ОСОБА_3 почала звертатися зі скаргами в різні інстанції, в яких, на думку позивачки, принижувала її честь, гідність і ділову репутацію. За наслідками розгляду цих заяв ОСОБА_3 неодноразово здійснювалися перевірки, проводилися розслідування. Відомості, викладені в заявах, не підтверджувалися.
У червні 2005 р. співробітниками відділу міліції на промтоварному ринку «7-км»була здійснена провокація хабара. На думку ОСОБА_2 це відбулось на замовлення ОСОБА_3, яка після цього знову написала не один десяток листів у різні інстанції з вимогою посадити ОСОБА_2 за грати, тому що вона небезпечна злочинниця. ОСОБА_2 вказує, що відомості, викладені в цих листах, також свого підтвердження не знайшли. Крім того, 28 березня 2007 Овідіопольським районним судом Одеської області у відношенні ОСОБА_2 було винесено виправдувальний вирок, який було залишено без змін апеляційним судом Одеської області та Верховним судом України.
ОСОБА_2 також вказує, що скарги, крім приниженні її честі, гідності та ділової репутації, містили в собі явне втручання в її приватне життя. Зокрема, ОСОБА_3 писала, що ОСОБА_2 –це не та людина, за яку вона себе видає. Не має освіти, з усіх попередніх місць роботи її звільняти за статтею тощо. Дані відомості за твердженням ОСОБА_2 не відповідають дійсності, що знайшло підтвердження в ході перевірки, проведеної Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області.
Позивачка вважає, що зазначеними діями їй була заподіяна моральна шкода, яка виразилася в тому, що вона неодноразово запрошувалася для дачі пояснень у відділення міліції, витрачала свій час на захист себе і своєї ділової репутації. Крім того, за наслідками розгляду скарг ОСОБА_3 правоохоронними органами були направлені запити за місцем її навчання та підприємствам, де вона працювала щодо того: чи навчалася вона в інституті, на підставі яких статей КЗпП України вона була звільнена і т.п., а на думку ОСОБА_2 це позначилося на її діловій репутації. Були зганьблені честь і гідність, тому що скрізь у неї залишилися друзі, в очах яких вона постала не в найкращому вигляді.
ОСОБА_2 посилається на положення ст. 278 ЦК України, яка забороняє поширювати інформацію, що порушує особисті немайнові права фізичної особи, та просить суд задовольнити її позов.
В судовому засіданні ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
ОСОБА_3 позов не визнала. Її заперечення були як процесуальними так і матеріально-правового характеру.
Зокрема, щодо процесуальних заперечень ОСОБА_3, остання була категорично не згодна в цілому із розглядом справи суддями Таварткіладзе О.М., Пучковою І.М. та Петренком В.С., оскільки вважала, що розгляд справи здійснюється всупереч ухвали Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2008 року, якою провадження у справі було зупинено.
Так, після п’яти заяв про відвід судді Кадрової О.О. ОСОБА_3. неодноразово вимагала від судді Таварткіладзе О.М. повернути справу на розгляд судді Кадровій О.О., а також вимагала скасувати ухвалу судді від 29.01.2009 року, якою цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди прийнято до свого провадження та призначено попереднє судове засідання (т. 2, а.с. 234-236, т.3, а.с. 4-6 тощо).
Аналогічні по суті заперечення щодо неможливості розгляду справи подавалися ОСОБА_3 суддям Пучковій І.М. та Петренко В.С. після прийняття цими суддями справи до свого провадження (т.3, а.с. 60-65, а.с. 98-99, 103-104 та ін.).
ОСОБА_3 також зверталась із заявою про видачу їй виконавчого листа на примусове виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2008 року про зупинення провадження у справі (т. 3, а.с. 95).
Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області Мартинової К.П. ОСОБА_3. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу судді Київського районного суду м. Одеси Таварткіладзе О.М. від 29.01.2009 року, якою цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено попереднє судове засідання (т.2, а.с. 257, 258).
Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області Мартинової К.П. від 14.06.2010 року ОСОБА_3 відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу судді Київського районного суду м. Одеси Пучкової І.М. від 28.12.2009 року, якою цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено попереднє судове засідання (т.3, а.с. 129, 130).
При викладених обставинах, суд виходить з того, що провадження у справі було відновлено при постановленні суддею Київського районного суду м. Одеси Таварткіладзе О.М. ухвали від 29.01.2009 року, якою цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено попереднє судове засідання.
Суд враховує також, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2010 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі до розгляду наявних у Одеському окружному адміністративному суді та господарському суді Одеської області справ щодо примусової ліквідації громадської організації «Центр незалежних споживчих експертиз Одеського регіонального союзу захисту споживачів»(т.3, а.с. 199).
Приймаючи до уваги наведене вище, а також те, що з моменту постановлення судом ухвали про зупинення провадження у справі (19.12.2008 року) до моменту прийняття справи до провадження суддею Петренком В.С. (29.04.2011 року) Київським районним судом м. Одеси було проведено 10 судових засідань (05.03.2009р., 25.02.2010р., 24.03.2010р., 14.05.2010р., 04.06.2010р., 02.12.2010р., 21.12.2010р., 18.02.2011р., 25.03.2011р., 26.04.2011р.) та апеляційним судом Одеської області було проведено 4 судових засідання (01.10.2009р., 12.11.2009р., 20.08.2010р., 22.10.2010р.), суд дійшов висновку, що станом на день прийняття справи до провадження суддею Петренком В.С. провадження у справі вже було відновлено, а тому посилання ОСОБА_3 на незаконність розгляду справи, суд вважає помилковими та такими, що не заслуговують на увагу.
Суть матеріально-правових заперечень ОСОБА_3 проти позову полягають в тому, що на її думку, всі відомості, викладені нею у скаргах та заявах, відповідають дійсності, а правоохоронні органи, які здійснювали перевірку за її заявами, неналежним чином виконують свої обов’язки, що підтверджується неодноразовим скасуванням органами прокуратури та судом постанов оперуповноваженого ВДСБЕЗ Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2
З метою підтвердження своєї правової позиції ОСОБА_3 наполягала на витребуванні
- з ПОГ «Одеське ВПП» УТОС (попереднє найменування УПО УТОС): трудової книжки ОСОБА_2, наказів про призначення та звільнення ОСОБА_2 на посаду юрисконсульта; диплома про юридичну освіту;
- з Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів: трудової книжки ОСОБА_2, наказів про призначення та звільнення ОСОБА_2 на посаду головного спеціаліста-юриста відділу організації забезпечення роботи управління, диплома про юридичну освіту ОСОБА_2;
- з підприємства об'єднання громадян «Центру незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів: трудову книжку ОСОБА_2, наказу про призначення ОСОБА_2 на посаду начальника юридичного відділу; диплома про юридичну освіту ОСОБА_2, статуту та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи-підприємства об'єднання громадян «Центру незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів;
- з Виконавчого комітету Одеської міської ради: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення діяльності трьох юридичних осіб - об'єднання громадян «Одеського регіонального союзу захисту споживачів»(ідентифікаційний код 13895091), підприємства об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів»(ідентифікаційний код 30127149), редакції газети «Ектос»(ідентифікаційний код 30028926), витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про наявність або про відсутність двох юридичних осіб: підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів, громадської організації «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів, газети «Ектос», рішень Одеської міської ради про приватизацію ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1;
- з Московської державної юридичної академії: особову справу, у тому числі інформацію про трудовий стаж до і під час навчання на заочному відділенні, про отримання юридичної освіти та видачу диплома № 1352 від 28.06.1989 року Всесоюзного юридичного заочного інституту ОСОБА_2;
- з факультету Всесоюзного юридичного заочного інституту в м.Вологда: особової справи, в тому числі інформації про трудовий стаж до і під час навчання на заочному відділенні, про отримання юридичної освіти та видачу диплома № 1352 від 28.06.1989 року;
- з Овідіопольського районного суду Одеської області: постанови від 7 травня 2009 року про задоволення скарги співробітника міліції ОСОБА_5 на постанову від 08.08.2008 року прокуратури Овідіопольського району Одеської області про порушення кримінальної справи, постанов від 6 травня 2009 року про задоволення двох скарг співробітників міліції ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на постанову від 08.08.2008 року Овідіопольського району
Одеської області про порушення кримінальної справи, ухвал від 19 травня 2009 року апеляційного суду Одеської області у справі № 10-677/09 та від 25.02.2010 року Верховного Суду України у справі № 5-263км10 про відмову в задоволенні апеляційних та касаційних скарг ОСОБА_2 на рішення суду Овідіопольського району Одеської області; письмового повідомлення (2-й том справи, лист кримінальної справи - 271) паспортного столу Приморського району м. Одеси про видачу ОСОБА_2 паспорту в 1996 році;
- з Одеської обласної державної адміністрації матеріали з розгляду заяв ОСОБА_3 у 2004 році.
Ухвалою суду від 20.06.2011 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення доказів з посиланням на те, що відповідачкою було порушено встановлений ч. 2 ст. 27, ч.1 та 2 ст. 131 ЦПК України порядок подання доказів суду, з огляду на те, що більша частина документів, про витребування яких просила ОСОБА_3, вже наявна в матеріалах справи, та у відмовному матеріалі № 817 від 23.03.2009р., який надійшов до суду з прокуратури Приморського району м. Одеси 17.06.2011р. за вх. № 29671, а деякі з документів, зокрема, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_3 мала можливість отримати самостійно шляхом звернення із відповідною заявою до відділу державних реєстраторів Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Крім того, на думку суду, докази, клопотання про витребування яких було заявлено ОСОБА_3, жодним чином не стосуються предмету доказування у справі та не мають ніякого правового значення для правильного вирішення судом даного цивільно-правового спору.
ОСОБА_3 наполягала на тому, що право звертатися із заявами до правоохоронних органів є її конституційним правом, яке не може бути обмежене, крім того, на її думку, ці скарги не містили жодних відомостей, що принижують честь та гідність позивачки.
В судовому засіданні сторони надали суду пояснення по суті спору, що підтверджується журналом судового засідання (т.4, а.с. 152-165).
В судове засідання 08.07.2011 року ОСОБА_3 з’явилася, прийняла участь у допиті свідка –Гулака М.М. оперуповноваженого ВДСБЕЗ Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області, однак після того як суд перейшов до дослідження письмових доказів, відповідачка покинула залу судового засідання, мотивуючи це тим, що вона не бажає приймати участь у розгляді справи, провадження у якій, на її думку, має бути зупиненим.
Оскільки та обставина, що відповідач покинув залу суду не є перешкодою для подальшого розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача, показання свідка, дослідивши матеріали справи та відмовні матеріали за насідками перевірки за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_2, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_2, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, з 02.01.2002 року ОСОБА_2 працювала на підприємстві, заснованому на власності об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів».
З 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує конфлікт та склалися вкрай неприязні стосунки.
Судовим розглядом встановлено, що протягом тривалого часу ОСОБА_3 зверталася до правоохоронних органів, органів державної влади та місцевого самоврядування із заявами (скаргами) щодо незаконного (на думку відповідачки) існування та господарської діяльності підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів, а також громадської організації «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів. Деякі з цих скарг стосувались і особи позивачки ОСОБА_2 як співробітника підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів.
Зокрема, в матеріалах справи наявні:
- копія заяви ОСОБА_3 на ім’я начальника Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів щодо незаконного (на думку відповідачки) існування та діяльності підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів, громадської організації «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів (т.2, а.с. 12-15);
- копія заяви ОСОБА_3 на ім’я начальника Державної податкової адміністрації України в Одеській області щодо незаконного (на думку відповідачки) існування та діяльності підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів, громадської організації «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів (т.2, а.с. 28-31). Ця заява окрім іншого містить також вимоги щодо перевірки трудової книжки ОСОБА_2;
- копія заяви ОСОБА_3 на ім’я начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо незаконної (на думку відповідачки) господарської діяльності підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів, громадської організації «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів (т.2, а.с. 97-103);
- копія заяви ОСОБА_3 на ім’я начальника ГУ МВС України в Одеській області щодо незаконної бездіяльності (на думку відповідачки) оперуповноваженого ВДСБЕЗ Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області Гулака М.М. тощо та неналежного розслідування фактів, викладених у заяві ОСОБА_3 для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України (т.2, а.с. 172-180)
- копії інших заяв, звернень, листів та скарг ОСОБА_3 та відповідей на них, висновків за наслідками службових та інших перевірок, які стосуються:
господарської діяльності підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів, громадської організації «Центр незалежних споживчих експертиз»Одеського регіонального союзу захисту споживачів;
невиконання рішення арбітражного суду Одеської області від 19.03.1999 року щодо примусової ліквідації вказаних вище підприємства та громадської організації тощо.
Що стосується власне особи позивачки ОСОБА_2, у скаргах ОСОБА_3 вимагає від правоохоронних органів перевірити обставини щодо отримання (неотримання) вищої юридичної освіти ОСОБА_2, отримання громадянства України (ОСОБА_3 вважає, що у ОСОБА_2 подвійне громадянство), обставини приватизації ОСОБА_2 квартири по АДРЕСА_1 (ОСОБА_3 вважає, що приватизація квартири також відбулась незаконно) та відомості, зокрема копії особових справ, з попередніх місць роботи ОСОБА_2, копію її трудової книжки (зокрема, т.2, а.с. 172-180).
Крім того, на запит суду прокуратура Приморського району м. Одеси надіслала відмовні матеріалі № 817 від 23.03.2009р., які надійшли до суду 17.06.2011р. за вх. № 29671.
В цих матеріалах наявні дві заяви ОСОБА_3 на ім'я прокурора м. Одеси від 22.02.2007р. та прокурора Приморського району м. Одеси від 22.02.2007р. однакові за своїм змістом, в яких ОСОБА_3 просить перевірити вказані вище обставини щодо ОСОБА_2 в порядку ст. 97 КПК України.
За цими зверненнями ОСОБА_3 оперуповноваженим ВДСБЕЗ Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області Гулаком М.М. проводилися перевірки, за наслідками яких було винесено 7 (сім) постанов про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст. 6 КПК України (07.05.2007р., 23.05.2007р., 18.05.2008р., 20.08.2008р., 21.11.2008р., 23.02.2009р., 27.03.2009р.).
П’ятьма постановами прокурора (заступника прокурора) Приморського району м. Одеси (від 10.05.2007р., 21.04.2008р., 28.10.2008р., 15.01.2009р., 04.03.2009р.) скасовувалися постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, а матеріали поверталися до ВДСБЕЗ Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області для проведення додаткової перевірки.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2008 року також було скасовано постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, а матеріали повернуто до ВДСБЕЗ Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області для проведення додаткової перевірки та виконання вказівок прокурора.
Останню постанову про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст. 6 КПК України оперуповноваженим ВДСБЕЗ Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області Гулаком М.М. було винесено 27.03.2009р. Станом на момент розгляду справи судом ця постанова є чинною та не була оскаржена ОСОБА_3
При цьому суд зазначає, що у відмовних матеріалах наявна також копія постанови оперуповноваженого ОУР ВМ на промринку ГУМВС України в Одеській області від 19.12.2006 року про відмову у порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_3
Зі змісту цієї постанови вбачається, що 12.12.2006р. до ВМ на промринку ГУМВС України в Одеській області надійшла заява ОСОБА_2 про те, що на Промринку «7 км»діє злочинне угруповування, одним з учасників якого є ОСОБА_3
За наслідками проведеної перевірки даний факт свого підтвердження не знайшов.
З цієї постанови та матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами про втручання ОСОБА_3 до її приватного життя, а також із повідомленнями про надходження від ОСОБА_3 погроз її життю на здоров’ю, однак в порушенні кримінальної справи ОСОБА_2 було неодноразово відмовлено.
Відповідно до роз’яснень Верховного Суду України, згідно положень ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні звернення, або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Якщо в ході перевірки інформації не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації.
Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, використання інших засобів інформації, заявах листах, адресованих іншим особам, повідомлення у публічних виступах, а також у іншій формі невизначеному колу осіб, а таких фактів судом встановлено не було.
Посилання ОСОБА_2 в судовому засіданні та її пояснення в позові про те, що ОСОБА_3 неодноразово привселюдно називала її «хабарницею», «злочинницею», «шахрайкою»- не доведені перед судом жодними засобами доказування.
Ці посилання не приймаються судом до уваги також з урахуванням положень ч.1 ст. 11 ЦПК України –суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Прохальна частина позову ОСОБА_2 містить лише вимоги щодо спростування недостовірної інформації, поширеної ОСОБА_3 у її скаргах, однак в позові не йдеться про спростування відомостей, поширених ОСОБА_3 у інших формах.
На думку суду, звернення до правоохоронного чи державного органу із заявою або скаргою про неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган наділений владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника, не може розцінюватись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи.
Проаналізувавши зміст усіх скарг та заяв ОСОБА_3, які наявні в матеріалах справи та у відмовних матеріалах, суд дійшов висновку, що фактично метою цих дій не було приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_2
ОСОБА_3 до цього часу впевнена та наполягає на тому, що всі відомості, викладені нею у заявах відповідають дійсності та є об’єктивними.
Суд не може розцінювати запити та звернення правоохоронних органів до підприємств, установ, організацій, органів державної влади при проведенні перевірок в якості дій, що мають наслідком приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_2, оскільки в даному випадку мала місце реалізація правоохоронним органом своїх контролюючих функцій, а тому посилання ОСОБА_2, що надходження запитів за місцем її навчання та підприємствам, де вона працювала щодо того: чи навчалася вона в інституті, на підставі яких статей КЗпП України вона була звільнена і т.п., позначилося на її діловій репутації та зганьбили її честь і гідність, тому що скрізь у неї залишилися друзі, в очах яких вона постала не в найкращому вигляді, –не приймаються судом до уваги.
На думку суду, моральна шкода ОСОБА_2 не може полягати в тому, що її неодноразово запрошували для дачі пояснень у відділення міліції, та що вона витрачала свій час на захист себе і своєї ділової репутації.
Крім того, як вбачається зі змісту зазначених заяв ОСОБА_3, наведені в них висловлювання є оціночними судженнями відповідача, критичною оцінкою певних фактів, що мали місце в діяльності позивача.
Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України. Це право закріплено також у ст.10 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основних свобод», яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства.
Вирішуючи даний спір, суд враховує, що крім ст. 32 Конституції України, яка гарантує судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, ст. 34 Конституції України також гарантує кожному і право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів із заявою (скаргою) на неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган наділений владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника, не може розцінюватися судом як поширення неправдивих відомостей.
Аналогічна правова позиція викладена у рішеннях колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 8 листопада 2005 року, 19 липня 2006 року, 21 листопада 2007 року, 6 лютого 2008 року, 8 квітня 2009 року та інших.
Враховуючи, що судом не встановлено факту вчинення ОСОБА_3 протиправних дій щодо позивача, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 30 000 грн. –задоволенню не підлягають.
Згідно ст.88 ЦПК України підстави для покладення на відповідача судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 88, 213, 215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування відомостей, які містяться у скаргах, та стягнення моральної шкоди –відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо рішення було ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 11 липня 2011 року.
Суддя: Петренко В. С.