ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2011                                                             2-а-949/11   

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого -судді   Москаленко В.В.

                          при секретарі –Томко Л.А..

розглянувши  у відкритому судовому засіданні  в залі суду міста Рубіжне   адміністративну справу за   позовною заявою  управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області  до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови державного виконавця про арешт грошових коштів

                                                             ВСТАНОВИВ:

25 травня 2011 року до Рубіжанського міського  суду надійшов адміністративний позов управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови від 17 березня 2011 року ВП № 17151046 про арешт грошових коштів у сумі 1049,53 грн.            

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив,що  17 березня 2011 року відповідачем винесено постанову ВП № 17151049 про арешт грошових коштів боржника на суму 1049,53 грн. на розрахунковому рахунку № 35413074000633, який належить управлінню праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області в управлінні Державного казначейства України у м. Рубіжне Луганської області.

На думку позивача, звернення стягнення на кошти на вказаному рахунку призведе до нецільового використання спеціальних бюджетних коштів та зробить неможливим виплати грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за 2011 рік.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином .

.Заслухавши представник позивача ,дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу»завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

У відповідності із статтею 17 України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Частиною 2 статті 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу»передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.          

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

З постанови від 17 березня 2011 року ВП № 17151049 про арешт коштів боржника вбачається, що відповідачем накладено арешт на кошти управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області в межах суми 1049,53 грн., з яких 933 грн. - кошти, стягнуті за рішенням суду, 93,30 грн. - виконавчий збір, 23,23 грн. - витрати на проведення виконавчих дій.

Суд вважає постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 17 березня 2011 року ВП № 17151049  про накладення арешту на кошти боржника такою, що підлягає частковому скасуванню, з огляду на таке.

Частиною 3 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»), серед іншого встановлено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») визначено порядок звернення стягнення на грошові кошти боржника.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів (частина 2 статті 52 Закону України від 21 квітня 1999 року       № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»).

Згідно з частиною 4 статті 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до частини 4 статті 65 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Частиною 1 статті 59 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»(в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

У відповідності до вимог статті 22 Бюджетного кодексу України управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області є розпорядником бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2008 року № 609 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ»визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, шляхом безспірного списання, у тому числі з реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, що прийняті судовими та іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Пунктом 30 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 липня 2008 року № 609 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ»встановлено, що арешт на кошти установ та організацій, що перебувають на відкритих в органах Державного казначейства рахунках, може накладатися тільки на підставі ухвали суду, постанови слідчого або державного виконавця.

Постанова про арешт може виконуватися протягом бюджетного періоду, але не пізніше ніж протягом останнього робочого дня з обслуговування клієнтів, визначеного регламентом роботи у період завершення бюджетного року. Постанова про арешт знімається з обліку в останній робочий день одночасно із закриттям рахунка боржника, після чого повертається протягом трьох робочих днів органу, який її прийняв, з повідомленням про стан її виконання або причини невиконання.

Пунктом 32 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 липня 2008 року № 609 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ»передбачено, що постанова про арешт та за наявності копії виконавчого документа і рішення суду надсилається органу Державного казначейства, який обслуговує боржника, для  визначення коду економічної класифікації видатків бюджету, на який накладатиметься арешт.

Арешт накладається на відкриті асигнування, які обліковуються на рахунках загального та спеціального фонду бюджету за відповідними кодами економічної класифікації видатків, та на кошти, які обліковуються на рахунках спеціального фонду в частині власних надходжень у межах загальної суми їх залишку на рахунку.

Орган Державного казначейства приймає до виконання постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, оформлену в порядку, встановленому Мін'юстом, із зазначенням найменування боржника та суми коштів, яка підлягає арешту та списанню.

У разі потреби накладення арешту на окремий рахунок боржника чи окремий код економічної класифікації видатків бюджету державний виконавець у постанові про арешт може зазначити номер такого рахунка чи коду економічної класифікації.

В оскаржуваній постанові від 17 березня 2011 року ВП № 17151049 про арешт коштів боржника державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області накладено арешт на кошти управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області у сумі 1049,53 грн., які знаходяться на розрахунковому рахунку                    № 35413074000633  в управлінні Державного казначейства України у м. Рубіжне ГУ ДКУ у Луганської області, МФО 804013, код бюджетної класифікації 03196860.

Листом від 18 квітня 2011 року № 04-06/498 управління Державного казначейства у м. Рубіжне Головного управління Державного казначейства України у Луганській області повідомило, що на ім’я управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області відкриті рахунки, зокрема, по загальному фонду державного бюджету № 35212037000633 КПК 2501250 «Компенсація за шкоду заподіяну здоров’ю допомоги на оздоровлення у разі звільнення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», по загальному  фонду місцевого бюджету № 35413074000633 КФК 090303”Допомога на догляд за дитиною до 3 років” тобто є цільовими .

Згідно із статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, регулюються Бюджетним кодексом України.

Діяльність позивача у частині виконання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня за соціальними програмами регулюється Бюджетним кодексом України.

Відповідно до пункту  8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. При цьому бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункт 8 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно із статтею 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом. Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Інші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лише за наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника без врахування положень Бюджетного кодексу України та цільового призначення рахунку, на який накладено арешт, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, а постанова відповідача про накладення арешту скасуванню в частині включення до постанови сум виконавчого збору та сум витрат на проведення виконавчих дій.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 128,158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України,

                                                         ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови державного виконавця про арешт грошових коштів  задовольнити частково.

            Скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 17 березня 2011 року ВП № 17151046 про арешт грошових коштів  управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області,що містяться на розрахунковуому рахунку в управлінні Державного казначейства україни в м.Рубіжне Луганської області № 35413074000633 у сумі 1049,53 грн. в частині включення до постанови суми виконавчого збору в розмірі 93,30 грн. та суми витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 23,23 грн.

            В решті позовних вимог відмовити.

            Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

            Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

           Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

           Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

            Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

            У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

            Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя                                                                 В.В. Москаленко