ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 р. | № 12/323 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, м. Київ (далі –ДП “НАЕК “Енергоатом”) в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція”, м. Енергодар Запорізької області (далі –Запорізька АЕС)
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 23.02.2006
зі справи № 12/323
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного постачання “Спецснаб”, м. Дніпропетровськ (далі – ТОВ МТП “Спецснаб”)
до ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Запорізької АЕС
про стягнення 38 063, 88 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача – Мироненка Т.С.,
відповідача – Близнюкової С.І.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про стягнення 29 385, 72 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 1 652, 04 грн. –3% річних та 7 026, 12 грн. збитків від інфляції.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.11.2005 (суддя Проценко О.А.) позов задоволено частково: з ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Запорізької АЕС стягнуто на користь ТОВ МТП “Спецснаб” 29 385, 72 грн. заборгованості, 7 023, 18 грн. “інфляційних витрат”, 1 652, 04 грн. –3% річних, 380, 61 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.02.2006 (колегія суддів у складі: Мойсеєнко Т.В. –головуючий, судді Мірошніченко М.В. і Хуторной В.М.) рішення місцевого господарського суду змінено і резолютивну частину рішення викладено в іншій редакції, згідно з якою: позовні вимоги задоволено частково; з ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Запорізької АЕС стягнуто на користь ТОВ МТП “Спецснаб” 29 385, 72 грн. основного боргу, 4 344, 43 грн. “інфляційних витрат”, 1 102, 53 грн. –3% річних, 348, 32 грн. державного мита і 107, 98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Запорізької АЕС просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаргу мотивовано порушенням господарським судом норм матеріального права, в тому числі статей 530, 625 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), статей 12, 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права у прийнятті оскаржуваної постанови, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у розгляді справи встановлено, що:
- правовідносини сторін виникли до 01.01.2004;
- між сторонами виникли правовідносини, “що породжують взаємні зобов’язання”: ТОВ МТП “Спецснаб” зобов’язався здійснити поставку респіраторів вартістю 0, 48 грн. за одиницю, а відповідач зі справи мав прийняти та оплатити товар;
- виконання зобов’язання з боку ТОВ МТП “Спецснаб” підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, що свідчать про поставку товару в кількості 66 700 шт. на загальну суму 38 695, 32 грн.; на оплату товару було вистановлено рахунки;
- факт отримання товару ДП “НАЕК “Енергоатом” підтверджується довіреністю на ім’я Іващенко Г.П.;
- ДП “НАЕК “Енергоатом” здійснило часткову оплату товару в сумі 9 273, 60 грн.;
- ТОВ МТП “Спецснаб” пред’явило відповідачеві претензію від 01.06.2004 № 167/06 з проханням оплатити суму боргу, у відповіді на яку зазначалося, що ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2003 № 43/167 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів у зв’язку з чим вимоги позивача буде розглянуто після припинення дії мораторію;
- згідно з розрахунком ТОВ МТП “Спецснаб” сума “інфляційних витрат” за період прострочення з листопада 2003 року по липень 2005 року складає 7 026, 12 грн.; з урахуванням часткової оплати заборгованості у листопаді 2003 року нарахування “інфляційних витрат” за цей місяць безпідставні;
- сума річних за період прострочення з 18.11.2003 по 25.09.2005 складає 1 652, 04 грн.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- на думку позивача, зобов’язання відповідача оплатити продукцію, поставлену за накладними №№ 217/4, 217/5, 217/6 від 10.11.2003, виникло з моменту отримання відповідачем рахунків №№ 217/4, 217/5, 217/6 від 06.11.2003, однак ці рахунки не можуть вважатися вимогою за зобов’язаннями, які виникли пізніше, а саме 10.11.2003; крім того, у накладних за згаданими номерами не зазначено, що оплата має бути проведена на підставі цих рахунків, тому останні вважаються виставленими безпідставно;
- факту отримання респіраторів за накладними від 10.11.2003 №№ 217/4, 217/5, 217/6 відповідач не заперечує;
- вимогою про сплату заборгованості, заявленої ТОВ МТП “Спецснаб” до стягнення, слід вважати претензії від 01.06.2004 № 167/06 і від 15.06.2004 № 205/06 з вимогою про оплату отриманих 50 700 шт. респіраторів за накладними №№ 217/4, 217/5, 217/6, а строк виконання зобов’язання з оплати необхідно відраховувати від дати отримання претензії № 205/06, а саме – від 18.06.2004. З огляду на приписи статті 530 ЦК України відповідач мав здійснити оплату протягом семи днів –з 18.06.2004 по 24.06.2004;
- з урахуванням наведеного стягненню підлягають 3 % річних за період з 25.06.2004 по 31.12.2004 в сумі 455, 24 грн. та за період з 01.01.2005 по 25.09.2005 в сумі 647, 29 грн., всього 1 102, 53 грн., та “інфляційні витрати” за період з липня 2004 року по липень 2005 року в сумі 4 344, 43 грн.
Обома попередніми судовими інстанціями з’ясовано, що опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача не здійснювалося.
З урахуванням приписів 1 і 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та пунктів 1 і 4 розділу IX “Прикінцеві положення” Господарського кодексу України суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що до правовідносин сторін з розрахунків за переданий товар застосовуються положення названих Кодексів. Зазначеним судом з урахуванням встановлених ним обставин справи також вірно визначено фактичну наявність між сторонами угоди купівлі-продажу товару (респіраторів) з невстановленим строком (терміном) виконання зобов’язання з оплати товару.
Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 названого Кодексу передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами першою і другою статті 193 Господарського кодексу також визначено, що суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, і кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи, зокрема, інтереси другої сторони.
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З огляду на зазначені законодавчі приписи та встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем та про необхідність її стягнення. Доводи скаржника про те, що “претензією № 205/06 від 15.06.2004 ТОВ ПМТП “Спецснаб” вимагало у ВП ЗАЕС ДП НАЕК “Енергоатом” заборгованість за договором № 38 (38) 2001У, який не є предметом розгляду справи № 12/323 ... про стягнення заборгованості за продукцію поставлену за накладними № 217/4, 217/5, 217/6 від 10.11.2003р.”, не беруться до уваги. З установлених попередніми судовими інстанціями обставин вбачається, що зазначена претензія стосувалася як заборгованості за згаданим договором, так і одночасно заборгованості за продукцію, поставлену згідно з названими накладними. Об’єднання в одному документі вимог, що засновані на різних правових підставах, в даному разі не суперечить законові.
Відтак суд апеляційної інстанції не припустився й порушень припису частини другої статті 625 ЦК України про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Не вбачається й неправильного застосування господарським судом статей 12 і 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У підпункті 8.13 пункту 8 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 № 04-5/1193 “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зазначено, що суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Як з’ясовано попередніми судовими інстанціями, відповідна публікація щодо ДП “НАЕК “Енергоатом” не здійснювалася.
Не можна погодитись й з твердженням скаржника про те, що “інфляційні витрати та річні” підпадають під дію мораторію на задоволення вимог кредиторів (стаття 12 названого Закону), а тому вимоги позивача щодо стягнення відповідних сум не підлягають задоволенню.
Оскільки інфляційні витрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3% річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні 3% річних, ані індекс інфляції не можуть розцінюватись як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та в зв’язку з цим відноситись до санкцій у розумінні статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Відповідну правову позицію викладено й Верховним Судом України в інформаційному методичному листі від 15.07.2005 № 3.2.-2005.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 23.02.2006 зі справи № 12/323 залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов